47. Структура норми права.

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми: — це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми; — це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку; — це засіб пізнання та використання правової дійсності; — це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності; — це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури; — це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою; — це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів; — це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання; — це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки. Даний структурний елемент має наступне значення: — він визначає коло відносин, які регулюються правом; — встановлює умови дії норми; — вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин; — конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному: — вона визначає вид відносин, що регулюються правом; — визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права; — характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права; — визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони; — характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми. Санкція: — забезпечує реалізацію диспозиції; — визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення; — забезпечує повноваження порушених прав; — забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм; — має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права. Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому — санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені. Санкції можуть бути штрафними чи компенсаційними.