7. Ліберальний конституціоналізм та лібертаріанці.

ліберальний конституціоналізм складається з наступних елементів: (1) існує писаний або неписаний вищий закон, який називається конституція; (2) є судовий нагляд; (3) є незалежна судова система, що складається з незалежних суддів, котрі присвячують себе юридичному осмисленню; (4) можливо, є право; і, що найважливіше, (5) обов'язкова процедура встановлює метод видання законів і ефективно контролює концепцію самодостатності закону.

Отже, конституціоналізм передбачає політичну систему, в якій є верховний закон, в якій всі керуються верховним законом, де лише воля народу може замінити і змінює верховний закон. Зміни робляться нечасто завдяки складнощам із забезпеченням необхідної загальної підтримки, і в якій розділені влада, система важелів і противаг, а також є незалежна судова влада, яка займається юридичним осмисленням збереження верховенства конституції.

Частина лібертаріанців (анархо-капіталісти) розглядають такі форми державного втручання, як оподаткування та антимонопольне регулювання, як приклад крадіжки та грабунку, й тому виступають за їх скасування. Захист громадян від насильства, на їхню думку, повинен здійснюватися приватними охоронними агенціями, а допомога незаможним повинна здійснюватися на засадах добродійності.

Інша частина лібертаріанців (мінархісти) вважає за потрібне або необхідне існування податків, що їх стягує держава, єдиним завданням якої є захист життя, здоров'я та приватної власності громадян.

Як правило, більшість лібертаріанців виступають за право людини робити з собою та своєю власністю що завгодно, допоки це не заважає здійсненню аналогічного права іншими.

«За лібертаріанським світоглядом, всі людські відносини мають базуватися на добровільних засадах; законом мають бути обмежені тільки такі дії, що силою примушують інших проти їхньої волі — вбивство, пограбування, зґвалтування, викрадання за викуп та шахрайство.»

Для лібертаріанців властиві вороже ставлення до «роздутої» держави та соціальних гарантій за чужий кошт. Вони вважають, що державні органи повинні також функціонувати за законами ринку, й тому з часом може бути приватизовано структури поліції, оборони і правосуддя.

Історично лібертаріанці обстоюють принцип «необмеженої свободи», за якої кожна людина жила б так, як сама хоче. Основним правом, з якого виводяться всі інші права та свободи для лібертаріанців є право власності.

Одначе треба відзначити, що абсолютизуючи свободу вибору, лібертаріанці нехтують обставинами — за їхнім підходом, якщо людина, щоб не померти з голоду, сама згодна працювати майже задарма в тяжких умовах. У таких умовах лібертаріанскі ідеї не є популярними, наприклад у Африці немає жодної політичної сили яка представляє лібертаріанські ідеї. Так само однією з головних аксіом лібертаріанського світосприйняття є максима «якщо за це ніхто не хоче платити, значить це нікому не треба».

8. Ліберально-демократичний конституціоналізм.

У ліберально-демократичній державі конституція зв'язує не тільки уряд, але і народ. На підставі конституції народ як колектив зобов'язаний виконувати певні процедури для управління громадськими справами і розв'язання соціальних конфліктів. Конституція не тільки обмежує свавілля уряду, але й не дає народовладдю потрапляти в полон короткострокових спалахів емоцій і пристрастей. Конституція допомагає народу ефективно стримувати примхи соціальних почуттів.

Демократичний процес творення конституції має свої особливості. Під час творення конституції важко диференціювати більшість і меншість, бо люди діють у "серпанку незнання" (хоча й не цілковитого). Тоді кожен громадянин має нагоду увійти до складу меншості в рамцях трактування певного питання у майбутньому; так само під час творення конституції неможливо передбачити, коли та в який спосіб людина вважатиметься меншиною в рамцях групи майбутніх проблем. Під час творення конституції сама по собі небезпека "тиранії більшості" істотно зменшується. Саме тому демократичний процес творення конституції є особливою і вищою формою демократії.