Розділ і теоретичні основи управління капіталом підприємства

1.1. Економічна суть та особливості формування власного і позикового капіталу підприємства

Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності. Сутність економічної категорії «капітал» досліджується науковою думкою протягом багатьох століть. Первісне значення терміна «капітал» (від лат. сapitalis) означає головний, основний. Пізніше у німецькій і французькій мовах цим терміном стали позначати основне майно або основну грошову суму. Стисліше еволюцію визначення поняття «капітал» та трактування його представниками різних економічних шкіл подано в табл. 1.1. [37]

Таблиця 1.1

Генезис категорії капітал

Франсуа Кене (1694-1774)	Капітал – це засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Складовими капіталу є щорічні витрати та витрати на кілька років.
Адам Сміт (1723-1790)	Капітал – головна рушійна сила економічного прогресу. Це – запас продукції, що приносить прибуток, за допомогою якого працею створюються нові блага.
Давід Рікардо (1772-1823)	Капітал – це праця, витрачена на знаряддя, інструмент, будівлі, що беруть участь у виробництві. Це нагромаджена праця, все, що бере участь у виробництві.
Джеймс Мілль (1773-1836)	Капітал – це джерело вартості, а прибуток – продукт функціонування капіталу.
Нассау Вільям Сеніор	Капітал – це поєднання трьох факторів: землі, праці та утримання (утримання – це відмова від невиробничого використання капіталу).
Жан Шарль Леонар Сімонд де Сімонді (1773-1842)	Капітал – це виробничі запаси, переважно засоби виробництва. Жан де Сімонді виділяє основний і оборотний капітал і, як Адам Сміт, пов’язує нагромадження капіталу з ощадливістю.
П’єр Жозеф Прудон (1809-1865)	Капітал – це переважно гроші, основною формою яких є лише позиковий капітал.
Шарль Фур’є (1772-1837)	Провідною формою капіталу є торговельний капітал
	Продовження таблиці 1.1.
Карл Маркс (818-1883)	У «Чорновому рукопису» 1858р. Маркс трактує гроші як форму руху капіталу. У І томі «Капіталу» 1867 р. демонструється, як гроші виходять із товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак ці два поняття не ототожнюються. Капітал визначається як вартість, що само зростає. Запроваджуються та аналізуються, також поняття органічної будови капіталу, його концентрації й централізації. У томі ІІ «Капіталу» визначається категорія обороту капіталу: кругообіг капіталу, взятий не як окремий факт, а як періодичний процес. Також детально розглянуто проблему морального і фізичного зношування капіталу в процесі виробництва, вплив цих факторів на нагромадження і відтворювальні процеси. У ІІІ томі «Капіталу» досліджується чотири форми капіталу, які дають проценти: позиковий, банківський, фіктивний та лихварський. Розглядається позиковий капітал, що має свої особливості й виступає у вигляді комерційного і банківського кредитів. Наслідком розвитку кредиту є виникнення акціонерного капіталу, що об’єднує кілька капіталів.
Фрідріх Ліст (1789-1846)	Капітал – це матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей.
Е. Бем-Баверк (1889)	Запропонував теорію, згідно з якою капітал є результатом непрямих методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє
Альфред Маршалл (1842-1924)	Капіталом вважав освіту, фахову підготовку, навички та здібності. Ввів поняття «людського капіталу».
Джон Бейтс Кларк (1847-1938)	Капітал – розглядав не як один фактор виробництва, а як два – грошовий капітал і капітальні блага.
Пол А. Самуельсон (1915)	Капітал – це багатство, яке є результатом минулої праці, перебуває у приватній власності і дає прибуток.
Чернишевський М.Г. (1828-1889)	Капітал – це продукт праці, який служить виробництву
Степанов Т.Ф. (1795-1847)	Капіталом стають продукти залежно від вживання, якщо вони дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку.
Бланк І.О.	Капітал являє собою накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів і реальних капітальних товарів, які залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності.
Поддєрьогін А.М.	Капітал є базою створення і розвитку підприємства. У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і в майбутньому періодах. Капітал підприємства – головний вимірник його ринкової вартості.

Глибше зрозуміти сутність капіталу можна розгля­нувши його класифікації в економічній літературі.

Залежно від того, кому належать вкладені в господарську ді­яльність матеріальні засоби і грошові кошти, капітал поділяють на власний і позиковий. Під власним капіталом розуміють гро­шові кошти і матеріальні засоби, які самостійно формуються під­приємством для забезпечення свого розвитку. До позикового ка­піталу відносять грошові кошти та інше майно, що залучається для фінансування розвитку підприємства із зовнішніх джерел на платній поворотній основі.

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом про­ілюстровано у таблиці 1.2 [10]. Їх аналіз показує, що за рахунок позико­вого капіталу підприємство має більше можливостей нарощення свого виробничого потенціалу, але при цьому зростає ризик втра­ти його фінансової стійкості.

За тривалістю використання виділяють довгостроковий по­стійний капітал (або перманентний) (власний + довгостроковий позиковий) і короткостроковий змінний капітал (поточні зобов’язання).

Головною ознакою групування статей активу балансу є ступінь їх ліквідності, тобто швидкість зворотної трансформації інвесто­ваного капіталу в грошові кошти.

Залежно від напряму розміщення фінансових ресурсів у акти­ви підприємства капітал класифікується на основний і оборот­ний. Водночас, можна окремо виділити капітал, що використо­вується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції).

Склад капіталу за напрямками розміщення:

1. Основний капітал: основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції;

2. Оборотний капітал: товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти.

Таблиця 1.2

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом

Ознака	Власний капітал	Позиковий капітал
Право на участь в управлінні підприємством	Дає таке право	Не дає такого права (менша загроза втра­тити контроль над під­приємством)
Право на отри­мання частини прибутку і майна	Прибуток ділиться між власниками за залишковим прин­ципом після відшко­дування фіксованих зобов'язань	Кредитори мають першочергове право на повернення суми боргу
Можливий обсяг залучення капі­талу	Обсяг залучення ка­піталу обмежений і цілком залежить від фінансових можли­востей засновників, результатів фінан­сово-господарської діяльності та інве­стиційної приваб­ливості підприємства для акціонерів	Існують широкі мож­ливості залучення капі­талу (за умови високого кредитного рейтингу, наявності застави або гарантій)
Строк повернення	Строк повернення капіталу власникам не встановлюється	Строк повернення позикового капіталу чітко обумовлений у договорах
Можливість скористатися ефектом "подат­кового" щита	Ефект "податково­го" щита не діє (ди­віденди виплачу­ються тільки за ра­хунок чистого при­бутку і не змен­шують базу оподат­кування прибутку)	Є можливість отримати пільги на оподаткуван­ня (витрати на обслуго­вування капіталу виклю­чаються з бази оподат­кування прибутку, що зменшує реальну вар­тість його залучення)
Вплив на фінан­сову стійкість підприємства	Підвищується фінан­сова незалежність підприємства і мі­німізується ризик втрати фінансової стійкості	Підвищується залеж­ність від зовнішніх джерел фінансування та зростає ризик непла­тоспроможності і втра­ти фінансової стійкості

Капітал вилучений з господарського обороту: довгострокові фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції. Вкладення частини ка­піталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас, капітал, інвестований за межами підприємства, можна розгляда­ти як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових гро­шових коштів у випадку, коли збільшуються його власні інвес­тиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність. [15]

Оборотний капітал може перебувати у сфері виробництва (за­паси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і у сфері обігу (готова продукція на складах та продукція, відванта­жена покупцям, дебіторська заборгованість, грошові кошти, по­точні фінансові інвестиції, товари для торгівлі і т. ін.). Оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах.

Дуже важливою з погляду фінансового менеджменту є комбі­нована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класи­фікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його викори­стання та напрямки розміщення.

Склад капіталу за напрямками розміщення і джерелами фінансування:

1. Основний капітал (власний основний капітал і, довгострокові, довгострокові зобов’язання);

2. Оборотний капітал (власний оборотний капітал і короткостроковий капітал (змінний капітал));

3. Постійний (перманентний) капітал в свою чергу поєднує весь основний капітал та частину оборотного, а саме, власний оборотний капітал. [10]

Та частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі, називається власним оборотним капіталом (або чистим оборотним капіталом). Детально можливі стратегії фінансування активів підприємства розглянуто в темі 6. Нестача власного оборотного капіталу призводить до підвищення фінансової залеж­ності і свідчить про нестійке фінансове становище підприємства.

Водночас, фінансового менеджера цікавить не лише обсяг влас­ного оборотного капіталу, але і його частка в загальній сумі влас­ного капіталу (або коефіцієнт маневреності капіталу).

Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина влас­ного капіталу підприємства перебуває в обороті, тобто в такій формі, яка дає змогу вільно маневрувати інвестованими коштами. [42]

Цей коефіцієнт має бути досить високим, щоб забезпечити достатню гнучкість і мобільність у використанні власного капіта­лу підприємства.

Таким чином, ефективність використання капіталу підприєм­ства одночасно залежить від двох груп чинників:

• від того, наскільки оптимально поєднується власний і позиковий капітал, довгострокові (постійні) і короткострокові (змінні) джерела фінансування інвестиційних потреб підприємства;

• від того, який загальний обсяг вкладень у основні й оборотні засоби, скільки їх перебуває у сфері виробництва і сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах та наскільки оптимальне їх співвідношення.

Все це зумовлює необхідність розробки виваженої політики формування капіталу та її погодження з політикою формування активів підприємства. Визначення загальної потреби у капіталі може здійснюватися прямим і непрямим методами. [10]

1. Прямий метод базується на де­тальному плануванні інвестиційних потреб підприємства за його окремими активами: основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних запасів, грошових коштів (на стадії ство­рення підприємства практично повністю відсутні дебіторська за­боргованість, довгострокові й поточні фінансові інвестиції).

Цей метод може застосовуватися як при визначенні загальної потреби у капіталі для створення нового підприємства, так і у випадку обґрунтування необхідного додаткового капіталу для розширення виробничої діяльності діючого підприємства, здій­снення модернізації та диверсифікації.

Для підприємства однаково небезпечним є несформованість капіталу та його надмірний обсяг. Так, якщо створені виробничі потужності підприємства викорис­товуються, не на повну силу внаслідок відсутності сиро­вини, або навпаки, коли накопичені надмірні виробничі запаси, які не можуть швидко перероблятися на наяв­них виробничих потужностях, відбувається заморожен­их інвестованого капіталу, уповільнюється його обо­ротність і, як результат, погіршується фінансовий стан підприємства та зростає ризик упущеної вигоди.

Визнаючи загальні потреби у капіталі для створення нового підприємства потрібно зважати на такі обмеження [10]:

• сформованого капіталу має вистачати на покриття всіх витрат у ході реалізації інвестиційного проекту (доінвестиційні дослідження, придбання майнових прав, проектно-конструкторські роботи, будівництво адміністративних і виробничих приміщень, маркетинг, навчання персоналу, купівля і монтаж обладнання, створення оборотних коштів тощо);

• при формуванні стартового капіталу необхідно виходити з мінімальної потреби в активах, для того щоб розпочати господарську діяльність підприємства (недоцільно створювати значні резерви запасів та готівки, до того ж зменшити потребу в фінан­сових ресурсах на початкових етапах можна шляхом оренди основних засобів і за рахунок паралельного протікання процесів інвестування та отримання прибутку);

— сформований капітал не повинен бути меншим за мінімаль­но допустимий обсяг статутного капіталу для окремих типів під­приємств (так, мінімальний обсяг статутного фонду для акціо­нерних товариств становить 1250 мінімальних заробітних плат, а для товариств з обмеженою відповідальністю — 625 мінімаль­них заробітних плат).

2. Непрямий (опосередкований) метод розрахунку загальної по­треби в капіталі є менш трудомістким і базується на використанні відносного показника — капіталомісткості продукції (се­редній розмір інвестованого капіталу в розрахунку на одиницю виготовленої продукції). Цей показник суттєво відрізняється за галузями народного господарства і дає інвестору уявлення про рівень фондомісткості та матеріаломісткості. Водночас, рівень капіталомісткості продукції залежить не лише від конкретної га­лузі, а й від масштабів діяльності підприємства, стадії його жит­тєвого циклу, рівня технологічного оснащення виробництва та ступеня зносу виробничих засобів.

Користуватися непрямим методом доцільно на попередніх ста­діях розробки інвестиційного проекту, оскільки він дає лише приблизне уявлення про необхідний розмір початкових інвес­тицій. Для остаточного розрахунку потреби у джерелах фінансу­вання застосовується прямий метод. [15]

Для визначення потреби в капіталі непрямим методом необхід­но капіталомісткість продукції (на аналогічному виробництві або в середньому по галузі) помножити на плановий обсяг виробниц­тва. Крім того, необхідно враховувати передстартові витрати і передбачити резерв капіталу на випадок, якщо подорожчають будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, сировина тощо (як правило, не менше 10 % від загальних витрат на будівництво й експлуатацію інвестиційного об'єкта).

Особливості формування власного капіталу пов’язано з тим, що власний капітал – це вартість засобів, які належать власникам підприємства. Його можна також трактувати як залишок в активах після вирахування зобов’язань підприємства.

Зміна обсягу власного капіталу є показником ефективності як виробничої, так і фінансової та інвестиційної діяльності. Більш повно значення власного капіталу розкривають функції, які він виконує в процесі кругообігу коштів: довгострокового фінансування, відповідальності і захисті прав кредиторів, компенсація понесених збитків, кредитоспроможності, фінансування ризику, самостійності і влади, розподілу доходів і активів.

Значення власного капіталу полягає в тому, що він є гарантією фінансової незалежності підприємства і ба­зою для формування його активів. У ході підприємниць­кої діяльності власний капітал або нарощується, або "проїдається". Лише за умови збереження власного капі­талу підприємство зможе нарощувати прибутки, залу­чати кошти інвесторів, виходити на ринок позикового капіталу. [47]

Вартість власного капіталу визначається відповідно до прий­нятих умов оцінювання активів у бухгалтерському обліку, а тому не збігається за ринковою ціною акцій і майна підприємства в цілому. Незважаючи на це, динаміка цього показника у фінан­совій звітності є однією з найсуттєвіших характеристик перспек­тив розвитку підприємства.

Склад власного капіталу та характеристику його елементів представлено на рисунку 1.1. [10]

Як видно з представленої схеми, власний капітал утворюється за рахунок внесків власників, які зафіксовані в установчих доку­ментах, та шляхом накопичення доходів в ході виробничо-госпо­дарської діяльності. Частка безоплатно переданих цінностей скла­дає незначну величину або зовсім відсутня.

			Власний капітал
Статутний капітал або пайовий капітал		Додатково вкладений Капітал			Інший додатковий капітал			Резервний Капітал		Нерозпо­ділений прибуток
Внески власників до капіталу підпри­ємства, зафіксовані в установ­чих доку­ментах		Сума перевищен­ня номі­нальної вартості акцій, отримана при їх реалізації			Сума дооцінки необорот­них акти­вів, безкош­товно пере­дані ак­тиви тощо			Сума резервів, створених за рахунок нерозподі­леного прибутку		Сума прибутку, реінвестована у під­приємство

Рис.1.1 Склад власного капіталу

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється так:

• статутний капітал (зареєстрований у державному реєстрі);

• додатковий капітал (додатково вкладений капітал, дарчий капітал, резервний та нерозподілений прибуток).

Статутний капітал відіграє основну роль у функціонуванні підприємства. По-перше, це стартовий капітал, необхідний для виробничої діяльності й отримання прибутку. По-друге, його об­сяг не може бути меншим за встановлену законодавством суму (1250 мінімальних заробітних плат для акціонерних товариств, 625 мінімальних заробітних плат для товариств з обмеженою відповідальністю). По-третє, статутний капітал регулює відно­сини власності, розподілу дивідендів і управління підприєм­ством.

У бухгалтерському обліку статутний капітал залежно від виду і форми власності підприємства виступає у вигляді:

— складочного капіталу — у повному товаристві і товаристві за довірою;

— пайового капіталу — у кооперативах, кредитних спілках, колективних підприємствах та ін.;

• статутного фонду — в державних та муніципальних підприємствах;

• статутного капіталу — в акціонерних товариствах, това­риствах з обмеженою відповідальністю і додатковою відповідальністю.

Джерелами формування статутного капіталу є власні грошові кошти, майнові та інші активи засновників. Внесками учасників і засновників господарських товариств до статутного фонду мо­жуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цін­ності, цінні папери, права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, інтелектуальна власність, грошові кошти, в тому числі валютні.

Порядок оцінки внесків до статутного фонду визначається засновницькими доку­ментами. Заборонено використовувати при формуванні статутно­го фонду бюджетні кошти, кредитні ресурси і кошти, одержані під заставу.

Найбільш складна система формування і зміни статутного ка­піталу встановлена законодавством для акціонерних товариств.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішен­ням від 9 лютого 2001 року № 18 затвердила Положення про по­рядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств у новій редакції. [25]

Реєстрація випуску цінних паперів, інформації про їх емісію і звіту про результати підписки на акції здійснюється уповноваже­ними особами Державної комісії з цінних паперів і фондового рин­ку або її територіальних органів відповідно до встановленого по­рядку і є підставою для внесення випуску цінних паперів у За­гальний реєстр випуску цінних паперів.

Це положення удосконалює і спрощує чинний порядок реєст­рації випуску акцій ВАТ, облігацій підприємств та інформації про їх випуск.

У процесі господарської діяльності власники мають право зміню­вати розмір статутного капіталу, керуючись економічною доціль­ністю. Можливі методи зміни обсягів статутного капіталу:

1. Методи збільшення: випуск нових акцій, обмін облігацій на акції, збільшення номінальної вартості акцій;

2. Методи зменшення: зменшення номінальної вартості акцій, викуп акцій з метою їх анулювання, конверсія: об’єднання кількох акцій в одну, безкоштовна передача до анулювання.

Джерела збільшення статутного капіталу: додаткові внески учасників, індексація основних засобів, реінвестування прибутку, виплата дивідендів акціями.

Однак будь-які зміни, не зареєстровані у встановлено­му порядку, є порушенням і тягнуть за собою покарання у вигляді адміністративних штрафів за порушення обліку і звітності, може бути анульована державна реєстрація підприємства, а воно ліквідоване. Таким чином, при зміні статутного капіталу потрібно внести зміни в установчі документи і реєстраційну карту.

Загальну характеристику типів емісії цінних паперів представ­лено у табл. 1.3. [10]

Таблиця 1.3