23

31. Дайте характеристику біоритмам як основам раціональної життєдіяльності

Біологічні ритми – це періодичний повтор змін характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.

Ритми притаманні також усім об’єктам мікросвіту і людині у тому числі. Вони пронизують усе живе на Землі: на клітинному, тканинному, функціональному рівнях.

Видатний хронобіолог Ф. Хальберг поділив усі біологічні ритми на три групи:

1. Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинного інтервалу. Це ритми скорочення серцевих м’язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій.

2. Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди входять: зміна сну і бадьорості, активності і покою, добові зміни в обміні речовин, коливання температури, коливання складу крові.

3. Низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: тижневі, місячні і сезонні ритми.

Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова система, складає від 0,5 до 0,8 секунди. Того скорочення нашого серця в середньому складає 0,8 секунди. Приблизно такий же темп руху наших ніг і рук при ході.

Добові ритми людини цікаві, перш за все, тим, що макси-мум і мінімум активності різних біологічних процесів не співпадають у часі.

Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим є добовий як найголовніший. Протягом дня і ночі чез людину проходять близько 50 ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до ночі. Усі ритми організму підпорядковуються ієрархічної залежності – і поділяються на ті, що провідні (головні) і залежні. Провідні (головні) – біоритми центральної нервової системи. Вони від-пові-дають за зв’язок із навколишнім середовищем, від ступеня їх готовності і здатності адекватно реагувати на вплив середовища залежить безпека організму.

Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил.

Встановлення робочого періоду тривалістю більше 6 днів недоцільно, бо праця стає непродуктивною.

Біологічні ритми – дуже тонкий і точний важіль для управління життєдіяльнісюі людини. Вони дозволяють заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на ранній стадії можна визначити відхилення.

32. Основні положення ергономіки

Ергономіка– наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві, а також трудову діяльність людини у системі “людина-машина-середовище” з метою її ефективності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв’язку із значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування. Термін “ергономіка” запропонував ще у 1857 році польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна нау-кова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об’єкт досліджень ергономіки є – система “людина-машина”.

Ергономіка виконує такі функції:

– вивчає характеристики людини, машини і середовища, які проявляються в умовах їх взаємозв’язку;

– розробляє методи врахування цих факторів при модернізації діючих і створенні нової техніки і технології;

– вивчає проблеми розподілу функцій між людиною та машиною;

– визначає критерії оптимізації системи “людина-машина-середовище

Ергономіка вирішує також ряд проблем, визначених у системотехніці: оцінка надій-ності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми.

Людину, що працює за допомогою машини, називається оператором. Саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження.

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних завдань:

1) сприйняття інформації;

2) оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.