1. Українські землі у складі Польщі.

2. Українські землі у складі Румунії.

3. Закарпаття у складі Чехословаччини.

І. Повторення пройденого матеріалу:

1. Коли селяни вперше пережили голодну зиму в період колективізації? Які її причини і наслідки?

2. Як селяни ставилися до праці у колгоспі у 1932 – 1933рр? Що робила радянська влада, щоб заохотити селян працювати в колгоспах?

3. Коли було прийнято «закон про п’ять колосків»? Розкрийте причини і наслідки його прийняття.

4. Чому Україна не змогла виконати план хлібозаготівлі у 1932р.?

5. Розкрийте причини голоду 1932 – 1933 рр.

6. Чим займалися «буксирні бригади»?

7. Як люди переживали голод?

8. Чому голод 1932 – 1833 рр. називають «Голодомором»?

9. Чому відродження 20-х – поч.. 30-х рр.. називають «розстріляним відродженням»?

ІІ. Робота над матеріалом теми:

1. Українські землі у складі Польщі.

Згідно Ризького договору 1921р. до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина і Підляшшя. В 1923р. країни Антанти визнали право Польщі на ці землі. Польська влада поділила їх на три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське. Кількість українців у складі Польщі становила 6 млн. чоловік. Польща обіцяла

країнам Антанти надати українцям автономію, сприяти розвитку української освіти, мови, культури. Проте, отримавши ці землі, Польща вчинить протилежно. Українцям не буде надано автономію, не було відкрито український університет, обмежувалося вживання української мови. У 1924р. було прийнято «кресовий» закон, за яким українські школи ставали двомовними, а по суті – польськими. Заборонялося вживання української мови у державних закладах. Проводилася політика активної «полонізації» ( ополячування) українців:

• для Східної Галичини офіційно запропоновано назву «Східна Малопольща»;

• українські імена і прізвища замінювалися на польські;

• закривалися українські школи;

• було різко обмежено кількість українців при вступі до вищих навчальних закладів. Наприкінці 30-х рр.. 70% українського населення було неписьменним, або малописьменним. Польський уряд намагався посіяти розбрат між греко-католиками і православними українцями: закривалися православні храми, або передавалися креко-католикам.

Із 385 православних храмів, що існували на Волині до Першої світової війни, залишився 51.

У сфері економіки також проводилася антиукраїнська політика. Польський уряд поділив країну на дві території – Польщу «А» і Польщу «Б». До першої входили корінні польські землі, до другої – переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Польща «А» отримувала дешеві кредити, тут розвивалося промислове виробництво. У Польщі «Б» розвивалася переважно видобувна, сировинна промисловість. Рівень життя був нижчим, а рівень безробіття – вищим.

У сільському господарстві полонізація проявлялася у переселенні на землі українських селян ветеранів польської армії – осадників. Їм виділялися кращі землі, надавалася грошова допомога. Переселено було близько 200 тис. осадників. Це ще більше загострило земельне питання. 900 тис. українських господарів мали по 4 га землі, а 2 тис. господарств польських осадників – по 4 – 8 тис. га. Українські селяни масово протестували проти такої політики польського уряду. Щоб придушити цей протестний рух , у 1930р. польський уряд здійснив

«пацифікацію» - умиротворення. В українські села було введено великі підрозділи поліції, кавалерії. Було розгромлено українські клуби, читальні. У селян відбиралося майно, продукти. Проводилися масові арешти ( 2 тис. чол..).

У політичній сфері в Польщі існувала демократія і багатопартійна система. Українські партії поділялися на легальні і не легальні.

Найкрупнішою легальною партією була УНДО – Українське національно – демократичне об’єднання. Вона виступала за створення незалежної демократичної соборної України легальним шляхом. Її представники входили до польського сейму, сенату.

До не легальних відносилися КПЗУ і ОУН. Їх діяльність офіційно була заборонена.

КПЗУ – проукраїнська, промосковська партія. Виступала за приєднання Західної України до УСРР. Авторитет КПЗУ різко виріс у 20-ті роки під час «українізації», що проводилася в УСРР. Проте, в результаті голодомору 1932 -1933рр. в УСРР , авторитет КПЗУ різко знизився.

ОУН – утворилася у 1929р.. її першим керівником був Є. Коновалець ( 1929 – 1938рр.) Виступала за створення незалежної соборної України шляхом всенародної боротьби. Інтереси нації ОУН ставила вище інтересів окремого індивіда. Захищаючи інтереси українців Західної України, ОУН вдавалася і терору. Зокрема, у 1934р. члени ОУН, серед яких був і С. Бандера, знищили міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького – організатора акцій «пацифікації».