Основні психологічні компоненти спілкування
Основними мотивами, які спонукають хворих і пацієнтів до спілкування з медиками, є усвідомлена або підсвідома потреба пораді, заспокоєнні, консультації, соціальному спілкуванні й. нарешті, природна потреба виговоритись і тим самим полегшити свій душевний стан. Медики використовують спілкування як могутній засіб впливу на моральний і психічний стан хворих та їх родичів, який є невід'ємною частиною успішного лікування.
Основними компонентами спілкування є: почуття приємності, вміння слухати, сприймати, проявляти турботу, розкриватись самому, приймати чужі погляди, співпереживати, бути щирим і поважати співрозмовника.
Почуття присутності означає щирий інтерес до співрозмовника. Коли людина сприймає інформацію співрозмовника лише на слух (без інтересу), цю ситуацію можна порівняти з диктуванням своїх думок на магнітофонну касету. Іншими словами, почуття присутності повинен викликати психологічно зворотний зв’язок між співрозмовниками.
Уміння слухати означає концентрацію своєї уваги на словах, думках і почуттях інших людей під час розмови з ними Уміння слухати - це активні свідомі зусилля щодо вироблення почуття присутності, а не просто пасивне сприймання інформації. Цей компонент спілкування вимагає чуйності, розуміння й утримання від якихось суджень і установок відносно співрозмовника. Уміння слухати, окрім простого розуміння смислу слів, вимагає концентрації уваги, неупередженості и щирого зацікавлення тим про що йдеться в розмові. Воно полегшує розпізнавання потреб пацієнта, його турбот.
Проявити турботу про іншу людину означає надати їй допомогу. Для налагодження турботливих взаємовідносин між людьми спілкування повинно характеризуватись розумінням, терпінням, чесністю, щирістю, довірою і мужністю.
Розкриття - це процес відкриття свого "Я" іншій людині взаємний двосторонній процес. Не можна повністю сприйняти іншу людину, не розкрившись їй самому. Під час бесіди хворий повинен повністю розкритись. Саморозкриття є обов'язковою умовою для спілкування і здійснення психотерапії. А щоб добитись саморозкриття зі сторони хворого, потрібно і самому буй відкритим.
Повноцінне спілкування вимагає поваги до світогляду і точки зору іншої людини. Ніколи не можна ігнорувати спів::; мовника як особистість.
Співпереживання, або емпатія, - це здатність поставити себе на місце співрозмовника, щоб сприйняти його таким, яким він бачить і почуває себе. Воно є обов'язковим компонентом почуття присутності. Емпатія - це уважне вислуховування співрозмовника і чуттєве сприймання його думок і почуттів, а також уміння — оцінити їх пряме і приховане значення. Співпереживання має вирішальне значення для встановлення і налагодження довірливих міжособистісних відносин, повноцінного душевного контакту.
Щирість є необхідною умовою для того, щоб викликати довіру. Вона означає, що людина чесно ділиться своїми думками. п:-чуттями і досвідом з іншою людиною. Щирість є передумовою вільного і відкритого спілкування.
Повага - це сприймання співрозмовника як достойної людини незважаючи на її недоліки. Усвідомлення хворого, що його поважають, є необхідним для підтримки здоров'я.
Одяг і значення його для ефективності спілкування
У нашій щоденній розмовній мові під словом "одяг" ми розуміємо звичайно лише прикритті для торса І верхніх частин кінцівок /рук або ніг/ якими є плаття, жакети, сорочки, штани, спідниці тощо. Для прикриття голови ми вживаємо вислів, "головний убор" для прикриттю нижніх частин ніг "взуття" і "панчохи".
Проте в широкому значенні "одягом" слід називати всі види прикриття, що укріплюється на тілі або одягаються і служать захистом від зовнішніх дій навколишнього середовища, незалежно від того, як: частину тіла вони прикривають. Все, що ми носимо на собі з цією захисного метою є одягом у широкому розумінні цього слова, Отже, до одягу належать:
а/ натільний одяг, або власне одяг, що прикриває торс і верхні частини кінцівок;
б/ головні убори /хустки, чепці, капелюшки, шапки, капюшон;
в/ взуття, в тому числі й прикриття для гомілки /панчохи, гетри/;
г/ рукавички, муфти.
Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складається перше враження про людину, яке часто визначає розвиток подальших стосунків. Зовнішній вигляд людини складається з тілесного вигляду, одягу, манери поводитися, звичок. Певною мірою зовнішній вигляд може свідомо змінюватись, але за сутністю залишається консервативним. Тілесний вигляд — це характерний вираз обличчя, що виникає під впливом думок, почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є домінуючими. Істотним його доповненням можуть бути зачіска, одяг, інші атрибути туалету, на підставі яких робляться оцінні судження про людину, її належність до певної групи, професії тощо. Так, військовий однострій потребує від того, хто його вдягає, підтягнутості, дисциплінованості. За тим, які манери властиві людині, можна одержати інформацію про її вихованість, самооцінку, ставлення до інших.
Деякі люди вродливі від природи, а інші менш привабливі. Можна було б гадати що тут уже нічого не вдієш. Проте ця думка хибна, бо людина може значно змін зовнішність, вдало підібравши одяг. Старе прислів'я "одяг робить людину" не втратило своєї актуальності і в наш час. Безсумнівно, перше враження про людину склади саме з її одягу, зачіски, манери поведінки. Одяг може багато повідомити про людину. Наприклад, про її плани на сьогодні: здійснити екскурсію, піти на риболовлю, театр, зайнятися спортом тощо. Уміння зі смаком одягатися може значно скоригувати фізичні вади, і, навпаки, позбавлений смаку одяг може зіпсувати природну привабливість людини.
Одяг має дуже велике значення у спілкуванні. У партнера по спілкуванню може скластися негативне ставлення до іншої людини ще до того, як вона вимовить перше слово, і людина одягнена неохайно, і, навпаки, приємне враження справляє людина, одягне зі смаком, акуратна.
В одязі також виявляються суперечності в поглядах молодого та старшого поколінь. Молоде ПОКОЛІННЯ протиставляє себе старшому, що найчастіше виявляється в іншому одязі, інших зачісках, інші;і п н і манері говорити. Молодим людям слід ураховувати, що зберегти свою оригінальність, зокрема в манері одягатися, вони можуть передусім у групі однодумців.
Після закінчення навчання молоді люди починають працювати в різних установах, на виробництві. Вони стають членами нової групи людей з іншими поглядами та критеріями. Щоб швидше влитися в колектив і налагодити ділові стосунки зі співробітниками, необхідне вміння пристосуватися до нових умов, інакше молоді люди неодмінно зустрінуться з труднощами, якщо намагатимуться вирізнятися одягом або поведінкою.
Одяг людини впливає не лише на тих, з ким вона спілкується, а й на неї саму. Якщо людина гарно і зручно вдягнена, то це додає їй упевненості. Одяг впливає також на виступ доповідача. Гарний одяг, підібраний зі смаком, надає впевненості і справляє хороше враження на слухачів.
Справляти позитивне враження, досягати популярності у групі можна лише в тому випадку, коли зовнішній вигляд людини, її поведінка і манери відповідають уявленням . неписаним правилам певної групи. Так, наприклад, одна людина може користуватися а жагою і успіхом у товаристві шахістів і водночас викликати презирливі усмішки у членів спортивного клубу. Можна бути популярним серед любителів легкої музики, але не можна розраховувати на таку саму популярність серед шанувальників симфонічної музики. Тут необхідно враховувати не лише відмінність інтересів, а й різні манери одягу поведінки.
Вивчаючи вплив одягу на ефективність спілкування, не можна заперечити, як важливо мати гарний і сучасний вигляд. Але не слід вважати, що головне в одязі - це його і відповідність моді. Мода швидко змінюється, і встигати за нею дуже важко. Щоб одяг - прикрашає людину, треба насамперед, щоб він відповідав місцю і часові. Кожна людина повинна прагнути до свого стилю в одязі. Цей стиль має виявляти індивідуальність., приховувати вади, підкреслювати переваги. Всі деталі одягу мають створити одне ціле. Це велике мистецтво, і, доклавши певних зусиль, опанувати його може кожна людина. Якщо взяти до уваги, що щастя людини у спілкуванні з іншими,то варто зробити все для того, щоб спілкування це було приємним, давало людині справжню насолоду. Невміння спілкуватися спричиняє конфлікти та може зробити людину нещасною, замкненою, одинокою.
Культура спілкування
Для встановлення оптимальних взаємин між людьми, особливо в трудовій діяльності велике значення має культура спілкування. Ми часто в повсякденному житті пов’язуємо ті чи інші вчинки, звички людей з їхнім характером, а оскільки характер особистості формується в процесі її діяльності, спілкування з іншими людьми, то багато тут залежить від рівня культури спілкування.
Культура спілкування передбачає наявність таких рис характеру, як терпимість,доброзичливість, повага до людей, тактовність і чемність. Ці риси характеру виховуються в людині з дитинства. Моральні якості людини, рівень її культури оцінюються вчінками стосовно інших людей.
Головна особливість спілкування — взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі.
Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи, благополуччя і спокій у сім'ях, колективах. Нарешті, від манери спілкування багато в чому залежить успіх у роботі.
Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.
Про культуру спілкування говорять в усі епохи. І кожна епоха розвитку людства виробляє свої норми, традиції, національну своєрідність культури комунікації між людьми.
Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації.
Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.
Нині проблема культури спілкування набуває великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв'язки з різними країнами світу. З огляду на, це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватися як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях.
Нині важливо закласти основи культури спілкування в нашому суспільстві відповідно до часу, в якому живемо, до нашої історії, до духовно-творчого потенціалу українського народу.
На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мало уваги як в освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю.
Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики, і на глядача ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже якщо людина — продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості в тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням.
Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматися як норма. Саме так сприймається низька культура спілкування між людьми в громадських місцях, у сім'ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин.
Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то мусимо прагнути до цивілізації, а першим виявом цього є культура спілкування.
Сім'я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості:
— людяність;
— уважність;
— чуйність;
— уміння бачити моральний бік своїх і чужих дій і вчинків;
— витримка;
— володіння собою;
— здатність стримувати негативні емоції;
— уміння слухати іншу людину;
— здатність передбачати можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.
Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття спілкування є одним з центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передавання суспільного досвіду. Спілкуючись, люди можуть обмінюватися думками, досвідом, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляє свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії.
Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.
Культура спілкування у вузькому розумінні — це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.
Культура спілкування залежить і від особистості, її якостей. Чи може вважатися культурною людина, яка поводиться пихато, зарозуміло, не цікавиться думкою інших, говорить лише сама, не даючи змоги висловитися співбесідникам, презирливо ставиться до інших? Звичайно, ні. Культурна людина має бути спокійною, урівноваженою, знати що, де і як сказати.
Дослідники вважають, що спілкування — це своєрідний театр, де є п'єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п'єсу й цю роль. А потім глядач виступає як актор і хоче, щоб його також сприйняли як особистість. До того ж глядач в обох випадках є активною стороною.
Щоб оволодіти культурою спілкування, фахівець повинен мати елементарні знання з психології, стики спілкування, уміти застосовувати на практиці комунікативні установки.
Установка — це стан готовності індивіда чи групи певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об'єкти (чи суб'єкти) та вплив. Різновидом соціальних установок є комунікативні установки. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають установити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій .
Установки під впливом спілкування з різними людьми виникають, змінюються і зникають.
Чи може під час спілкування один співрозмовник вплинути на комунікативні установки інших? Так, може, але він має виявити характер, позитивну чи негативну моральну спрямованість цих установок. Лише після цього можна формувати нові або закріплювати ті, що є, чи їх реконструювати.
У подібних ситуаціях учені радять поводитися так:
— якщо формуєш необхідну установку, будь першим;
— щоб закріпити цю установку, подавай її в новій формі або контексті;
— якщо хочеш реконструювати установку, не дій прямо, а починай зі згоди'.
Високий рівень культури спілкування, на думку вчених , створюють компоненти:
— комунікативні установки, які "включають" механізми спілкування;
— етичні норми спілкування, прийняті в даному суспільстві; психологія спілкування (категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння одне одного);
— уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.
Схематично культуру спілкування в широкому розумінні ці самі дослідники пропонують зобразити так:
КС= КУ + З + В
де КУ — комунікативні установки; 3 — знання з етики та психології спілкування; В — вміння застосовувати ці знання на практиці.
Отже, культура спілкування — це цілісна система, яка складається із взаємопов'язаних моральних та психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого.
Учені зазначають, що ця система реалізується в певних умовах, адже поведінка людини змінюється залежно від ситуації. Одні й ті самі риси характеру проявляються по-різному: людина буває чесною в одній ситуації та нечесною в іншій (це залежить від зовнішнього оточення, його впливу на людину. Це оточення —- люди з якими вона живе, вчиться, відпочиває, працює. Усіх їх людина віддзеркалює в психіці, на кожного емоційно відгукується . Залежно від того, як найближче оточення задовольняє потреби людини, виявляється її реагування на близьких. Іноді ввічлива, доброзичлива та терпляча на роботі людина в домашньому оточенні є тираном. А трапляється і навпаки. Справжній рівень культури спілкування такої людини низький.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ!
Людину можна вважати тим більше внутрішньо культурною, чим частіше в неї спостерігається "ставлення на Ви" до близьких людей.
Велике значення для кожної людини має процес пристосування до оточення, в якому доведеться працювати (від адаптації нової людини в колективі залежить продуктивність її праці). На заході в компаніях, яких хвилює процес швидшого пристосування людини до нового колективу, створено спеціальну службу людських стосунків та спеціальні програми профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці мають спілкуватися між собою та з клієнтами, щоб підтримувати високий імідж корпорації.
Культура поведінки і спілкування людини залежить від того:
— що діється у світі;
— які закони ухвалює парламент;
— як підвищуються ціни на товари й продукти харчування і т.ін. Розтривожена цими подіями людина може своє невдоволення, роздратування "виливати" на інших.
Спілкуючись, треба уникати:
а) збігу однакових голосних і приголосних на межі слів;
б) повторень одних і тих самих слів;
в) однакових відмінкових закінчень;
г) надто довгих і однотипних речень; ґ) скупчення рівноскладових слів;
д) віршування в прозі, бо ритм прози має бути свій, не віршовий2.
Кожна людина повинна прагнути, самоудосконалюючись, підвищувати свою культуру, культурно спілкуватися з іншими людьми. Цим самим вона примножуватиме здобуте багатьма поколіннями наших пращурів.
Про культуру спілкування можна судити на основі вміння володіти власними емоціями, стримувати їх. У спілкуванні людина завдяки емоціям регулює свою поведінку і співвідносить її з поведінкою інших людей. Здатність співвідносити свою поведінку з конкретними умовами, наявність почуття міри у взаєминах, тактовність - запор нормальних взаємовідносин.
У діяльності лікарів особливо велике значення в процесі спілкування з хворим має вміння співпереживати і співчувати, додавати йому оптимізму, віри у власні а у видужання. Абсолютно неприпустимим у спілкуванні з хворою людиною є прояв байдужості. Із справжньою культурою спілкування несумісний прояв таких рис, як егоїз заздрощі, марнославство.
У будь-якому оточенні існує стандартний образ людини як представника національної, соціальної, професійної та інших груп. Важливою рисою культури вміння вступати в спілкування з іншими людьми без упередженості.
Ми постійно оцінюємо себе та інших людей. У кожного з нас складаються свої переконання в тому, якою має бути людина. Але той, хто володіє культурою спілкування, не нав'язує своїх звичок, смаків іншому.
На характер взаємин між людьми впливають уміння і навички спілкування, особливо здатність людини змінити свої перші враження про співбесідника, які іноді формуються за зовнішніми даними (манера поведінки, культура мовлення, одяг, зачіска). Перше враження може виявитися помилковим, бо інформація обмежена тільки тим, який вигляд має людина.
Для культури спілкування велике значення мають вихованість людини, її делікатність, такт, уміння враховувати почуття і настрої інших, привітність і доброзичливість.
Культура спілкування людей у різних ситуаціях ґрунтується на дотриманні певних правил, що їх виробляло людство протягом тисячоліть. Ці правила визначають форми спілкування, регламентовані суспільством, і мають назву етикет. Він містить як технічні аспекти спілкування, тобто правила, що стосуються лише зовнішнього боку поведінки, так і принципи, невиконання яких тягне за собою осуд і навіть покарання. Багато правил етикету стали невід'ємними елементами культури спілкування.
Зовнішній бік ділових стосунків регламентує службовий етикет. Так, складовими медичного етикету є: дотримання правил хорошого тону, правил благопристойності, відповідного зовнішнього вигляду (чистота одягу, білий, гарно випрасуваний халат і шапочка).
Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, виявляє її всюди: на роботі, на відпочинку, в сімейному колі і громадських місцях. Уміння людей передавати свої думки і почуття іншим людям, уміння не лише говорити, а й слухати, виявляти розуміння і доброзичлівість, співчуття і увагу складають культуру повсякденного спілкування.
Дейл Карнегі у книжці "Як здобувати друзів і впливати на людей" дає такі рекомендації: "Намагайтеся, щоб Ваш співбесідник говорив більше, ніж Ви; будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших розповідати Вам про себе; ведіть розмову в колі інтересів Вашого співбесідника".
Справжню культуру міжособистісних стосунків визначають етичні норми поведінки особистості У повсякденних стосунках з іншими людьми в процесі спілкування велику роль відіграють самооцінка особистості, концентрація уваги, здатність людини стати на позиції партнера.
Однією з важливих характеристик є самооцінка, тобто уміння оцінити себе, свою діяльність, своє місце в групі і своє ставлення до інших. Самооцінка дає можливість людині аналізувати свої дії і вчинки. Вона залежить від вихованості і культури.
Спілкування людей починається із сприймання одне одного. Спілкування буде розвиватися ефективно, якщо перше враження викликає почуття симпатії. У випадку антипатії можуть виникнути психологічні бар'єри в спілкуванні. В будь-якому разі спілкування має будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей і особистісних рис тих, хто спілкується.
Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішними, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. "Поводься з іншими так, як би ти бажав, щоб вони поводилися з тобою"