Принципи міжнародного торговельного права
Міжнародне торговельне право має свій предмет регулювання, значний масив міжнародних-правових норм. Немає сумніву, що міжнародне співтовариство зацікавлене - у силу значимості світового ринку - в існуванні такого комплексу норм, як міжнародне торговельне право. Таким чином, як і всі інші галузі і підгалузі міжнародного права, міжнародне торговельне право опирається на свої, спеціальні, принципи, що виникають із принципів міжнародного економічного права і конкретизують їх. Принципи, відповідно до загальної теорії права — це основні витоки, ключові ідеї, що визначають і виражають сутність того чи іншого явища. Принципи (засади) міжнародного торговельного право умовно можна поділити на дві групи (рівня) в залежності від їх походження і нормативно-правового закріплення: міжнародні спеціальні (специфічні) і національні. При цьому важливо не плутати принципи міжнародного торговельного права з принципами міжнародної торгової системи або з принципами права СОТ, хоча в значній частині це ті самі принципи. Так, «принципи» «розвитку торгівлі через багатосторонні переговори», «гласності зовнішньоторгового законодавства» і т.і., що іноді сприймаються в якості принципів міжнародного торговельного права, фактично являють собою принципи права СОТ (а іноді й методи її діяльності). Саме в задачу СОТ входить здійснення регулярних багатосторонніх торгових переговорів, на яких досягаються найбільш значні результати в лібералізації міжнародної торгівлі. Саме в тексті ГАТТ (ст. X) закладене розпорядження про обов’язкову публікацію актів зовнішньоторговельного законодавства державами-членами СОТ, що, утім, не робить будь-яке розпорядження ГАТТ або іншої багатосторонньої угоди пакета СОТ принципом, і тим більше - принципом міжнародного торговельного права.
Не варто забувати, що в регулюванні міжнародної торгової системи беруть участь правові комплекси, що складаються із норм міжнародного торгового права, норм внутрішньодержавного права і норм транснаціонального права. Якщо ж говорити про міжнародно-правову складову цієї правової надбудови над міжнародним ринком, то можна було б виділити, зокрема, наступні принципи міжнародного торговельного права, серед яких, звичайно ж, повинні бути і уже відомі принципи-стандарти: розвитку торгівлі (свободи торгівлі); лібералізації торгівлі; захисту внутрішнього ринку; свободи транзиту; взаємної вигоди; взаємності; недискримінації в торгівлі; найбільшого сприяння; преференцій для країн, що розвиваються; надання національного режиму.
Весь комплекс міжнародних спеціальних принципів міжнародного економічного права можна поділити на дві групи, якщо ж до системи джерел включаються і національні нормативно-правові акти, то існує і третя група – національні принципи кожної окремої держави.
До першої групи відносяться спеціальні принципи, що отримали широке визнання та безпосередньо випливають з основних принципів міжнародного права і дотримання яких обов’язкове для усіх або переважної кількості держав.
Другагрупа принципів – це договірні принципи, тобто принципи, діючі в взаємовідносинах між державами лише тоді, коли вони взяли на себе конкретні договірні зобов’язання дотримуватися їх в своїх двохсторонніх або багатосторонніх відносинах. Далі стисло наведемо деякі спеціальні принципи.
До першої групи міжнародних спеціальних принципівможна віднести:
1. Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх багатствами і природними ресурсами являє собою конкретизацію принципу суверенної рівності держав (ст. 2, 5, 16 Європейської соціальної хартії; п.3, 10 Паризької Хартії для Нової Європи 1990 р.; п. 4 Декларації про встановлення Нового Міжнародного Економічного Порядку (НМЕП); ст. 15 Віденської Конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.; ст. 16 Віденської Конвенції про правонаступництво держав в відношенні державної власності, державних архівів і державних боргів, 1983 р.).
2. Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків тісно зв’язаний з більш загальним принципом – принципом свободи вибору соціально-економічної системи (п.2 ст. 1 Статуту ООН; ст.ст. 1, 4, 7 Європейської соціальної хартії (1996 р.); Заключний акт Гельсінської наради 1975 р.).
3. Принцип економічної недискримінації, що випливає з принципу рівноправності держав, має характер загальновизнаної звичаєвої норми (Резолюція ООН про встановлення НМЕП; Гельсінський заключний акт; ГАТТ; Конвенція про створення латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС), 1975 р.).
4. Принцип рівності і взаємної вигоди держав в міжнародних економічних відносинах випливає безпосередньо з принципу суверенної рівності держав (гл. 1 Європейської соціальної хартії (1996 р.); документи про НМЕП; Гельсінський заключний акт).
5. Принцип розвитку взаємовигідного співробітництва в області торгівлі, економіки, науки і техніки базується на основних принципах міжнародного права - принципі співробітництва і принципі суверенної рівності (документи про встановлення НМЕП; Декларація про принципи міжнародного права 1970 р.; ст.ст. 4.8, 9.12, 17.24 Європейської соціальної хартії (1996 р.).
6. Принцип розвитку торгівлі («свободи торгівлі») випливає з духу Статуту ООН (ст. 55, 56) і розкривається в ряді резолюцій ГА ООН: № 1421 (XIV) від 25 грудня 1959 р. (світова торгівля як чинник розвитку мирних відносин між державами); № 1519 (XV) від 15 грудня 1960 р. (розширення міжнародної торгівлі сприяє зміцненню миру); № 1785 (XVII), 2205 (XXII) від 28 грудня 1966 р. (співробітництво в області міжнародної торгівлі як чинник, що сприяє встановленню дружніх відносин). Право вільно торгувати з іншими країнами зафіксовано в резолюції ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку) 1964 р. «Принципи міжнародних торгових відносин і торгової політики, що сприяють розвитку». Ряд положень, що розвивають цей принцип, містяться в Хартії економічних прав і обов’язків держав 1974 р.. Нарешті, цей принцип закріплений і конкретизований у низці двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод, а також у праві СОТ.
7. Принцип лібералізації торгівлі є одночасно і принципом міжнародного торговельного права, і принципом міжнародної торгової системи, і принципом права СОТ. Як принцип міжнародного торговельного права він закріплений і конкретизований у міжнародних договорах і міжнародних порядках.
8. Принцип захисту національного ринку є похідним від принципу суверенітету держав і з права СОТ.
9. Принцип свободи транзиту є похідним від Принципів ЮНКТАД 1964 р., Конвенції про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав 1965 р., а також із права СОТ.
10. Принцип взаємної вигоди щодо міжнародної торгівлі в різних аспектах, що складають його зміст, зафіксований у Принципах ЮНКТАД 1964 р. (міжнародна торгівля повинна бути взаємовигідною), у праві СОТ, у значній кількості міжнародних договорів і в міжнародних порядків.
11. Принцип взаємності - один із принципів-стандартів, властивих механізму міжнародно-правового регулювання взагаліі міжнародно-правовому інструментарію в міжнародній торговій системі, зокрема. Взаємність - це зустрічна спрямованість воль держав на регулювання певного об’єкта (взаємний інтерес у регулюванні), коли сторони застосовують метод порівняння умов, вигод, результатів, прав, зобов’язань і т.п. Взаємність може розглядатися, як позитивна і негативна, а також як формальна (ідентичність, взаємозумовленість прав і обов’язків у конкретних правовідносинах, предметом яких є експортно-імпортні операції) і матеріальна (рівність реалізації прав і обов’язків, вигод, умов режимів у тому, що стосується взаємного доступу товарів на національні ринки держав-партнерів).
Наприклад, при приєднанні до ГАТТ держава набувала права на всі поступки, що містилися в доданих до тексту ГАТТ переліках поступок, однак натомість повинно було запропонувати рівноцінне зниження ставок власного тарифу. З середини 60-х років XX ст. принцип взаємності застосовується тільки в переговорах між державами одного рівня розвитку; із даного принципу був зроблений виняток на користь держав, що розвиваються: від них не стали вимагати рівноцінних поступок. У ст. XXXVI, п. 8, ГАТТ було легалізовано відступ від принципу взаємності: «...Розвинуті договірні сторони не очікують взаємності по узятим на себе зобов’язанням у торгових переговорах про зниження або усунення тарифів і інших бар’єрів для торгівлі менш розвинених договірних сторін».
У Генеральній угоді з торгівлі послугами (ГАТС) 1994 р. закладено той же підхід до питань взаємності - тільки у відношенні послуг. ГАТС ставить у якості мети переговорів «забезпечення загального балансу прав і зобов’язань» (ст. XIX, п. 1, ГАТС).
Принцип взаємності полягає в наданні іноземній державі, її фізичним і юридичним особам певних прав, привілей або пільг за умови, що держава яка надає їх, її фізичні і юридичні особи користуються аналогічними правами, пільгами або привілеями в даній іноземній державі. Цей принцип може встановлюватися в односторонньому порядку в внутрішньому законодавстві або на основі міжнародного договору.
12. Принцип недискримінації в торгівлі є імперативною загальнообов’язковою договірно-звичайною нормою міжнародного торговельного права.
Окремо слід зазначити «Принципи, що визначають міжнародні торговельні відносини й торговельну політику, що сприяють розвитку», закріплені в Заключному акті І Конференції ООН з торгівлі і розвитку 15.06.1964 р.:
торгові відносини повинні базуватися на повазі до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;
недопущення дискримінації держав з різними соціально-економічними системами;
суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;
економічний розвиток і соціальний прогрес – є загальною справою усього міжнародного співробітництва і має сприяти зміцненню мирних відносин між державами;
національна і міжнародна економічна політика повинні бути спрямовані на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів держав, що розвиваються, з одного боку і всього світу, взагалі;
міжнародна торгівля має регулюватися правилами, що сприяють економічному і соціальному прогресу;
розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;
міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватися в режимі найбільшого сприяння, і не завдавати шкоди торговельним інтересам інших держав;
розвинені країни в рамках економічних інтеграційних об’єднань мають робити все залежне, щоб не завдати шкоди і не впливати негативно на розширення імпорту з третіх країн, особливо що розвиваються;
міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних об’єднань та інших форм економічного співробітництва між країнами що розвиваються;
країни що розвиваються, мають забезпечуватися міжнародними організаціями збільшенням притоку міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги для підкріплення і підтримки для прискорення економічного зростання;
частина коштів, що вивільняються внаслідок роззброєння, має спрямовуватися на економічний розвиток країн що розвиваються;
надання державам, що не мають виходу до моря, максимуму можливостей для подолання впливу внутрішньоконтинентального положення на їх торгівлю;
повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам (1960 р.) як умова економічного розвитку і здійснення суверенних прав держав на природні багатства.
Також варто зазначити, що спеціальні принципи для країн що розвиваються отримала свій розвиток і в рамках ІІ Конференції ЮНКТАД (Делі, 1968 р.) в підписанні і створенні Загальної системи преференцій.
Друга група міжнародних спеціальних принципів, що мають договірний характер, вони встановлюють правовий режим відношень між державами та торговими партнерами.
1. Принцип найбільшого сприяння (і відповідний режим) означає, що одна держава із держав, що домовляються, надає іншій державі, з якою домовляється, її юридичним і фізичним особам в тій або іншій узгодженій області взаємовідносин настільки ж сприятливий режим (права, переваги, привілеї, пільги), як і той (режим) що вона надала або надасть в майбутньому будь-якій третій державі, її юридичним і фізичним особам (ст. 26 Європейської соціальної хартії (1996 р.); Документи про НМЕП). Цей принцип-стандарт є основою права СОТ (разом із усіма своїми винятками) і головним методом правового регулювання міжнародного ринку.
З даного принципу і режиму існує три винятки:
для країн, що входять в інтеграційні економічні об’єднання;
для країн, що розвиваються і входять в Загальну систему преференцій - іноді дане положення розглядається як окремий принцип преференцій для країн, що розвиваються, що закріплюєтьсяв принципах ЮНКТАД 1964 р., у праві СОТ, Хартії економічних прав і обов’язків держав 1974 р., Бєлградському договорі про глобальну систему торгових преференцій між країнами що розвиваються, 1988 р. (набрав сили 19 квітня 1989 р.) та ін.;
при організації прикордонної (прибережної) торгівлі між державами.
2. Принцип національного режиму - є принципом-стандартом, юридичний зміст котрого закріплено в міжнародних договорах і міжнародно-правовових звичаях. Вінполягає в тому, що іноземні громадяни, іноземні підприємства й іноземні товари прирівнюються в правах з власними громадянами даної країни, національними підприємствами і національною продукцією.
3. Принцип автономії волі, найчастіше використовується в приватноправовій сфері, особливо в юрисдикційній сфері, тобто щодо обрання матеріального права, що буде регулювати їх відносини та на підставі якого будуть розв’язуватися між ними спори, та суду, що буде їх розглядати.
Третя група принципів - національні – ті принципи, які відпрацьовані та закріплені в національних законодавчих актах.
Під принципами торгового права розуміються основні витоки економічної діяльності, що визначають сутність правовідносин, що складаються між суб’єктами економічної діяльності в сфері торгівлі. Принцип свободи торгівлі в цілому забезпечує комерсантам нормальні умови для їх економічної (комерційної) діяльності. Сучасне національне законодавство іноземних держав і загальноприйняті норми та принципи міжнародного права гарантують волю використання кожним своїх здібностей і майна будь-яким не забороненим чинним законом способом, тобто свободу економічної діяльності, у тому числі приватної власності, тому що свобода економічної діяльності на базі свого майна і своїх здібностей і є свободою приватної власності. Крім того, кожний вправі мати майно, вправі використовувати своє майно за своїм розсудом, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як по суду і з дотриманням відповідних правил, і ці норми поширюються не тільки на індивідуальних комерсантів, але і на колективних, закріплюючи вільну економічну діяльність і право приватної власності.
У теорії і практиці держав (на національному рівні) «широкий» принцип свободи торгівлі містить у собі:
Принципи свободи підприємництва. Проголошення гарантії вільно використовувати своє майно і свої особисті здібності для будь-якої не забороненої законом економічної діяльності спричиняє проголошення принципу свободи підприємницької діяльності. Під підприємницькою діяльністю розуміється самостійна, відособлена, на свій ризик діяльність, спрямована на отримання прибутку. Будь-яка особа має право займатися торгівельною діяльністю, практично у всіх державах світу проголошена свобода підприємницької діяльності. Свобода підприємництва припускає свободу займатися комерційною чи виробничою діяльністю на власний вибір, надану кожній фізичній і юридичній особі.
Принцип свободи договору (свободи укладання договорів), що є частиною принципу свободи підприємницької діяльності є і принцип свободи договору, під яким розуміється право суб’єктів торгових правовідносин вільно установлювати свої права й обов’язки на основі договору й у визначенні будь-яких умов договору, які не суперечать чинному законодавству. З поняттям свободи договору пов’язане і поняття диспозитивних норм, широко застосовуваних у торговому законодавстві іноземних держав.
Принцип свободи конкуренції (вільної конкуренції і обмеження монополістичної діяльності) - це змагальність підприємців на ринках, що обмежує можливість кожного окремого підприємця негативно впливати на загальні умови обороту товарів і послуг та стимулює виробництво тих товарів і послуг, які вимагає споживач. Однак у законодавстві закордонних держав існують також правила, що забороняють деякі методи конкурентної діяльності з метою захисту інших соціальних груп, і насамперед споживачів. Проголошений принцип свободи підприємництва і здійснення економічної діяльності гарантується державною підтримкою розвитку конкуренції і припиненням проявів монополізму. Законодавство багатьох закордонних країн забороняє зловживання підприємцем своїм домінуючим положенням на ринку і застосування недозволених форм і прийомів конкуренції. Під несумлінною конкуренцією розуміється ведення конкурентної боротьби нечесними і незаконними методами. Формами несумлінної конкуренції можуть бути: поширення одним підприємцем помилкових, неточних чи перекручених відомостей, здатних заподіяти збитки іншому підприємцю, введення споживачів в оману щодо характеру, способу і місця виготовлення, споживчих властивостей і якості товару; некоректне порівняння підприємцем вироблених і реалізованих їм товарів з товарами інших підприємців тощо. Зловживання монопольним положенням, порушення встановлених заборон ведуть до тих же наслідків, що і несумлінна конкуренція, тобто до застосування різних заходів впливу як антимонопольними органами, так і судом. В окремих державах монополістичні дії й обмеження конкуренції волочуть кримінальну відповідальність. До зловживань, що найбільш часто зустрічаються, відносяться порушення, пов’язані з цінами.
Принцип свободи цін допускає наявність у законодавстві більшості держав норм, які встановлюють, що ціни на майно, товари і послуги вільно визначаються механізмом конкуренції. Однак і ця свобода не безмежна. Так, уряди багатьох країн залишають за собою можливість у визначених випадках регулювати ціни на товари і послуги. Наприклад, як тимчасовий захід, якщо відбулося занадто значне підвищення цін через кризову або іншу несприятливу ситуацію на ринку будь-якої конкретної галузі, або при виникненні надзвичайних повноважень.
Принцип рівності суб’єктів торгових правовідносин встановлює їх юридичну (але не економічну) рівність, що символізує наявність горизонтальних відносин між учасниками. Неприпустиме наділення одного з учасників цивільних правовідносин владними повноваженнями щодо іншого. При цьому варто враховувати, що рівність учасників торгових правовідносин не виключає розходжень в обсязі їх суб’єктивних прав.
Принцип захисту порушених прав комерсантів, у тому числі й судовому захисті, досягається за допомогою різних способів, передбачених у законодавствах різних країн. Частіше в торговому праві використовуються такі способи відновлення порушених прав, що застосовуються зазвичай при наявності взаємної домовленості і регламентуються нормами торговельного законодавства, звичаями і діловою практикою. Судовий захист прав учасників міжнародних торговельних відносин полягає в тому, що для їх захисту створені спеціальні комерційні суди, що здійснюють розв’язання торговельних суперечок, і в той же час суб’єкти мають право прямо звернутися зі своїми суперечками в суди загальної юрисдикції.
Необхідно зазначити, що жоден з перерахованих принципів торговельного права не має абсолютного характеру, з них існують винятки юридичного і фактичного порядку. Головна цінність даних принципів полягає в тому, що у своїй сукупності вони формують торговельне право як цілісне системне утворення, здатне ефективно регулювати специфічні правовідносини, що складаються між суб’єктами торговельної діяльності з різних країн.
Велике значення має однакова юридична сила принципів, що забезпечує їх однакову важливість для успішного та легітимного встановленні міжнародних торгових зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної (зовнішньоторговельної) діяльності різних держав і України в тому числі. Усі принципи тісно взаємозалежні між собою і випливають один з іншого, тому виділення і їх розмежування є дуже умовним.
1 Такі норми в переважній більшості відносяться до рекомендаційних (м’яких) норм.