Фактори, що впливають на структуру капіталу підприємства

Фактори	Характер впливу на структуру капіталу
Галузеві особ­ливості діяль­ності підпри­ємства	• Чим більша фондомісткість галузі, тим нижчий кредитний рейтинг і більше потрібно розрахову­вати на власний капітал. • Чим менша тривалість операційного циклу в галузі, тим більша можливість залучати пози­ковий капітал
	Продовження таблиці 1.5
Стадія життє­вого циклу підприємства та темпи його розвитку	• Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентоспро­можну продукцію, можуть залучати для фінансу­вання активів більшу частку позикового капіталу. • Підприємства, які знаходяться в стадії зрілості, повинні більшою мірою використовувати влас­ний капітал
Структура ви­трат і рівень операційного лівериджу	• За високої частки постійних витрат не рекомен­дується мати високу частку позикового капіталу. • Підприємства, у яких сила дії операційного ва­желя незначна, а обсяги реалізації постійно зрос­тають, можуть збільшувати частку позикового капіталу
Рівень рента­бельності діяль­ності	• Чим вищий рівень рентабельності, тим вищий кредитний рейтинг і збільшуються можливості нарощення позикового капіталу. • З'являється можливість більшу частину прибут­ку реінвестувати у виробничий розвиток і змен­шити потребу в позиковому капіталі
Рівень оподат­кування при­бутку підпри­ємства	• В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг зменшується податкова економія і різниця у вартості позикового та власного капіталу із зов­нішніх джерел є не настільки істотною. У цих умовах вигідніше здійснювати емісію акцій. • За високої ставки оподаткування прибутку збіль­шується ефект від залучення позикових коштів
Необхідність забезпечення позикової міст­кості	• Чим більша майбутня потреба підприємства в кредитах, тим менша можливість нарощення позикового капіталу в цей момент
Кон'юнктура товарного ринку	• Чим стабільніша кон'юнктура товарного ринку, тим стабільніший попит на продукцію і безпеч­ніше використовування позикового капіталу
Кон'юнктура фінансового ринку	• Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу, що ви­значає ефективність його залучення. • У випадку, коли кредитні ресурси дорогі, вигідні­ше збільшувати частку власного капіталу, і навпаки
Ставлення кредиторів до підприєм­ства	• Підприємство може мати негативний імідж се­ред кредиторів навіть за високої частки власного капіталу, що зменшує можливості нарощення позикового капіталу
Рівень концен­трації власно­го капіталу	• У випадку, коли власники бажають зберегти фінансовий контроль за управлінням підприєм­ством, додатковий капітал доцільно формувати на основі позикових коштів
Фінансовий менталітет власників і фінансових менеджерів підприємства	• У випадку, коли керівництво має на меті збіль­шення прибутку, частка позикового капіталу бу­де зростати. • У випадку, коли керівництво ставить за мету мінімізацію ризиків, частка позикового капіталу буде зменшуватися
Асиметрич­ність інфор­мації	• У разі ринкової недооцінки фірми, коли інвес­тори не мають інформації про очікуване зростан­ня прибутку, можна тимчасово збільшити частку позикового капіталу

Оптимальна структура капіталу — це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого одночасно забезпечуєть­ся висока фінансова рентабельність і не втрачається фінансова стійкість підприємства. Зрозуміло, що чим більша частка пози­кового капіталу, тим за більшої різниці між рентабельністю інве­стованого капіталу та середньою ставкою відсотка за позиковими коштами після сплати податків буде більшим ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів).

Разом із тим, фінан­совий ліверидж може бути вигідним до певної міри, адже забага­то боргів у структурі капіталу означає, що підприємство буде неспроможне виконати свої фіксовані фінансові зобов'язання. З іншого боку, надмірний випуск простих акцій може призвести до втрати контролю власників над підприємством.

Таким чином, крайнощі в управлінні структурою капіталу досить небезпечні і можуть мати руйнівні наслідки. Щоб їх уникнути, фінансові менеджери повинні вивчити досвід най­успішніших у своїй галузі підприємств і намагатися підтримувати баланс між позиковим і власним капіталом. Потрібно будь-що уни­кати такого розміру боргів, за якого виплати за фіксованими зо­бов'язаннями перевищують розумну межу. Для цього необхідно кожного разу, приймаючи рішення про залучення додаткових по­зикових коштів, прораховувати найгіршу ситуацію (спад ділової активності, різке падіння попиту або цін на продукцію, подорож­чання кредитів тощо) і з'ясувати, чи зможе підприємство вико­нувати свої фіксовані фінансові зобов'язання за несприятливих умов діяльності.

Отже, мета фінансового менеджменту полягає у забезпеченні виваженої структури капіталу, яка б відповідала цільовим наста­новам підприємства і забезпечувала мінімальний фінансовий ри­зик за достатньо високої ринкової вартості (але не обов'язково найвищої).

Методи обґрунтування фінансових рішень про зміну величини і структури капіталу залежать від обраних критеріїв оцінюван­ня. Критеріями оптимізації структури капіталу можуть бути:

• мінімізація середньозваженої вартості капіталу;

• максимізація рентабельності власного капіталу при одночасній мінімізації ризику;

• максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Якщо за критерій оцінювання взяти мінімізацію середньозва­женої вартості капіталу, то оптимальним вважається такий ва­ріант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозва­жену вартість капіталу або найменшу його граничну вартість у випадку додаткового залучення коштів.

За критерієм максимізації рентабельності власного капіталу оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового капіталу, за якого забезпечується найбільше нарощення рента­бельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важе­ля і при цьому диференціал плеча не перетворюється на від'ємну величину.

Критерій максимізації чистого прибутку на одну акцію найча­стіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати аль­тернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій чи випуск облігацій. Обсяг чистого прибутку на одну акцію можна визначити за формулою. Є спосіб визначення граничного значення операційного при­бутку, нижче якого вигідніше випускати акції, а вище — об­лігації. Для більш точних розрахунків треба враховувати постійний рух акцій і використовувати їх середньозважену кількість. При цьому беруться до уваги всі змінні кількості простих акцій в обігу, включаючи сплату дивідендів простими акціями, подрібнення акцій, консолідацію акцій, випуск пільгових акцій для існуючих акціонерів.

Скоригований чистий прибуток на одну акцію (або так званий розбавлений прибуток на одну акцію) обчислюється з урахуван­ням впливу простих акцій:

• облігацій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

• привілейованих акцій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

• варантів на акції;

• опціонів на акції;

• акцій, які можна продати за спеціальними програмами для працівників підприємства;

• контрактів, учасники яких мають право на отримання звичайних акцій підприємства залежно від виконання вимог, перед­бачених контрактами.

Підготував студент	Терещенко Л. О.	Дата	Підпис
Прийняв науковий керівник	Данілов О.Д.	Дата	Підпис
Нормо контроль	Данілов О.Д.	Дата	Підпис