Тема 6. Соціально-трудові відносини зайнятості

6.1. Поняття і види зайнятості населення

Зайнятість населення – це діяльність, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід у вигляді заробітної платні, додаткової грошової допомоги, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин в суспільстві, які забезпечують можливість застосування праці в різних сферах господарської діяльності і виконують функції, пов'язані з відновленням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Повну – діяльність працівника впродовж повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.

Неповну – зайнятість певної особи впродовж неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Добровільна неповна зайнятість, пов'язана з соціальними чинниками – вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім'ї, поєднанням роботи і навчання називається частковою.

Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вторинною.

Основна зайнятість (первинна) – це діяльність в рамках нормативного робочого дня, тижня на основному місці роботи.

Додаткова зайнятість – це зайнятість після нормативного робочого часу.

До зайнятого населення, відповідно до закону України “Про зайнятість населення” відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

- працівники, які працюють за наймом на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, особи творчої праці і т.д.);

- вибрані, призначені на оплачувані посади до органів державної влади, управління або в громадські організації;

- громадяни, що проходять службу в озброєних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;

- особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

- працюючі громадяни держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

6.2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні

Ринок праці у сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Повніша і ефективніша зайнятість досягається завдяки державному регулюванню.

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей всім громадянам в реалізації права вільного вибору виду діяльності відповідно до здібностей і професійної підготовки;

- сприяння ефективній зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими направленнями соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, союзів підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

Основи соціального захисту населення у сфері трудових відносин закладені в Конституції України і в законі України ”Про зайнятість населення“.

6.3. Форми безробіття та їх специфіка

У економічній теорії використовується два показники, які можуть змалювати об'єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня її тривалість.

Показник рівня безробіття використовується для вимірювання масштабів безробіття, і вимірюється як частка офіційно зареєстрованих безробітних відносно чисельності зайнятих у виробництві.

Тривалість безробіття характеризує середній час перерви в роботі.

Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституційне, циклічне, добровільне.

Фрикційне безробіття відображає плинність кадрів, пов'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Структурне безробіття по суті є поглибленням фрикційного. З часом в структурі споживчого попиту і в технології відбуваються важливі зміни, які, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям невизначена. Істотна відмінність полягає в тому, що у “фрикційних” безробітних є навички, які вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу одержати роботу без перепідготовки. Фрикційне безробіття носить більш короткостроковий характер, а структурне більш довготривале, і тому вважається серйознішою проблемою.

Інституційне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фази економічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних або сукупних витрат. Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якому суспільстві існує прошарок людей, які за своїм психічним складом або з інших причин не хочуть працювати.

Вимушене безробіття – виникає тоді, коли працівник не бажає звільнення, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Приховане безробіття – укорінюється переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісничому виробництві, а також у неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).

Окрім вище перерахованих видів безробіття (фрикційне, структурне, циклічне) розрізняють їх модифікації:

Конверсійне безробіття – аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії і задіяних у військово-промисловому комплексі.

Економічне безробіття – має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, банкрутством частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Молодіжне безробіття – характеризується непропорційно високою кількістю молоді (віком від 16-24 років) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Застійне безробіття – охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть працювати.

В той же час поняття “повна зайнятість” не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття абсолютно неминучим, отже, рівень безробіття в умовах повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю.

6.4. Природний рівень безробіття. Закон Оукена

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менше 100 % працездатного населення. Іншими словами, в умовах повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття – це такий рівень, за якого чинники, що підвищують і зменшують ціни і заробітну платню знаходяться в рівновазі. Тобто інфляція росте повільними темпами.

На думку західних фахівців перевищення безробіття природного рівня визначається циклічними чинниками.

Спробу математичними розрахунками визначити рух безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично проведеного ВНП від потенційного здійснив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % стримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожного додаткового 2 % приросту реального ВНП зменшують чисельність безробітних на 1 %.

З чого виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3 % щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприяє утриманню безробіття на тому ж рівні.

Рівень безробіття визначається за формулою:

Рівень безробіття = Кількість безробітних / Кількість працездатних * 100 %

Як свідчить світовий досвід, точно вирахувати рівень безробіття не можливо через наступні причини:

- часткова зайнятість. У офіційній статистиці всі зайняті на неповний робочий день входять до категорії повністю зайнятих, що зменшує рівень безробіття;

- працівники, які втратили надію на роботу. Статистика вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу, а тих хто втратив надію знайти роботу безробітними не вважаються;

- помилкова інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це підвищує рівень безробіття.