Тема 8. Організація праці

8.1. Суть і завдання організації праці

Будь-який процес праці включає три основні взаємодіючі між собою елементи: власне праця, предмети праці і засоби праці. Організація праці на підприємстві – це спосіб встановлення і вдосконалення порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним виробничих взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

У межах підприємства головного значення для організації праці набувають питання:

- правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального розподілу праці і поєднання професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування;

- узгодженості діяльності шляхом кооперації при здійсненні кількісної пропорційності трудових витрат на взаємозв'язаних ділянках виробництва. Останнє досягається технологічним і виробничим плануванням, нормуванням праці.

На конкретному робочому місці розв'язуються такі завдання організації праці:

- впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій;

- правильне оснащення і планування робочих місць;

- рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами і матеріалами;

- створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

8.2. Розділення і кооперація праці на підприємстві

Розрізняють три основні види розподілу праці: загальне, приватне і одиничне.

Загальний розподіл праці – це розділення трудової діяльності в масштабах всього суспільства на такі крупні сфери, як виробнича, невиробнича, промислова, сільськогосподарська, будівельна, транспортна, торгова, наукова, охорона здоров'я, сфера державного управління і т.д.

Приватний розподіл праці – це поглиблення процесу відособлення праці усередині кожної сфери і галузі на окремі спеціалізовані підгалузі (наприклад, верстатобудування, автомобілебудування у машинобудуванні) і підприємства. Окреме відособлене підприємство є межею приватного розподілу праці.

Одиничний розподіл праці є розподілом праці усередині підприємства або підрозділу (цех, ділянка, бригада, відділ).

Вибір форми розподілу праці персоналу на підприємстві визначається, перш за все, типом виробництва, профілем і складністю продукції, технологією і організацією виробництва. На підприємствах існує декілька форм розподілу праці:

1) функціональне ; 2) професійне; 3) кваліфікаційне; 4) технологічне .

Розподіл праці на підприємстві нерозривно пов'язаний з його кооперацією, тобто встановленням системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії працівників і підрозділів між собою. За приклад візьмемо виробниче підприємство, усередині якого розрізняються рівні кооперації праці:

- міжцехова кооперація спеціалізованих цехів, направлена на забезпечення злагодженої їх взаємодії з випуску кінцевої продукції підприємства;

- внутрішньоцехова кооперація спеціалізованих ділянок, з метою взаємозв’язування їх діяльності з випуску кінцевої продукції цеху;

- внутрішньодільнична кооперація окремих працівників або виробничих бригад з випуску закріпленої за ділянкою продукції;

- внутрішньобригадна кооперація, об'єднуюча робітників, що спільно виконують єдине для бригади виробниче завдання і що несуть колективну відповідальність за результати праці бригади.

Найважливішими напрямами вдосконалення розділення і кооперації праці є поєднання професій  виконання протягом робочого дня, разом з роботами з основної професії, робіт із другої або декількох професій. Поєднання професій доцільно застосовувати на тих роботах, де є тривалі технологічні перерви при виконанні робіт за основним фахом.

8.3. Організація і обслуговування робочих місць

Робоче місце – це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності одного або декількох працівників, оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Робоче місце як місце зайнятості людини визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці і відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний і ін.).

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за:

- професіями виконавців (верстатне, слюсарне, робоче місце інженера-конструктора);

- кількістю виконавців (індивідуальні і колективні);

- ступенем спеціалізації (спеціалізовані і універсальні);

- рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані, апаратурні, автоматизовані, робочі місця службовців);

- кількістю технологічного устаткування, яке обслуговується (одноверстатні і багатоверстатні);

- специфікою умов праці – стаціонарні і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана), підземні і висотні, робочі місця зі шкідливими або небезпечними умовами праці тощо;

- типом виробництва (одиничні, серійні, масові);

- видом виробничих процесів (основні, допоміжні).

Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів за їх оснащення, планування і атестації, яка залежать від характеру і спеціалізації робочого місця, від його вигляду і ролі у виробничому процесі.

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць проводяться атестація і раціоналізація робочих місць. У ході атестації оцінюються технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці і техніка безпеки, розглядаються можливості підвищення фондовіддачі, поліпшення використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестації робочих місць, що проводяться, дозволяють виявляти її відступи від нормативних вимог і удосконалювати організацію робочих місць відповідно до вимог наукової організації праці.

8.4. Умови праці та чинники їх формування

Умови праці на кожному робочому місці залежать від особливостей виробництва і трудового колективу. Ці чинники формуються, з одного боку під впливом особливостей техніки, технології, економіки і організації виробництва (виробничо-технічні), а з іншого – під впливом особливостей трудового колективу (соціально-психологічні).

До групи виробничо-технічних чинників входять:

- техніко-технологічні – особливості техніки і технології, рівень механізації і автоматизації праці, ступінь оснащеності робочих місць, режими праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервове навантаження, робоче становище працівника, темп і монотонність роботи;

- санітарно-гігієнічні – температура, вологість, запилення, загазованість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці, контакт частин тіла працівника з водою, машинним маслом, токсичними речовинами, загальний стан виробничих приміщень;

- чинники безпеки передбачають захист працівників від травм, враження струмом, хімічного і радіаційного забруднення;

- інженерно-психологічні визначають комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів;

- естетичні визначають архітектурно-художнє оздоблення інтер'єру виробничого середовища, естетично виразну форму і колір засобів праці, спецодягу, відповідне оформлення зон відпочинку та ін.;

- господарчо-побутові – організація внутрішньозмінного харчування працівників, наявність і стан побутових кімнат, умивальників, душових, туалетів, організація прання, хімчистки і ремонту спецодягу, прибирання приміщень і території.

Соціально-психологічні чинники визначаються соціально-демографічною структурою колективу, взаєминами в трудовому колективі, стилем керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому, масштабом і характером діяльності громадських організацій. Під дією цих чинників формується психологічний клімат в колективі.