зорієнтовані, в основному, на навчання дрібних землевласників - фермерів, одноосібних і підсобних господарств населення основам господарювання на землі. Для якісних експертизи і консультування середніх і великих сільськогосподарських підприємств у них недостатньо ні лабораторного обладнання, ні висококваліфікованих експертів-консультантів з тих чи інших галузей знань. До того ж, зважаючи на низьку платоспроможність дрібних землекористувачів, по закінченню фінансової підтримки з боку міжнародних проектів виникають труднощі з утриманням таких дорадчих служб, а підготовлені консультанти знаходять інші сфери застосування своїх знань та навичок.

Дорадництво в Україні розвивається на 3 рівнях: держава- область-район.

Гін ганим для самоперевірки

1. Коли був прийнятий Закон України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність»?

2. Коли і де виникла екстеншн?

3. Дайте визначення консалтингової діяльності.

4. Що є основною метою агроконсалтингової діяльності?

5. Сформулюйте основні завдання консультанта.

6. Суб’єкти сільськогосподарської дорадчої діяльності.

7. Назвіть основні джерела фінансування агроконсалтингової діяльності.

8. Початок розвитку консалтингу в США.

9. Форма дорадництва в Німеччині.

10. Види агроконсалтингових послуг.

ЛЕКЦІЯ 2. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ КОНСУЛЬТУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

Питання для теоретичної підготовки

1. Особливості організації консультування сільських товаровиробників.

2. Фази процесу консультування.

3. Застосування 8\УОТ-аналізу для діагностики проблем сільськогосподарських підприємств.

4. Застосування експрес-аналізу фінансово-господарської діяльності, методики Огозз Магціп для пошуку раціональних рішень

щодо планів розвитку підприємств, бізнес-планів поточної діяльності та інвестиційних проектів.

5. Організація збору даних для рішень задач.

1. Особливості організації консультування сільських товаровиробників

Особливості консультування сільських товаровиробників визначаються складністю та специфікою сільського господарства, великою кількістю взаємозв’язаних і взаємообумовлених сторін діяльності, що мають свої пріоритети та визначаються, насамперед:

• спеціалізацією господарства;

• сезонністю робіт;

залежністю результатів робіт від кліматичних та погодних

умов;

залежністю від діяльності державних та законодавчих

органів;

залежністю від рівня розвитку та ефективності роботи ринкової сільськогосподарської інфраструктури.

Це обумовлює відповідні вимоги до завдань і методів дорадчої діяльності.

Поряд із негативними тенденціями в кадровому забезпеченні АПК, спостерігається дефіцит інформаційного забезпечення товаровиробників, оскільки державна система науково-технічної інформації (НТІ), що існувала раніше і забезпечувала доведення НТІ до сільських товаровиробників, зараз практично не діє.

Найбільш популярними джерелами одержання інформації є спеціалізовані видання - газети, журнали і т.і. Значна частина спеціалістів сільського господарства звертаються за допомогою до більш інформованих колег, користуються інформацією з виставок, семінарів, з'їздів, консультуються з працівниками органів управління. Дорадча служба в цьому рейтингу поки що посідає одне з останніх місць. Це має бути стимулом для співробітників дорадчих формувань щодо активізації роботи над поширенням інформації про свою діяльність, цілей і задач, якими керується дорадча служба, можливостях надання дорадчих послуг.

При оцінці доцільності відкриття районного або регіонального (міжрайонного) агроконсалтингового формування, а також при вирішенні питань організації його роботи необхідно брати до уваги співвідношення очікуваних вигод і витрат. При цьому вигоди від роботи центру оцінити важче, ніж витрати.

Таким чином, особливо на етапі становлення регіональної служби і створення нових районних служб, необхідно вибирати такі напрямки їх роботи, що в даних конкретних умовах забезпечують найкраще співвідношення між витратами й очікуваними вигодами.

Як відомо, коректна оцінка витрат передбачає облік не тільки поточних витрат, пов'язаних із конкретним заходом, але і витрат на створення умов для роботи служби. Так, наприклад, консультації, що проведені з виїздом у господарства у більшості випадків можна вважати більш корисними порівняно з консультаціями в офісі дорадчої служби. Однак для того, щоб зробити цей вид роботи регулярним, служба повинна мати у своєму розпорядженні власний автотранспорт. Крім того, оплату транспортних витрат (витрата пального і знос автомашини) в такому випадку буде важко перекласти на клієнтів служби. Не менш важливо враховувати і ступінь кваліфікації консультантів служби, їх готовність на місці вирішувати складні питання і давати на них кваліфіковані відповіді іноді без підготовки і при відсутності довідників, доступу до баз даних і інших умов.

Таким чином, у багатьох випадках даний вид роботи для районної консультаційної служби буде занадто дорогим. Крім того, для забезпечення ефективності виїзних консультацій необхідно виконати цілий ряд умов відносно кваліфікації самих консультантів, характеру розв'язуваних на місці задач, можливості цілеспрямованої підготовки до відповідей на конкретні запитання клієнтів.

У цілому можна рекомендувати такий порядок прийняття рішень із створення й організації роботи районного агроконсалтингового формування:

оцінити потреби в інформаційно-консультаційних послугах сільських товаровиробників конкретного району і можливість задоволення цих потреб за рахунок існуючих у регіоні науково-освітніх закладів або вже створених центрів; залежно від результату попереднього кроку вибрати варіант створення нового центру або організації консультаційної діяльності на базі існуючої структури так, щоб сільські товаровиробники даного району мали змогу одержувати необхідні послуги;

оцінити характер потреби сільських товаровиробників району з обліком спеціалізації, розмірів господарств, наявності і кваліфікації фахівців у штаті господарств, а також інших істотних обставин;

залежно від результатів попереднього кроку вибрати варіант комплектування штату агроконсалтингової служби, визначити

потребу в приміщеннях, технічних засобах і програмному забезпеченні;

скласти кошторис витрат на створення або доукомплектування служби, включаючи витрати на навчання або перепідготовку і підвищення кваліфікації персоналу;

скласти план роботи служби, що містить, в першу чергу, заходи щодо сприяння товаровиробникам району у вирішенні тих проблем, що були виявлені; при цьому очікуваний ефект від планованих видів інформаційно-консультаційної діяльності має співвідноситись з відповідними витратами; із числа заходів, ефект від яких приблизно однаковий, необхідно вибирати найменш витратні;

скласти кошторис витрат на функціонування служби з обліком плану намічених заходів, а також плану розвитку його діяльності.

Як уже відзначалося, визначення функцій агроконсалтингової служби є важливим елементом в організації її діяльності. Від вибору напрямку при вирішенні цього питання буде залежати загальний результат як у науковому плані, так і в практичній діяльності.

При визначенні функцій необхідно керуватися ідеєю, що на кожному наступному рівні (районний, регіональний, державний) мають вирішуватись ті задачі, що не можуть бути ефективно вирішені на попередньому. Наприклад, до складу функцій регіональної служби доцільно віднести надання підтримки районним формуванням у вирішенні тих питань, що самостійно районний рівень вирішити не може (немає відповідних фахівців, потужностей і т.і.). Державні органи мають забезпечувати підтримку служб усіх рівнів, а також вирішувати задачі, що принципово не вирішуються на нижчих рівнях, наприклад, законодавство або представництво інтересів служби на державному рівні.

При визначенні функцій регіональної служби важливо погодити їх із функціями служб інших рівнів. У цьому разі необхідно пам'ятати, що центральною ланкою у системі інформаційно-консультаційного обслуговування сільських товаровиробників є дорадча служба району, головною функцією якої є регулярне і безпосереднє інформаційне обслуговування і консультування сільськогосподарських товаровиробників. А регіональна служба, в першу чергу, має забезпечувати умови для успішної роботи цієї ланки.

Значну роль у діяльності сільськогосподарських дорадчих служб має Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України, яка покликана забезпечувати дотримання інтересів представників всіх основних структур дорадчої діяльності. Досвід

зарубіжних країн свідчить про велике значення таких суспільних органів для діяльності служби.

Так, наприклад, у США в кожному окрузі функціонує рада, члени якої обираються або призначаються (у різних штатах свій порядок її формування), що складається з найбільш авторитетних фермерів, бізнесменів, банкірів і ін., що підтримують тісні контакти з виробниками. Рада контролює витрати фінансових коштів на консультаційну службу, бере участь у комплектуванні штатів офісу, разом із співробітниками офісу визначає потреби виробників і складає річний план роботи служби, який передається в університет.

У Латвії для забезпечення вибору стратегії діяльності й основних задач служби створена консультаційна рада, яка складається з представників федерації товаровиробників, міністерства, аграрного університету і безпосередньо сільськогосподарських товаровиробників. Очолює раду обов'язково фермер. У виконавчу раду входять директор (посада виборна), чотири консультанти сільського консультаційного центру і представник товаровиробників.

У Румунії на всіх трьох рівнях сформовані Консультативні ради, членами яких є сільські товаровиробники, представники аграрних наукових і освітніх закладів, переробних підприємств, організацій з забезпечення сільського господарства і т.і.

Досить відчутно впливає на діяльність національного центру і відповідно всієї консультаційної системи Польської Республіки Національна рада з інформаційно-консультаційного обслуговування сільського господарства, сформована вона із представників сільськогосподарського виробництва, науки й освіти, Міністерства сільського господарства і Міністерства фінансів. Національна Рада є органом, що вивчає суспільні інтереси і спеціалізується на вирішенні економічних задач при реалізації державної аграрної політики в сільських зонах.

У Нідерландах спілки товаровиробників разом із фермерськими робочими спілками представляють Сільськогосподарське Правління - громадську організацію, що консультує уряд із питань проведення сільськогосподарської політики і бере участь у прийнятті визначених рішень. Зокрема, Правління збирає щорічний обов'язковий податок із товаровиробників. Ці гроші через урядові канали спрямовуються на наукову працю, консультаційні послуги, освіту.