Лекція № 3.

Тема: «Основні патоморфологічні процеси. Альтерація. Дистрофії. Регенерація».

1.Актуальність теми.

Альтерація – пошкодження, загально патологічний процес, що характеризується порушенням метаболізму та структурно-функціональної організації живої системи. В основі її розвитку лежать порушення процесів регуляції та саморегуляції живих систем. На різних рівнях їх структурної організації. Види альтерації – дистрофії, некроз виникають при різноманітних захворюваннях. А тому знання цієї теми дасть можливість зрозуміти розвиток морфологічних змін у внутрішніх органах, розширить уявлення про характер змін, що лежать в основі патологічних процесів. Також знання цієї теми необхідні для більш поглибленого засвоєння наступних розділів загальної патології.

2. Цілі лекції.

Знати:

- види альтерації

- види дистрофії

- прояви порушень білкового, жирового, вуглеводного, мінерального, водного обміну

- причини, ознаки, клінічні прояви та наслідки некроз

- визначення та види регенерації

3.План лекції

1. Альтерація. Суть, причини, механізми виникнення .

2. Види ушкоджень.

3. Дистрофії – види, значення для організму.

4. Класифікація дистрофій.

5. Морфогенез дистрофій.

6. Паренхіматозні дистрофії.

7. Мезенхімальні дистрофії.

8. Змішані дистрофії.

9. Некроз. Механізми розвитку некрозу. Види некрозу.

10. Регенерація, визначення, види.

1. Альтерація. Суть, причини ушкоджень.

Альтерація – це пошкодження структури клітин, а також міжклітинної речовини, тканин і органів, що супроводжується порушенням їхніх функцій. Етіологічні чинники, що спричиняють ушкодження найрізноманітніші: фізичні. хімічні, біологічні та інші. Ушкоджувальний чинник може діяти на клітину безпосередньо й опосередковано. Характер і ступінь ушкодження залежить від сили і природи патогенного чинника, а також від функціональних особливостей органів і систем.

2 Види ушкоджень.

Дистрофії.

Некроз.

Атрофії.

3 Дистрофії – види, значення для організму.

Дистрофія - загальнопатологічний процес, що спостері­гається при більшості захворювань залежно від їхньої етіології, патогенезу та клініко-морфологічних проявів. У її основі лежить порушення обміну речовин, що супроводжується змінами в організмі на різних рівнях його структурної організації.

Морфологічні зміни клітини, які розгля­даються як дистрофічні, можуть відображати як її пошкодження та порушення її функції, так і, навпаки, виникати як результат підвище­ної функціональної активності. Відповідно до цього в першому випадку виявлені зміни можна розглядати як "власне дистрофічні", у другому - як "дистрофічні" тільки формально, бо по суті це є процеси пристосувального характеру.

При нормальній життєдіяльності клітини два основні її компо­ненти — асиміляція та дисиміляція — не дуже помітні, в умовах же патології вони стають чітко вираженими. Це пов'язано з тим, що при будь-якій формі дистрофій поряд з пошкодженням ультраструктур клітини і появою в її цитоплазмі різноманітних речовин постійно можна спостерігати ознаки посиленого синтезу та новоутворення ультраструктур, що спрямовані на компенсацію тих порушень, які виникають.

Характерною особливістю дистрофічного процесу на цьому етапі є те, що підтримання клітинами функціональної актив­ності, необхідної для продовження роботи хворого органу, забезпе­чується не тільки гіперфункцією ультраструктур ядра та цитоплазми. Ще більше значення має те, що практично одночасно з початком дії патогенного фактора включається про­тилежно спрямований процес внутрішньоклітинної регенерації для забезпечення порушеного клітинного гомеостазу.

Виділяють такі патогенетичні форми:

1. Пошкодження клітини в результаті генетичне зумовлених дефектів її ферментних систем.

2. Пошкодження клітини в результаті дії різноманітних (фізичних, хімічних, біологічних) факторів.

3. Пошкодження клітини в результаті функціонального перенавантаження її ферментних систем (гіперсекреція).

4. Пошкодження клітини в результаті спотворення функції її ферментних систем (амілоїдоз).