Лекційний матеріал до теми 1.4

Тема 1.4. Риторика. Публічний виступ.

Знати: прийоми мислення, види, форми розумової діяльності, поняття про риторику, основні закони риторики, техніку підготовки ораторського монологу, ораторські прийоми привертання уваги слухачів.

Уміти: правильно читати й осмислювати прочитане, володіти прийомами мовлення та мислення, збагачувати словник; відредагувати, перекласти текст

Основні поняття і ключові слова: мислення; риторика; закони риторики; публічний виступ, промова, композиція промови, методи впорядкування матеріалу виступу, “прикрашання” промови, виголошення промови.

Питання, що розглядаються:

1. Ораторська майстерність – основа успішної комунікації фахівця [1], с.22-25.

1.1. Поняття про риторику.

1.2. Які уміння формує у людині сучасна риторика?

2. Публічний виступ – монологічна форма усного професійного спілкування [1], с.17-20; [2], с.304-311; [3], с.95-103.

2.1. Публічний виступ. Форми і види публічного виступу.

2.2. Етапи підготовки виступу.

2.3. Композиція виступу.

2.4. Варіанти проголошення промов.

Вступ.

Проміжна форма між усною і писемною літературною мовою – публічні виступи (доповіді, звіти, лекції). Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут дещо обмеженіше використовуються невербальні засоби (жести, інтонація, міміка). Але більші вимоги до орфоепічних норм.

Усна мова кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури взагалі.

«Говоріть просто, але водночас виразно й вишукано» (П. Пороховщиков). Говорити просто і вишукано і навчає нас наука красномовства - риторика.

1.1. Поняття про риторику.

Риторика – наука красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови досягнення їх ефективності. Риторика виникла у Стародавній Греції, звідти поширилася на Стародавній Рим, згодом – на країни Європи.

Основою зародження ораторського мистецтва як соціального явища стала гостра потреба в обговоренні й вирішенні питань, що мали громадську значущість. Щоб обгрунтувати той чи інший погляд, довести правильність висунутих ідей і положень, відстояти свою позицію, треба добре володіти мистецтвом слова, уміти переконати слухачів і вплинути на їхній вибір.

Історія Стародавньої Греції знає імена видатних промовців, що могли своїми виступами впливати на настрої людей чи суспільні процеси – Сократ, Платон, Демосфен, Арістотель та ін.

Особливого поширення набули судові промови. З’явилися навіть фахівці з написання текстів промов для необізнаних із красномовством клієнтів – логографи.

Загальну теорію красномовства сворив Арістотель, який відстоював думку, що риторика має всеосяжний характер, може використовуватися у будь-якій сфері життя.

Вершиною розвитку ораторського мистецтва була діяльність Марка Туллія Цицерона, який, крім публічних виступів, продовжив розробку теорії риторики. Продовжувачем і послідовником Цицерона був Квінтіліан. На його думку, успіх в ораторському мистецтві залежить від природних якостей – уваги, пам’яті, здатності імпровізувати, широких знань.

Найбільш відомими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон та Кирило Туровський. Першому з них належить «Слово про закон і благодать», другому – «Слово в новий тиждень після Пасхи».

Тривалий час центром, в якому розвивалося ораторське мистецтво, була Києво-Могилянська академія, в якій одним із навчальних предметів стала риторика - церковна і світська, в теоретичному і практичному аспектах. Упродовж неповних двох століть (1635-1817) тут було складено 127 підручників риторики (кожен викладач читав курс за власним підручником). Студентів учили створювати судові і панегіричні промови, писати листи.

Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі явили митрополит Володимир Мономах у «Повчанні дітям своїм», Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїй «Риториці», Г. Сковорода, І.Франко, В. Винниченко, О. Довженко, О. Гончар та ін.

Менш сприятливими для розвитку риторики були десятиліття радянської влади в Україні з повним партійним контролем над будь-якими масовими зібраннями. Справжній спалах ораторського мистецтва спостерігався в останні роки існування Радянського Союзу (1989-1991) з їх масовими мітингами та в перші роки незалежності України (1991-1994). Яскравими ораторами в той час виявили себе, наприклад, Дмитро Павличко, Вячеслав Чорновіл. Проте подальші події в суспільстві спричинилися до згасання того загального піднесення, до спаду суспільної активності громадян.

Але й сьогодні ми маємо зразки публічних виступів, наприклад, цикл радіопередач Анатолія Погрібного «Якби ми вчились так, як треба» чи авторська програма Володимира Яворівського на захист нашої мови, української державності.

Особливістю риторики як науки є її комплексний характер, зв'язок з іншими галузями людського пізнання – логікою, психологією, філософією, етикою, лінгвістикою, сценічною майстерністю.

Нині, в сучасних складних соціально-політичних умовах, вміння переконливо говорити набуває особливого значення, оскільки від нього залежить вибір правильних рішень у законодавстві, у бізнесі, у виробництві, в суді, в освіті, в політиці, в банківській сфері – там, де все залежить від чіткості, доказовості пропонованого способу подолання суперечності.

Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу (2,5 роки за життя). Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Близько 50 % інформації втрачається при передачі. Причина – невміння донести до співрозмовника повідомлення, небажання слухати.

Як зробити мовлення ефективним? «Говори, аби я міг пізнати тебе», - вимагав Сократ. «Якщо хочеш стати добрим оратором, стань спочатку доброю людиною», - радив Квінтіліан. Ось кілька властивостей, що надають мовленню особливої енергетики: артистизм, упевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловому мовленні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.

У діловій комунікації максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні важливо пам’ятати про енергетику, що створює людське мовлення, його експресивність, тональність, варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію в правильності висловлювань.

Завдання формування мовних навичок стала особливо актуальною в останні десятиліття. Це пов'язано з різкою зміною комунікаційної, і, відповідно, мовної ситуації в суспільстві, з політичними демократичними процесами. Сучасній людині дуже важливо вміти будувати своє усне висловлювання, розуміти й адекватно реагувати на чужу мову, переконливо відстоювати власну позицію, дотримуючись мовні і етико-психологічні правила поведінки.

Освоєння публічної, ораторської мови передбачає формування різних умінь: лінгвістичних, логічних, психологічних та ін, спрямованих на розвиток риторичної компетенції, тобто здатності і готовності здійснювати ефективне спілкування.

Риторика вчить думати, виховує почуття слова, формує смак, встановлює цілісність світовідчування. Через поради та рекомендації, глибокодумні і виразні тексти, риторичну освіту диктує стиль думки і життя сучасного суспільства, даючи людині впевненість у сьогоднішньому і завтрашньому дні.