2.2. Техніка підготовки ораторського монологу (виступу)

Розроблена ще в античній риториці формула мисленнєво-мовленнєвої діяльності відповідає сучасним науковим уявленням про механізм комунікативного процесу. В основі класичної схеми ораторського мистецтва 5 етапів діяльності оратора.

1. Винайдення (invention – «винайти, що сказати») – інвенція, тобто визначення теми і мети майбутнього виступу, відбору матеріалу для промови. Інвенція відповідає вимозі змістовності ораторської промови.

2. Розташування (disposition – «розташувати винайдене») – диспозиція, етап розміщення компонентів матеріалу, здобутого в процесі інвенції, етап побудови композиції промови. Диспозиція відповідає вимозі логічності, ясності та цільності ораторської промови.

3. Прикрашання (elocution – «прикрасити словом») – елокуція - процес словесної реалізації. Риторика пропонує безліч мовних засобів виразності: тропів і фігур, що дозволяють створити текст, відповідний вимогам ясності, точності, виразності мовлення.

4. Репетиція (aktio – «дія», «рух»). Акція як розділ риторики дає рекомендації щодо інтонаційної виразності мовлення, зовнішнього вигляду оратора, поведінки перед аудиторією.

5. Запам’ятовування (memoria – «пам'ять») – мнемотехніка – прийоми запам’ятовування матеріалу.

2.3. Композиція виступу

Будь-який різновид усного мовлення має чітко визначену композицію, тобто складається зі вступу, основної частини, висновків.

Експериментально доведено, що найкраще запам’ятовується те, що дається на початку й у кінці виступу. Від того, як оратор почав говорити, наскільки йому вдалося зацікавити аудиторію, багато в чому залежить успіх виступу. Невдалий початок знижує інтерес слухачів до теми. Тому треба починати виступ з цікавого прикладу, афоризму, гумористичного зауваження, розповіді про визначні події, що мають відношення до цієї аудиторії чи теми виступу. Можна використати цитату, що допоможе глибше осмислити почуте. Ефективними прийомами завоювання уваги слухачів є запитання до аудиторії, вдалі етикетні формули: привітання, звернення: Шановні добродії … , Шановні друзі … , Я радію щасливій нагоді зустрітися з вами … .

У вступі слід чітко й переконливо зазначити причину та мету виступу. Це кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, пояснити задум виступу. Можна акцентувати увагу на актуальності питання. Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.

В основній частині викладається суть проблеми і наводяться докази, пояснення. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Готуючи основну частину виступу, найкраще рухатися від простого до складнішого. Варто пам’ятати, що слухачам буває важко стежити за змістом промови, збагнути зв’язки між окремими думками, подіями. Тому оратор має стежити за тим, як сприймає сказане ним аудиторія, у разі потреби повторюючи певні місця або витлумачуючи деякі факти.

Важливою композиційною частиною є висновок, у якому підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення й висновки, ставляться перед слухачами конкретні завдання, що випливають із змісту виступу.

Кінцівка виступу є важливим етапом, тому є кілька способів завершити його:

- підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу;

- закликати слухачів до конкретних дій або вчинків;

- зробити слухачам комплімент;

- процитувати доречні поетичні рядки;

- пожартувати, викликавши сміх;

- створити кульмінацію.

Необхідно ретельно попрацювати над останніми словами виступу. Якщо перші слова оратора повинні привернути увагу слухачів, то останні покликані посилити ефект виступу, спонукати аудиторію до міркувань, відповідних дій, вчинків, тобто за К. Станіславським, реалізувати не тільки мету й завдання виступу, а й «надзавдання» (зворотна реакція слухачів).

Якщо виступ щодо його цікавості зобразити графічно, ми мали б криву, яка на початку піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки - кульмінації - наприкінці промови.