5.2. Аналіз структури персоналу

Для проведення аналізу структури чисельності працюючих необхідні наступні дані, які наведені в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Дані для аналізу структури чисельності працюючих

Показники	Попередній рік	Звітний рік	Відхилення	Структура працюючих, %
				Попередній рік	Звітний рік
Весь персонал	6077	6056	-21	100	100
Промислово-виробничий персонал, у т.ч.:	5257	5373	116	86	89
1. Робітники	4125	4253	128	78	79
2. Керівники	337	335	-2	7	6
3. Фахівці	738	727	-11	14	13
4. Технічні службовці	57	58	1	1	2
Персонал, зайнятий у непромисловій сфері	820	683	-137	14	11

Відповідно до табл. 5.1 на підприємстві спостерігається зростання кількості робітників з 4125 до 4253 чоловік, у той час як кількість керівників, фахівців і працівників непромислової групи знизилося відповідно на 2, 11 й 137 чоловік. Для аналізованого підрозділу це безсумнівно позитивна тенденція, тому що збільшилася кількість працівників, які безпосередньо виробляють продукцію, що призводить до зростання виробництва, а скорочення управлінського персоналу зменшує відповідно витрати з управління.

5.3. Аналіз продуктивності праці та фонду заробітної плати

Продуктивність праці – один з найбільш значимих показників, що використовуються при аналізі трудових ресурсів, тому що прямо впливає на результативність роботи будь-якого підприємства й підрозділу.

Залежно від виміру обсягу виробництва розрізняють вартісні, трудові, натуральні методи розрахунку рівня продуктивності праці.

Відповідно до натурального методу обсяг продукції порівнюється з витратами робочого часу. Він використовується при виробництві однорідної продукції.

Трудовий метод, заснований на порівнянні нормованого робочого часу й фактичних витрат на виробництво продукції, використовується в умовах випуску різнорідної й незаверше­ної продукції.

Так, до інтенсивних належать фактори, які ілюструють використання виробничої потужності підприємства. Екстенсивні – фактори, що показують використання робочого часу.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується також система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників належать середньорічний, середньоденний й середньогодинний виробіток продукції одним робітником, а також середньорічний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Приватні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним робітником. Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, але й від питомої ваги останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.

Використання трудових ресурсів необхідно розглядати в тісному зв'язку з оплатою праці.

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95 – ВР «Заробітна плата – це винагорода, розрахована, як правило, у грошовій формі, що відповідно до трудового договору власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або зроблену послугу.

Вся заробітна плата працівників ділиться на номінальну й реальну.

Номінальна заробітна плата – це сума коштів, отриманих працівником за його працю протягом розрахункового періоду (день, місяць, рік).

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Інакше кажучи, реальна заробітна плата – купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата тісно пов'язана з номінальною й цінами на товари й послуги.

Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці й кінцевих результатів господарської діяльності підприємства. Заробітна плата регулюється податками й максимальним її розміром не обмежується.

За структурою заробітна плата включає наступні складові:

• основна заробітна плата;

• додаткова заробітна плата;

• інші заохочувальні й компенсаційні виплати;

• участь у прибутку й виплати акціями.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу у відповідності до встановлених норм праці (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов'язки). Основна зарплата встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робочих і посадових окладів для керівників, фахівців, технічних службовців; процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, коли вони є основою заробітної плати.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й особливі умови праці. Рівень додаткової оплати праці в більшості випадків залежить від кінцевих результатів роботи підприємства.

У фонд додаткової заробітної плати відносять:

1. Надбавки й доплати до тарифних ставок і посадових окладів:

- кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу майстерність;

- бригадирам із числа робітників, не звільнених від основної роботи, за керівництво бригадами;

- персональні надбавки;

- за сполучення професій (посад), розширення зон обслуговування;

- за роботу у важких, шкідливих умовах, за роботу в багатозмінному й безперервному режимі виробництва;

- керівникам, фахівцям, технічним службовцям за високі досягнення в праці.

2. Премії за виробничі результати:

- виконання й перевиконання виробничих завдань;

- виконання акордних завдань у встановлений термін;

- підвищення продуктивності праці;

- економія сировини, матеріалів, інструмента;

- скорочення простоїв устаткування.

Винагороди (процентні надбавки) за вислугу років і стаж роботи.

3. Оплата за роботу у вихідні, святкові дні й понад нормований час.

4. Оплата щорічних відпусток, грошових компенсацій за невикористану відпустку,

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать:

• Оплати простоїв не з вини працівника.

• Винагороди за результатами роботи за рік.

• Винагороди за відкриття, винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

• Премії за створення, організацію виробництва й виготовлення нових товарів.

• Одноразові заохочення, наприклад, заохочення до ювілейних і пам'ятних дат у натуральній і грошовій формі.

• Суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам:

• одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію;

• доплати й надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам;

• вартість путівок на лікування й відпочинок.

Розмір додаткової заробітної плати повинен не перевищувати 50% основної заробітної плати працівника.

Оплата праці кожного працівника регулюється податками. Відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з 1 січня 2007 року введена єдина ставка оподатковування фізичних осіб у розмірі — 15%.

Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна плата – це законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівниками місячну, годинну норму праці. Мінімальному рівню оплати праці відповідає перший розряд тарифного плану. Більш кваліфікована праця оплачується виходячи з наведених у тарифних планах тарифних коефіцієнтів, обумовлених з співвідношення рівнів оплати праці даного й першого розряду.