Лекція № 4
Тема: «Захворювання органів дихання.»
ГОСТРИЙ РИНІТ (ГОСТРИЙ НЕЖИТЬ) - запальний процес слизової оболонки носа, який може поширюватись на носову частину глотки. Тому в дітей 1-го року життя нежить розглядається як ринофарингіт. Виникає в дітей унаслідок зниження загальної та місцевої опірності організму і активності мікрофлори порожнини носа (стафілококи, стрептококи, віруси). Також гострий нежить можуть спричинити хімічні подразники, пилюка. Перебіг хвороби можна поділити на три стадії: Подразнення (сухість у носі, дряпання, лоскотання, чхання). Може виникнути біль голови, підвищитися температура. Слизова оболонка носових ходів гіперемована, набрякла, у немовляти утруднене носове дихання. Дитина не може смоктати грудь матері. Серозні виділення. Слизово-гнійні виділення. У цій стадії виділення з носа стають густішими, набувають жовтуватого, а згодом зеленкуватого кольору. Кількість виділень поступово зменшується, слизова оболонка стає нормальною і дихання стає вільним. Кожна стадія триває 2-3 доби.
Лікування.У перші дні хвороби можна застосовувати інтерферон у краплях для носа 5—6 разів на день. Перед годуванням проводити туалет носа. Ослабленим дітям для підвищення імунітету призначають гаммаглобулін (протигрипозний). Застосовують судинозвужувальні краплі (0,25 % розчин ринозаліну, саноріну ), відволікальні процедури (гарячі ножні ванни, гірчичники на гомілки), аскорбінову кислоту з рутином. Антибіотики призначають при загрозі ускладнень (отит, ларинготрахеїт).
Гострий гнійний отит
Етіологія — стрептококи, стафілококи, пневмококи, синьогнійна паличка. Патогенні мікроорганізми проникають у середнє вухо ринотубарним шляхом. Патологічні зміни характеризуються набряком слизової оболонки, накопиченням гнійного ексудату, некрозом слизової оболонки і перфорацією барабанної перетинки.
У дітей грудного віку гострий середній отит виникає досить часто і пов’язаний з анатомічними особливостями середнього вуха в цьому віці: широка і коротка слухова труба, через яку мікроорганізми з носової порожнини вільно проникають у барабанну порожнину, розмножуються і спричинюють запальний процес. Важливе значення має й те, що діти переважно перебувають у горизонтальному положенні на спині, що сприяє легкому затіканню інфікованого ексудату із носової порожнини в середнє вухо.
Клініка
Перебіг хвороби характеризується токсикозом і ексикозом. Діти неспокійні, в них порушений сон. Вони відмовляються від годування, бо кожен акт ссання спричинює сильний біль у вусі. При наростанні токсикозу з’являється блювання, розвивається диспепсія, пронос, дитина втрачає масу тіла і настає зневоднення організму (ексикоз). Діагностувати ознаки гострого отиту в дітей 1-го року життя надзвичайно складно. Ось чому в разі підвищення температури і неспокою дитини треба завжди зробити обстеження вуха.
Лікування:
Антибіотикотерапія, крім антибіотиків ототоксичного ряду в поєднанні з антигрибковими препаратами (ністатин, леворин, декалін) та вітамінами. Гіпосенсибілізувальні препарати (діазолін, тавегіл, супрастин). Судинозвужувальні препарати в носову порожнину (розчини нафтизину. галазоліну), 1 % розчин коларголу чи протарголу. Краплі антимікробного характеру в зовнішній слуховий хід (софрадекс, отіум). При наростанні клініки гострого отиту і погіршенні загального стану проводять тампонопункцію або парацентез барабанної перетинки. За наявності токсикозу і ексикозу — дезінтоксикаційна терапія (ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін, розчин Рінгера).
Ангіна (гострий тонзиліт) — гостра контагіозна інфекційна хвороба : вираженим гострим запаленням піднебінних мигдаликів та збільшенням регіонарних лімфовузлів. Патологічний процес має системний характер, нерідко виникають ускладнення з боку серця, суглобів, нирок. За частотою виникнення гострий первинний тонзиліт посідає 2-е місце після грипу і становить 3—7 % усіх інфекційних хвороб.
Етіологія і патогенез. Основним збудником ангіни є В-гемолітичний стрептокок групи А і стафілококова інфекція. Виникненню ангіни переважно передують гострі респіраторні вірусні інфекції, під час яких віруси готують фунт для розвитку ангіни. Ангіна рідко спричиняється грибами.
Клінічна картина. За наявністю, характером та місцем розташування нальотів на мигдаликах гострий тонзиліт умовно поділяють на катаральний, лакунарний та фолікулярний.
Катаральна ангіна — це поверхневе ураження мигдаликів. Дитину турбують загальна слабкість, біль голови, біль у суглобах, біль у глотці, що посилюється під час ковтання. Температура тіла помірно підвищена, у дошкільнят може бути високою. У загальному аналізі крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ. Виражені порушення загального стану, підвищення температури тіла при ангіні часто відсувають на другий план провідний суб’єктивний симптом — біль у глотці. Тому порожнину глотки слід оглядати у всіх хворих.
Мигдалики набряклі та гіперемовані. Слизова оболонка довкола них теж дещо гіперемована, але розлитої гіперемії ротової частини глотки немає.
При лакунарній ангіні на почервонілій слизовій оболонці інфільтрованих мигдаликів у ділянці лакун з’являються білі або жовті обмежені нашарування. Вони збільшуються і через деякий час вкривають частину вільної поверхні мигдалика, не виходячи за її межі. Нашарування легко знімаються, не залишаючи кровоточивої поверхні.
При фолікулярній ангіні крізь почервонілу та набряклу слизову оболонку обох мигдаликів просвічує значна кількість круглих, за розміром як головка булавки, дещо виступаючих жовтуватих або жовтувато-білих крапок. Це фолікули мигдаликів, що нагноїлися.
Лікування. У дітей, хворих на ангіну, необхідно взяти мазок зі слизової оболонки глотки та носа на визначення дифтерійної палички, зробити загальний аналіз крові з визначенням її формули, оскільки ангіна може бути симптомом тяжкої хвороби крові. При легкому перебігу хвороби дитину лікують удома (ліжковий режим). При тяжкому загальному стані дитину госпіталізують в інфекційне відділення. Їжа має бути рідинною, вітамінізованою, легкозасвоюваною, переважно молочно-рослинною. Рекомендується вживати багато рідини. Медикаментозна терапія включає місцеві та загальні методи. Місцево призначають полоскання глотки дезінфекційними теплими розчинами фурациліну, настоями шавлії, ромашки. Енергійні полоскання (гаргаризми) небажані, оскільки вони сприяють поширенню інфекції. Широко використовують спреї, що містять антисептики, сульфаніламіди, антибіотики, знеболювальні препарати, ефірні олії, екстракти лікарських рослин, а саме інгаліпт, каметон. камфомен, стопангін, інгакамф, біопарокс, коллустан, йокс, гівалекс, гексаспрей тощо. За відсутності підвищеної температури тіла застосовують теплові процедури на ділянку шиї: солюкс, зігрівальний компрес, тепле вкутування. Призначають антибіотики пеніцилінового ряду або цефалоспорини протягом 5—6 днів. При алергійній реакції на пеніциліни застосовують макроліди. Якщо перший курс антибіотикотерапії не дає ефекту, проводять другий. Застосовують гіпосенсибілізувальні засоби (антигістамінні, препарати кальцію) і вітаміни групи В та С; симптоматичні препарати (аналгетики, жарознижувальні, серцеві, снодійні) тощо.
СТЕНОЗУВАЛЬНИЙ ЛАРИНГОТРАХЕЇТ – запалення слизової оболонки гортані та трахеї, найхарактернішою ознакою якого є набряк підголосової порожнини, що призводить до гострого порушення дихання, гіперсекрецією залоз, спазмом м’язів гортані.
Етіологія. Причиною виникнення є , грип, кір, вітряна віспа. Сприяють розвитку захворювання алергійний діатез, анатомо-фізіологічні особливості будови гортані у дітей раннього віку(коротка, вузька до 7 років). Виникає у дітей в віці між 6 міс до 5 років.
Клінічна картина. Утруднене дихання з утрудненим вдихом — інспіраторна задишка, шумне дихання, охриплість голосу, гавкаючий сухий кашель.
Розрізняють 4 стадії стенозу:
— стадія компенсації — захворювання починається частіше вночі, охриплість голосу, утруднене дихання під час неспокою, “нав’язливий” кашель, непостійна інспіраторна задишка при фізичному навантаженні і під час плачу.
— стадія субкомпенсованого стенозу — наростає інспіраторна задишка, дихання з утягненням податливих місць грудної клітки, роздуванням крил носа. Голос хриплий, гавкучий кашель, неспокоєм дитини, постійно намагається знайти положення, при якому зменшиться опор під час вдиху. Під час вдиху задіяна допоміжна мускулатура, втягування слабких місць грудної клітини (над- та підключичні ділянки), міжреберні проміжки, грудина наближується до хребта. Ступінь прояву цих ознак може бути різним. Але постійно наявний „симптом гойдалки", який однаково виявляється при кожному вдихі. В легенях вислуховується жорстке дихання (інтерстиціальний набряк легень) і велика кількість хрипів. Дихання шумне, чутне на відстані. З'являється периферичний спазм судин, який супроводжується тахікардією і гіпертензією. Ціаноз при диханні кімнатним повітрям
— стадія декомпенсованого стенозу — тяжкий загальний стан, збудливість дитини, виражена інспіраторна задишка, шумне дихання, ціаноз, акроціаноз, шкіра бліда, вкрита липким потом. До вище перелічених ознак додаються порушення свідомість дитини (дитина реагує лише на сильний подразнюючий фактор - тактильні, звукові, світлові подразнювачи). З'являється апное, як наслідок виснаження дитини, оскільки подоланні опору під час вдиху є дуже енерговиснажливий процес. Найбільше він виражений під час перших вдихів після апное. Під час УЗД можна визначити зміщення органів черевної порожнини в бік плевральної порожнини. Під час аускультації реєструються хрипи крепітуючого характеру, що свідчить про альвеолярний набряк легень. Зберігається гіпертензія, тахікардія, з'являються екстрасистоли. Ціаноз зберігається навіть при інгаляції кисню. В крові реєструється декомпенсований змішаний ацидоз.
— асфіксія — стан тяжкий, шкіра блідо-сірого кольору, ціанотична, часте поверхневе аритмічне дихання. Дитина непритомніє, зіниці розширені, сповільнений пульс, брадикардія, згодом припиняється дихання і зупиняється серце. Дитина втомлюється боротися з задухою. Складається невірний висновок, що хвороба відступає, але свідомість у дитини відсутня, ціаноз змінюється на блідість. Можуть виникати судоми, мимовільна дефекація. Артеріальний тиск не визначається, з'являється брадикардія..