Тема 1.1. Сенсорний розвиток особистості в молодшому шкільному віці: сутність, чинники, одиниці формування

Лекція

План

1. Сутність і властивості сенсорного розвитку дитячої особистості.

2. Чинники сенсорного розвитку учнів.

3. Поняття сенсорного вміння. Класифікація сенсорних умінь за видами сприймання.

4. Загальна структура сенсорних умінь.

5. Механізм формування сенсорних умінь.

Рекомендована література

Основна

1. Барабанщиков В. А. Системогенез чувственного восприятия : избр. психол. тр. / Владимир Александрович Барабанщиков. – М. : МПСИ; Воронеж : МОДЭК, 2011. – С. 138–271.

2. Венгер Л. А. Восприятие и обучение (дошкольный возраст) : монография / Леонид Абрамович Венгер. – М. : Просвещение, 1969. – С. 74–130.

3. Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Скрипченко О. В., Долинська Л. В., Огороднійчук З. В. та ін.]. – [2-ге вид.]. – К. : Каравела, 2009. – С. 54–57, 116–118, 128–132.

4. Вікова психологія : підруч. / [за ред. Г. С. Костюка]. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 29–34, 45–50.

5. Загальна психологія : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Скрипченко О. В., Долинська Л. В. , Огороднійчук З. В. та ін.]. – К. : Каравела, 2011. – С. 109–146.

6. Запорожец А. В. Избранные психологические труды : в 2 т. / А. В. Запорожец. – М. : Педагогика, 1986. – Т. 1 : Психическое развитие ребенка. – 1986. – С. 116–118.

7. Зинченко В. П. Восприятие как действие / В. П. Зинченко // XVIII Международный психологический конгресс : Симпозиум 30. Восприятие и действие. – М. : МГУ, 1966. – С. 54–66.

8. Костюк Г. С. Навчання і розвиток особистості / Григорій Силович Костюк. – К. : Рад. школа, 1968. – 46 с.

9. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / Алексей Николаевич Леонтьев. – [2-е изд.]. – М. : Политиздат, 1977. – С. 95.

10. Познавательные процессы : ощущения, восприятие / [под. ред. А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова, В. П. Зинченко]. – М. : Педагогика, 1982. – С. 32–49, 50–79, 300–330.

11. Савченко О. Я. Вивчення особистості молодшого школяра як передумова успішної організації його навчальної діяльності / О. Я. Савченко // Початкова школа. – 2012. – № 3. – С. 1–6.

12. Савченко О. Я. Дидактика початкової освіти : підруч. [для студ. пед. фак. вищ. навч. закл.] / Олександра Яківна Савченко. – К. : Грамота, 2012. – С. 126–136, 223–234.

Додаткова

13. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Лев Семенович Выготский; под ред. В. В. Давыдова. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с.

14. Генезис сенсорных способностей : монография / [Л. А. Венгер, К. В. Тарасова, Т. В. Лаврентьева и др.]; под ред. Л. А. Венгера. – М. : Педагогика, 1976. – 256 с.

Теоретичні відомості з теми модуля

1. Сутність і властивості сенсорного розвитку дитячої особистості

Сенсорний розвиток дитини є складовою її психічного розвитку, який разом із фізичним і соціальним складає цілісну, структурно організовану систему індивідуального розвитку, або онтогенезу. Аналіз психолого-педагогічних джерел свідчить, що родове поняття «розвиток індивіда» вчені характеризують щонайменше в чотирьох аспектах: по-перше, розвиток – це специфічний і неперервний процес саморуху, закономірних змін психіки від нижчих до вищих її щаблів; по-друге, показниками прояву розвитку є перетворення психічних процесів і властивостей особистості; по-третє, розвиток відбувається під упливом різних чинників; по-четверте, результатом розвитку є виникнення певних новоутворень, удосконалення на цій основі форм і способів життєдіяльності людини (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Сутність розвитку особистості як психолого-педагогічної категорії

Автори	Визначення категорії
Л. Виготський	Неперервний процес саморуху, який характеризується передусім невпинним виникненням і утворенням нового, чого не було на минулих рівнях,…єдністю матеріальної і психічної сторін, суспільного і особистого при сходження по щаблях розвитку
В. Давидов, О. Запорожець, Б. Ломов	Послідовні, прогресивні (хоча і з окремими моментами регресу) і в цілому незворотні кількісні та якісні зміни психіки живих істот
Г. Костюк	Кількісні і якісні зміни людського індивіда як живої системи і притому зміни необхідні, а не випадкові, внутрішньо пов’язані між собою і прогресивні. Це – рух живої системи від нижчих до вищих, від простіших до складніших форм її існування, її взаємовідношень з середовищем, це – структурне і функціональне її вдосконалення. Людський індивід розвивається як біологічна істота, як представник людського виду живих істот і водночас як член людського суспільства
В. Лозова, А. Троцко	Ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності (від безпорадних і невпевнених рухів до рухів керованих, точних, координованих; від незнання до знання; від копіювання до оригінальної творчої роботи тощо)
Г. Люблінська	Тривалий, складний і нерівномірний процес, у якому чергуються більш або менш тривалі періоди непомітних кількісних накопичень із більш або менш різкими якісними перебудовами
В. Поліщук	Закономірна зміна психічних процесів у часі, що визначається в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях
О. Поляков	Незворотні, спрямовані і закономірні зміни, які призводять до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки і поведінки людини
О. Савченко	Закономірна зміна психічних процесів у часі, яка виявляється в кількісних, якісних і структурних перетвореннях; відбувається під упливом внутрішніх і зовнішніх, керованих і некерованих чинників. Основні джерела розвитку: спілкування та діяльність
О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук	Складний процес, у якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість

Виходячи із цього та враховуючи тлумачення терміна «сенсорний» (від лат. sensus – відчуття – той, що належить до чуттєвого рівня відображення реальності), під сенсорним розвитком дитини будемо розуміти процес закономірних змін її чуттєвої сфери, які виявляються в кількісних і якісних, структурних і функціональних перетвореннях відчуттів, сприймань і уявлень; відбуваються під упливом біологічних і соціальних, керованих і некерованих, зовнішніх і внутрішніх чинників; забезпечують побудову адекватних образів об’єктів дійсності.

Найважливішими властивостями сенсорного розвитку є його безперервність, незворотність, нерівномірність, асинхронність, індивідуальні та типологічні відмінності розгортання.

Безперервність розвитку чуттєвої сфери особистості спричинено кількісними і якісними змінами її перцептивних процесів. Кількісні зміни виявляються в дозріванні аналізаторних механізмів, збільшенні утворюваних асоціацій, зростанні кола уявлень про зовнішні властивості предметів. Ці зміни зумовлюють виникнення якісно нових властивостей сприймання, наслідком чого стає більш адекватне і повне відображення дійсності у свідомості дитини, можливість запам’ятовувати, відтворювати та перетворювати образи об’єктів оточення [4, с. 30].

Для розкриття незворотності сенсорного розвитку слід констатувати, що одного разу пройдені стадії, етапи формування перцепції індивіда (і його психічної діяльності в цілому) вже не повторюються. Це пов’язано з неодмінними структурно-динамічними змінами, що притаманні чуттєвій сфері особистості.

Структурність сенсорної системи закономірно зумовлюють її компоненти: змістовий – еталонні уявлення про певні якості предметів і явищ; операційний – перцептивні дії з обстеження об’єктів дійсності на основі засвоєних еталонів; мотиваційний – комплекси спонукань особистості до перцептивної діяльності. Динамічність сприймання полягає в незворотній послідовності всіх його компонентів, коли «генетично пізніші структури виникають із раніших і включають їх у себе в зміненому вигляді» [4, с. 32]. Так, удосконалення еталонних уявлень здійснюється як перехід від предметних передеталонів, які відображають властивості одиничних реальних предметів, до узагальнених і абстрактних загальноприйнятих еталонів, а далі – до засвоєння їх систем з усіма нормативними міжелементними взаємозв’язками. Ускладнення сенсорних операцій пов’язане з їх відокремленням від зовнішніх практичних дій, регульованих образами предметів; поступово процеси сприймання набувають відносно самостійного значення, перетворюються у специфічні перцептивні дії, які спочатку мають розгорнений, хаотичний характер, потім – згортаються, упорядковуються, стають більш універсальними та економними. Спонукальну сферу сенсорного розвитку вчені характеризують як полімотивовану, пояснюючи це широким спектром відношень індивіда із середовищем [1, с. 179–180]. При цьому паралельні перцептивні потреби виникають і задовольняються не автономно, а як елементи єдиного цілого, хоча одна з них, найбільш значуща для поведінки, підпорядковує та організує інші, тобто є провідною. Взаємозв’язок мотивів сприймання виявляється в узгодженому досягненні проміжних цілей, у послідовному наближенні до задоволення вихідної потреби. Результатом таких структурно-динамічних перетворень є неухильне «прирощення», функціональне вдосконалення образів сприймання: на ранніх етапах розвитку вони мало диференційовані, згодом стають більш розчленованими, наближаються до дійсності. Звичайно, прогресивна схема розвитку перцепції не є суворо прямолінійною: цілком можливі повернення до початкових етапів, до повторення, відтворення деяких чуттєвих операцій, проте завжди на новій основі, тому процес сприймання нагадує рух за спіраллю [1, с. 269; 4, с. 32].

Нерівномірність (хвилеподібність) удосконалення сприймання характеризується чергуванням фаз прискорення й уповільнення. Надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів відбувається в перші півроку життя, створюючи елементарні форми майбутніх орієнтувальних реакцій організму, та в період шкільного дитинства, коли перед учнями ставляться спеціальні перцептивні завдання, у яких необхідно встановлювати чуттєві дані про зовнішній вигляд об’єктів, виділяти їх ознаки, розкривати зв’язки, створювати образи цих об’єктів, передавати їх словесно і графічно. Водночас становлення чуттєвих процесів визначається певною асинхронністю: вважається, що зорове і слухове сприймання дещо випереджують у своєму формуванні тактильно-кінестетичну перцепцію [3, с. 93–94; 8, с. 22].

У сенсорному розвитку особистості специфічно виявляються індивідуальні та типологічні відмінності. Неповторність, індивідуальна своєрідність сприймання зумовлена функціонуванням органів чуття конкретної дитини, її досвідом, знаннями та навичками, особливостями нервової системи. Проте розмаїття перебігу відчуттів може бути зведене до невеликої кількості класифікаційних типів. Наприклад, за провідним сенсорним каналом виокремлюють учнів аудіального, візуального і кінестетичного типів отримання зовнішньої інформації. Для учнів синтетичного типу сприймання характерним є цілісне відображення об’єктів, без докладного виділення їхніх деталей; учні аналітичного типу виділяють у предметах насамперед дрібниці. Залежно від різного співвідношення двох сигнальних систем розрізняють дітей художнього типу перцепції, які, розповідаючи про сприйняте, обмежуються фактичною його стороною; мислительного типу, які обов’язково намагаються пояснити те, що бачили і чули. Деякі школярі відзначаються об’єктивністю, точністю чуттєвих ефектів, відображають явища так, як вони існують у дійсності; сприймання ж інших учнів характеризується суб’єктивністю та емоційністю, вони не стільки говорять про об’єкт, скільки про викликані ним емоції, своє ставлення до сприйнятого [5, с. 145–146; 11, с. 6].