Тема 10. Продуктивність та ефективність праці

10.1. Суть понять «продуктивність» і «продуктивність праці»

Поняття «продуктивність» можна розглядати як загальний показник, який характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Іншими словами, продуктивність – це показник комплексної оцінки ефективності будь-якої корисної діяльності шляхом співвідношення отриманих результатів з продуктивністю використовуваних видів ресурсів.

Для визначення ефективності виробництва найчастіше використовується поняття «продуктивність праці». Проте це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Отже, продуктивність праці (ПП) – це показник, що відображує ступінь ефективності процесу праці.

Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва і звернення товарів, збільшенню маси і норми прибутку, забезпечує підприємствам і всьому суспільному виробництву подальший розвиток і сприятливі перспективи.

10.2. Методи вимірювання продуктивності праці

ПП вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції, робіт, послуг до кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу. Залежно від прямого або зворотного співвідношення цих величин маємо два показники рівня продуктивності праці: вироблення і трудомісткість.

Виробітка (В) – кількість виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю робочого часу або кількість продукції (робіт, послуг), що доводиться на одного середньооблікового працівника за рік, квартал, місяць:

або , (10.1)

де О – обсяг виробленої продукції (робіт, послуг);

ВРЧ – витрати робочого часу;

– або середньооблікова чисельність працівників.

Трудомісткість – показник, що характеризує витрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітки):

. (10.2)

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші витрати часу на одиницю продукції, тим вище рівень ПП. Проте відсоток підвищення вироблення не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

Технологічна трудомісткість визначається витратами праці основних працівників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування визначається витратами праці допоміжних працівників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих у обслуговуванні виробництва. Її розрахунок проводять за кожною операцією, виробом, або пропорційно технологічною трудомісткості.

Виробнича трудомісткість складається з технологічної трудомісткості і трудомісткості обслуговування, тобто це витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління визначається витратами праці керівників, фахівців, технічних виконавців і інших службовців. Частина таких витрат, які безпосередньо пов'язані з виготовленням виробів, прямо відносять на ці вироби; іншу частину – безпосередньо не пов'язану з виготовленням виробів, відносять пропорційно виробничої трудомісткості.

Повна трудомісткість продукції відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу.

Також розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість розраховується на основі діючих норм праці: норм часу, норм вироблення, норм часу обслуговування і норм чисельності. Вона визначає витрати праці як на виготовлення одиниці продукції, так і на виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної величиною зниження трудовитрат, що плануються в поточному періоді за рахунок упровадження організаційно-технічних заходів.

Фактична трудомісткість виражає фактичні витрати праці на виготовлення одиниці продукції або на випущений обсяг продукції (виконаний обсяг робіт).

Методи вимірювання продуктивності праці (вироблення) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції і трудових витрат. Існує три основні методи вимірювання обсягу виробництва продукції – натуральний, трудовий і вартісний.

У сучасних умовах найбільш поширеним методом вимірювання ПП є вартісний (грошовий) метод, який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, чиста тощо).

10.3. Чинники і резерви підвищення продуктивності праці

На рівні окремого підприємства всі чинники можна розділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні чинники включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність вживаної технології, організацію праці і виробництва, кваліфікацію і системи стимулювання персоналу, умови праці, інновації тощо, тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх чинників слід віднести політичне положення в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренцію, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, наявність природних ресурсів, розвиток соціальної інфраструктури (робота пасажирського транспорту, медичне обслуговування, організація культурно-освітньої і спортивно-оздоровчої роботи, житлово-побутові умови) та ін.

Чинники, залежно від ступеня і характеру впливу на рівень ПП, можна об'єднати в три основні групи:

1) матеріально-технічні;

2) організаційно-економічні;

3) соціально-психологічні чинники.

До організаційно-економічних чинників зростання продуктивності праці належать:

а) вдосконалення організації виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому.

б) удосконалення організації праці шляхом поліпшення розділення і кооперації праці;

в) удосконалення організації управління виробництвом шляхом поліпшення оперативного управління виробничим процесом.

Соціально-психологічні чинники визначаються якісними характеристиками і соціально-демографічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного і професійного рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості.

Резерви зростання продуктивності праці – це невикористані реальні можливості економії витрат праці (зниження трудомісткості і збільшення вироблення).