Культура України хх століття

У 1918-1921 pp. виникла велика кількість літературних об'єднань, друкувалися різноманітні художні збірки й альманахи - "Мистецтво", "Літературно-критичний альманах", "Гроно", "Зшитки боротьби".

Характерними рисами поезії нового стилю були неспокій, прискорений рух життя. На творчості українських літераторів 1917-1921 pp. позначився вплив європейського модернізму. Тяжіння до нього було характерним, зокрема, для творчості поета, театрознавця, перекладача М.Вороного (1871-1940 pp.). У 1901 p. M.Вороний опублікував у «Літературно-науковому віснику» лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, який би «змістом і формою наближався до нових течій і напрямів сучасних європейських літератур». Творчість М.Вороного знаменувала певний розрив з народницькою поетичною традицією. Він одним з перших ввів до української лірики тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії, протиставляючи поетичну одухотвореність і буденність.

Тенденції європейського модернізму, зокрема в таких формах, як символізм і футуризм, помітні також у творчості поетів Д.Загула, Я.Савченка, О.Слісаренка, М.Терещенка, В.Кобилянського, М.Михайличенка. У контексті модерністських пошуків складався поетичний доробок таких поетів, як Б.Лепкий, В.Пачовський, С.Луцький, М.Яцків, П.Карманський, котрі згрупувалися навколо видавництва "Молода муза" (1906-1909 pp.) у Львові. Наближення до західноєвропейської модерністської естетики не було запозиченням. Продовжуючи притаманну для української культури барокову традицію, поети XX ст. виробляли новий, необароковий стиль у формі символізму. На відміну від інших національних типів символізму, український символізм, попри програмний песимізм і містику, виявляє "поетичний єретизм", переборюючи відчуття безнадії та відчаю. Прикладом цього може бути творчість Д. Загула (1890-1938 pp.), зокрема його збірка "На грані" (1919 p.),

Особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературній київській групі "неокласиків", їхня естетична програма характерна прагненням до строгої форми, гармонійної завершеності вірша, наслідуванням класичних зразків. Вони намагалися позбавити українську поезію сентименталізму і поверховості, понад усе цінили в літературі професіоналізм, намагалися використовувати у мистецькій практиці на кращі зразки європейської класики. Ідейним натхненником групи "неокласиків" був М.Зеров (1890-1937 pp.) - поет, есеїст, критик, професор.

Розстріляне відродження – здобутки та втрати для української культури.

Розстріляне відродження (20-х -поч. 30-х рр.) - твори у галузі літератури, живопису, театру…

У листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року було запропоновано назву антології: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.»

1 Жовтня 1925 р. В Україні нараховувалося 5000 письменників.

Початком масового нищення української інтелігенції є травень 1933 року, коли відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового. Кульмінацією стало 3 листопада 1937 р. - у Соловецькому таборі розстріляний Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний (в один день - понад 100 осіб).

Проза поділялася на сюжетну і безсюжетну.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше ), «Плуг», неокласики, «Спілка письменників західної України», «ВАПЛІТЕ».

Здебільшого це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу.

Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ - неоромантизм, експресіонізм (Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Куліш…).

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер’яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до національного світовідчуття.

***

- самогубство (Хвильовий),

- репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня),

- замовчування (Іван Багряний, В. Домонтович),

- еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк),

- писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, Микола Бажан).