- •До вивчення програмного матеріалу з дисципліни
- •Дніпропетровськ
- •Тема 1. Об’єкт, предмет і завдання дисципліни
- •Тема 2. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства
- •Тема 3. Соціально-трудові відносини як система
- •Тема 4. Соціальне партнерство
- •4.3. Колективний договір підприємства
- •Тема 5. Ринок праці та його регулювання
- •Тема 6. Соціально-трудові відносини зайнятості
- •Тема 7. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин
- •Тема 8. Організація праці
- •Тема 9. Нормування праці
- •9.2. Характеристика і класифікація норм праці
- •9.3. Методи встановлення норм праці
- •9.4. Робочий час, його склад і структура
- •Тема 10. Продуктивність та ефективність праці
- •10.1. Суть понять «продуктивність» і «продуктивність праці»
- •10.2. Методи вимірювання продуктивності праці
- •Тема 11. Політика доходів і оплата праці
- •11.2. Тарифна система оплати праці та її елементи
- •11.3. Доплати і надбавки до заробітної платні
- •11.6. Колективні форми оплати праці
- •Тема 12. Планування праці
- •12.1. Структура персоналу підприємства
- •12.2. Методи визначення чисельності працівників
- •Тема 13. Аналіз, звітність, аудит у сфері праці
- •Тема 14. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
9.3. Методи встановлення норм праці
На практиці використовується два основні методи нормування: дослідницько-статистичний і аналітичний. За дослідницько-статистичного методу норми встановлюються в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій. Дослідницький метод припускає визначення норми на основі особистого досвіду нормувальника, а статистичний – ґрунтується на встановленні норм за даними про фактичні витрати часу на аналогічну роботу у минулому. Досвідчено-статистичний метод не визнається науковим, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці.
Нормування праці аналітичним методом здійснюється на основі опису нормованої операції за складовими її елементами і чинниками, що впливають на тривалість виконання кожного елементу (технологічного, організаційного, психофізіологічного, економічного і соціального), потім проектуються раціональний склад операцій і послідовність виконання її елементів. Після цього розраховуються витрати часу на кожен елемент і визначається науково обгрунтована норма часу на операцію в цілому.
Аналітичний метод нормування має два різновиди: аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Вони розрізняються способом визначення витрат часу.
Аналітично-розрахунковий метод дозволяє визначити витрати часу на елемент або на операцію в цілому за науково обґрунтованими міжгалузевими, галузевими або місцевими нормативами.
За аналітично-дослідницького методу витрати часу на кожен елемент і операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих витрат на робочих місцях (шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу).
На практиці часто ці два методи використовуються одночасно, проте перевага віддається аналітично-розрахунковому методу, як менш трудомісткому.
Порядок зміни норм праці. Норми праці підлягають періодичному оновленню в міру зниження трудомісткості виготовлення продукції. Тому на підприємствах здійснюється систематична робота із встановлення прогресивних норм, що передбачає проведення атестації робочих місць; розробку і реалізацію плану технічного розвитку і вдосконалення організації виробництва. Атестованими признаються технічно обґрунтовані норми, відповідна досягнутому рівню техніка і технології, організації виробництва і праці. Неатестовані норми підлягають заміні новими нормами.
Підставою для зміни норм праці є також закінчення терміну дії тимчасових норм, які звичайно встановлюються на період освоєння нової продукції, нової техніки, технології, організації виробництва і праці. З метою зниження трудових витрат і вдосконалення діючих норм на підприємстві до початку року розробляється календарний план заміни і перегляду норм праці, який після узгодження з профспілковим комітетом і затвердження керівником підприємства включається до колективного договору.
9.4. Робочий час, його склад і структура
У процесі розробки норм праці необхідно вивчити класифікацію витрат робочого часу. Робочий час – це встановлена законодавством тривалість робочого дня, робочого тижня. Весь робочий час виконавця або групи працівників підрозділяється на час роботи і час перерв.
Час роботи – період, протягом якого працівник здійснює підготовку і безпосереднє виконання дорученої роботи. Він складається з часу роботи з виконання виробничого завдання і часу роботи, не передбаченого виробничим завданням.
Час роботи із виконання виробничого завдання складається з часу підготовчо-завершальної роботи, оперативної роботи і часу обслуговування робочого місця.
Підготовчо-завершальна робота час, використовуваний на підготовку до виконання завдання або на дії, пов'язані з його закінченням. Сюди можна віднести: отримання завдання (наряд, креслення, технологічна карта) і ознайомлення з ним; отримання інструменту, сировини, заготовок; установку інструментів і пристосувань; наладку устаткування на відповідний режим роботи; здавання готової продукції, інструменту, залишків сировини і матеріалів тощо.
Оперативна робота це час, що витрачається безпосередньо на виконання заданої роботи (технологічної операції), повторюваний з кожною одиницею або певним об'ємом продукції. Оперативна робота підрозділяється на основний час протягом якого предмет праці зазнає кількісних і якісних змін (наприклад, зняття стружки з деталі на токарному верстаті), і допоміжне, яке витрачається робітником на дії, що забезпечують виконання основної роботи (завантаження устаткування, перестановка і переміщення матеріалів, деталей, заготовок, інструменту і пристосувань в межах робочого місця, управління устаткуванням, знімання готової продукції).
Час обслуговування робочого місця витрачається на організацію свого робочого місця і догляд за ним для підтримки в робочому стані. Розрізняють час організаційного обслуговування догляд за робочим місцем протягом зміни, не пов'язаний з виконанням конкретного завдання (приймання зміни, розкладка і прибирання інструменту, прибирання місця, здача зміни) і час технічного обслуговування, пов'язаний з доглядом за устаткуванням, інструментом, необхідним для виконання завдання (чищення, змащення, наладка устаткування, заміна і регулювання інструменту).
Робочий час включає і час перерв. Час перерв це час, протягом якого працівник не бере участі в роботі. Він поділяється на час регламентованих і час нерегламентованих перерв.
До регламентованих перерв відносяться ті, які обумовлені технологією і організацією виробництва (їх усунення практично неможливе або економічно недоцільне), а також перерви встановленої тривалості для відпочинку і особистих потреб, виробничої гімнастики.
Нерегламентовані перерви в роботі обумовлені порушенням нормального ходу технологічного процесу або трудової діяльності. Перерви через порушення нормального технологічного процесу можуть бути викликані організаційними неполадками (відсутність роботи, сировини, матеріалів, неукомплектування деталей і заготовок, очікування транспортних засобів і допоміжних робітників, приймання або контроль готової продукції тощо) і технічними причинами (очікування ремонту устаткування, відсутність електроенергії, газу, пари, води та ін.). Ці види нерегламентованих перерв називають перервами з організаційно-технічних причин. Перерви, викликані порушенням трудової дисципліни, можуть бути пов'язані із запізненням на роботу або передчасним відходом з неї, самовільною відсутністю на робочому місці тощо.
У процесі встановлення норм праці в структурі витрат робочого часу виділяються нормовані і ненормовані витрати.
Нормовані витрати включаються в норму часу До них відносяться: час підготовчо-завершальної роботи; оперативний час; час обслуговування робочого місця; регламентовані перерви, обумовлені технологією і перерви для відпочинку і особистих потреб.
