1.2. Прибуток як єдине джерело приросту власного капіталу

Як відомо прибуток є єдиним джерелом приросту власного капіталу підприємства і формується з доданої вартості. Приріст відбувається за рахунок тезаврованого прибутку під час розподілу чистого прибутку.

Прибуток – основна мета діяльності комерційних підприємств. Він найбільш повно відображає фінансовий результат підприємницької діяльності, забезпечує фінансування розшире­ного виробництва, соціально-економічного розвитку підприєм­ства, є джерелом матеріального заохочення працівників і базою для розрахунків показників інвестиційної привабливості підприєм­ства. Прибуток є джерелом формування доходів державного бю­джету і в цій своїй якості узгоджує інтереси держави і підприєм­ницьких структур.

Слід відзначити і той факт, що прибуток займає одне з цент­ральних місць у загальній системі вартісних інструментів управ­ління економікою, оскільки всі вони прямо або опосередковано пов'язані з прибутком. Це стосується і кредиту, ціни, собівар­тості та інших економічних важелів. Зважаючи на ці обставини, прибуток є одним з основних об'єктів управління фінансового менеджменту. Тому важливо визначити види прибутку та їх класифікацію (Рис. 1.2).

За видами діяльності: • від операційної діяльно­сті; • від інвести­ційної діяль­ності; • від фінансової діяльності.	За джерелами утворення: • від реалізації продукції; • від реалізації активів; • від позареа­лізаційних операцій.
За складом: • від звичайної діяльності; • валовий (мар­жинальний); • операційний; • надзвичайний; • чистий прибуток.	За напрямами використання: • для перераху­вання в бю­джет; • для спожи­вання; •капіталізова­ний нерозподі­лений.

Рис. 1.2. Класи­фікація видів прибутку.

Основну частину прибутку підприємство отримує від опера­ційної (основної) діяльності. Далеко не кожне підприємство зай­мається фінансовими та інвестиційними операціями. Але якщо вони наявні в діяльності підприємства, розширюється коло джерел утворення прибутку. За складом розрізняють прибуток від звичайної діяльності, маржинальний (валовий) прибуток, опера­ційний прибуток, прибуток від надзвичайних подій, чистий при­буток.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – це за­гальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Маржинальний (валовий прибуток) визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами).

Надзвичайний прибуток – це різниця між доходами і витра­тами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Чистий прибуток є сумою, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підля­гає перерозподілу за напрямами використання.

Управління прибутком – складна бага­торівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення.

Разом із тим, кожна з цих підсистем перебуває під впливом інших. Наприклад, обсяги прибутку, сформованого на першому етапі, визначають напрями його розподілу. Чим більший прибу­ток підприємства, тим більше завдань економічного, технічного, соціального плану воно може вирішити, розподіливши кошти за певними напрямках використання. Водночас ефективність вико­ристання впливає на майбутні можливості зі збільшення прибут­ку на етапі його формування.

Системний підхід до управління прибутком передбачає дослі­дження способів організації підсистем в єдине ціле і вплив про­цесів функціонування системи в цілому на окремі її ланки (Рис. 1.3).

Формування:	• Управління доходами; • Управління ви­тратами; • Оптимізація доходів і витрат.	Забезпечує: аналіз, прогнозування, планування, ціноутворення, складання звітності. За напрямами діяльності: операційна, інвестиційна, фінансова.
Розподіл:	• Податки; • Фонд спожи­вання; • Фонд накопи­чення.	Забезпечується через: оподаткування, політику технічно­го розвитку, соці­ального розвитку, страхування від ри­зиків, дивідендну політику.
Використання:	• У процесі споживання: • У процесі використання на розширене відтворення:	Показники ефективності використання прибутку на споживання; Показники ефективності використання прибутку на розвиток.

Рис. 1.3 Спро­щена схема системного підходу до управління прибутком.

Необхідно зазначити, що система управління прибутком буде оптимальною тільки в тому випадку, коли цілі кожної підсисте­ми будуть визначатись глобальними цілями розвитку підприєм­ства в цілому.

В загальному вигляді прибуток визначається як різниця між сумою доходів та витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох ком­понентів.

Основними завданнями управління прибутком є:

• Виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок вироб­ничої діяльності, інвестиційних і фінансових операцій.

• Виявлення резервів нарощування прибутку за рахунок оптимізації постійних і змінних витрат, обґрунтування облікової політики підприємства, цінової політики, податкової політики.

• Оцінювання прибутковості виробничої і комерційної діяльності.

• Визначення підприємницького ризику.

• Зміцнення конкурентних позицій підприємства за рахунок підвищення ефективності розподілу і використання при­бутку.

На величину прибутку впливає сукупність багатьох факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Ці фактори мож­на розділити на дві великі групи: зовнішні, які не залежать від підприємства, і внутрішні, на які підприємство може впливати (Рис. 1.4).

Зовнішні:	• природні умови; • транспортні умови; • інфраструктура ринку; • кон'юнктура ринку; • ціни на виробничі ресурси; • конкуренція на ринку товарів; • рівень інфляції.		Не залежать від підприємниць­кої діяльності, враховуються при обґрунтуванні управлінських рішень
Внутрішні:	• обсяги реалізації продукції; • структура продукції; • собівартість; • ціни; • якість продукції.	Виробничі: основні засоби, матеріальні і трудові ресурси:	Екстенсивні:	Обсяг виробничих ресурсів: • чисельність працівників, • обсяг засобів, • величина запасів ТМЦ; Тривалість використання ресурсів: • тривалість робочого дня, • коефіцієнт змінності роботи обладнання; Непродуктивне використання ресурсів: • витрати матеріалів через брак; • витрати матеріалів через відходи.
			Інтенсивні::	Еефективність використання ресурсів: • підвищення кваліфікації працівників; • підвищення продуктивності обладнання; • прискорення оборотності оборотних коштів; • впровадження прогресивних технологій.
		Поза- виробничі :	Ккомерційна діяльність

Рис. 1.4. Класифікація факторів величини прибутку.

Зовнішні фактори, як правило, не залежать від підприємниць­кої діяльності. Фінансовий менеджер повинен їх враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень. До них належать фактори, пов'язані із загальною економічною ситуацією, з рівнем інфляції, специфікою окремих товарних ринків, з впливом природних, гео­графічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реа­лізацію продукції.

Внутрішні фактори є безпосереднім об'єктом впливу з боку управлінської системи підприємства та джерелом збільшення прибутку за рахунок їх втілення в систему конкретних заходів і практичної реалізації.

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, по­слуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів і на кожному етапі відповідна сума прибутку ко­ригується на суму витрат (табл.1.4)

Таблиця 1.4