Тема 1. Об’єкт, предмет і завдання дисципліни
1.1. Праця й соціально-трудові відносини як предмет наукового економічного дослідження
Праця – це складне й багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. Праця – це свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей; першооснова і необхідна умова життя людей і суспільства.
Особливого значення в наш час набуває грамотне дослідження всіх, а особливо – соціально-економічних аспектів процесу праці у зв’язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин.
Праця людини завжди була суспільним, соціальним явищем. Але у зв’язку з розвитком економіки і суспільства, науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією трудової діяльності, соціалізацією економіки соціальні аспекти трудової діяльності людей набувають дедалі більшого, а нерідко і домінуючого значення порівняно із суто економічними аспектами. Вивчати й досліджувати проблеми економіки праці поза соціально-трудовими відносинами вже не просто недоцільно, але й не можливо.
Таким чином, у процесі ринкових перетворень дедалі очевиднішою стає обмеженість традиційних поглядів на трудовий процес і на економіку праці як суто економічну думку. Без комплексного теоретичного підходу до праці як до соціально-економічного явища й предмета наукового дослідження на новій концептуальній основі, що враховує соціальну орієнтацію економіки, практично неможливо забезпечити ні економічну ефективність, ні соціальний розвиток.
1.2. Мета, завдання, об’єкт, предмет дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини»
Метою навчальної дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» є формування у студентів – майбутніх економістів та управлінців – системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях.
Об’єктом вивчення дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» є система економічних, соціальних і організаційних відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці.
Предметом вивчення дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» є сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.
Тема 2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства
2.1. Соціально-економічна характеристика населення і трудових ресурсів
Людські ресурси – це найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як чинник економічного розвитку людські ресурси – це працівники, які мають певні професійні знання і класифікацію і можуть використовувати їх в трудовому процесі.
Населення або народонаселення – сукупність людей, що проживають на певній території – в районі, місті, країні. Населення – це все люди незалежно від їх характеристики.
Трудові ресурси – це частина населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання для заняття суспільно корисною працею. З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають як реальних працівників, які зайняті в економіці країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати.
2.2. Економічно активне населення
Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) все населення підрозділяється на економічно активне і економічно неактивне.
Економічно активне населення, або робоча сила – це частина населення обох статей, яка впродовж певного періоду пропонує свою працю для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно ця група населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, що активно шукають роботу і готових стати до неї.
Зайнятими вважаються особи у віці 15-70 років, які відпрацювали протягом тижня не менше 4 годин (у особистому підсобному господарстві не менше 30 годин) не залежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.
Безробітні – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу і готові стати до неї протягом найближчих 2 тижнів. До цієї категорії належать і ті, хто проходить навчання за напрямом служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді, або збираються до неї стати, але на даний момент ще не працюють.
Економічно неактивне населення – це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні (оскільки не працюють і не шукають роботу). До них належать:
- учні старших класів, студенти. Слухачі, курсанти денної форми навчання;
- особи, що одержують пенсію за віком, через інвалідність, на пільгових умовах;
- особи, зайняті домашнім господарюванням, доглядом за дітьми і хворими родичами;
- особи, які не сподіваються знайти роботу, але готові приступити до неї;
- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, а також ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом;
- військовослужбовці, у зв'язку з відсутністю відомостей про їх чисельність, у більшості країн ця група умовно віднесена до економічно неактивного населення.
2.3. Відтворення населення і ресурсів для праці
Відтворення населення – це історично і соціально-економічно обумовлений процес безперервного відновлення покоління людей в результаті взаємодії народжуваності і смертності. Складовою частиною відтворення населення є відтворення ресурсів для праці. У процесах відтворення населення розрізняють види руху (рис. 2.1), типи і режими, а у відтворенні ресурсів для праці, крім того, виділяють фази і стадії.
Природний, міграційний, соціальний і економічний рухи населення взаємозв'язані і в сукупності визначають чисельність і якісні характеристики населення.
У природному русі населення розрізняють типи відтворення: традиційний (екстенсивний) і сучасний (інтенсивний).
Рис. 2.1 Види руху населення
Традиційний тип відтворення населення переважав на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Він характеризувався високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю через нерозвиненість медицини, низький рівень життя, війни, епідемії. В результаті дії всіх цих чинників загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає молода частина населення.
Сучасний тип відтворення населення характеризується підвищенням рівня життя, досягненнями медицини та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.
Розрізняють три режими відтворення населення: розширений, простий і звужений.
Розширене відтворення характеризується перевищенням числа народжень над числом смертей (і в абсолютних показниках, і з розрахунку на 1000 чоловік) і, відповідно природним приростом населення.
Простому відтворенню властива постійна чисельність населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності.
При звуженому відтворенні (депопуляції), коли смертність перевищує народжуваність, відбувається абсолютне скорочення кількості населення, що зараз спостерігається в Україні.
Відтворення ресурсів для праці – це процес безперервного відновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.
Типи відтворення для праці відрізняються від типів відтворення населення тим, що мають різне смислове значення. Існують два типи відтворення ресурсів для праці: екстенсивний і інтенсивний.
Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає збільшення їх чисельності в окремих регіонах і в країні в цілому без зміни якісних характеристик економічно активного населення.
Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростання освітнього рівня, кваліфікації, поліпшення здоров'я і розумових здібностей і т.п., що означає нарощування трудового потенціалу.