2. М.С. Хрущов – лідер періоду «відлиги».

Рішення ХХ і ХХІІ з’їздів КПРС призвели до певної демократизації у різних сферах суспільного життя. Ці позитивні зміни пов’язували з іменем Першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущовим. Ставлення до нього у суспільстві було не однозначним і змінювалося протягом усього періоду «відлиги».

Припинення репресій, реабілітація невинно засуджених, послаблення цензури сприяли зростанню авторитету Хрущова у суспільстві. Проте, стара сталінська гвардія не бажала подальшої демократизації і налякана непередбачуваністю Хрущова, у червні 1957р. на засіданні Президії ЦК КПРС здійснила спробу відправити його у відставку. Проте, Пленум ЦК КПРС ( червень 1957р.) підтримав Хрущова, а Молотова, Маленкова, Кагановича, Булганіна, Ворошилова, Шепілова було оголошено «антипартійною групою» і відправлено у відставку.

ХХІІ з’їзд КПРС ( жовтень 1961р.) прийняв новий статут партії. Ним, зокрема, обмежувалося двома – трьома термінами право партійних чиновників займати свої посади. Було скорочено адміністративно – управлінський апарат. Це викликало невдоволення серед чиновників.

Демократичні зміни не стосувалися основ тоталітарної радянської системи. Тож, їй потрібен був вождь. І замість культу особи Сталіна поступово з’явився культ особи Хрущова. Він увірував у власну непогрішність. Вважав себе спеціалістом у всіх сферах суспільного життя – політиці, економіці, культурі, науці. ( Історія України с.115 – 116 документ).

Економічні реформи Хрущова ( створення раднаргоспів, заборона селянам тримати худобу у власному господарстві, збільшення посівів кукурудзи) не дали бажаних позитивних результатів. То ж економічне становище в СРСР на поч.. 60-х рр.. значно загострилося. В Києві, Краматорську, Харкові, Черкасах сталися стихійні виступи робітників. Та найбільшим був виступ у Кривому Розі у 1963р.. У місті на цілий тиждень було введено воєнний стан. Цим скористалися опоненти Хрущова.

14 Жовтня 1964р. На Пленумі цк кпрс його було знято з роботи.

Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л.Брежнєва, Головою Ради Міністрів СРСР – О. Косигіна.

3.Культура і духовне життя в Україні ( др.Пол.50-х – п.П.60-хрр.)

Значна увага приділялася розвитку освіти. У 50-ті рр.. для цього виділялося 10% національного доходу. Новий закон УРСР про освіту ( квітень 1959р.) запроваджував обов’язкову восьмирічну освіту, 10-ти річні школи перетворювалися на 11-ти річні. У старших класах учні повинні були отримувати певну професію. Перед вступом до ВУЗу випускники шкіл повинні були відпрацювати два роки у народному господарстві. Негативною стороною цього закону була активізація процесу русифікації освіти. Російська мова ставала обов’язковою для вивчення , а українську можна було вивчати за бажанням батьків. Внаслідок цього кількість українських шкіл протягом 1959 – 1966рр. скоротилася більше як на 2 тис.

Процеси лібералізації широко охопили і духовне життя. Стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» ( 1955р.) поклала початок періоду «відлиги» у літературі. В цей час виходять твори Г. Тютюнника «Вир», О. Довженка «Зачарована Десна»., О.Гончара «Тронка». Були реабілітовані письменники і поети В.Чумак, М. Куліш, М. Вороний та ін..

«Відлига» сприяла зростанню громадської активності інтелігенції. В Україні формується культурницький опозиційний рух – «шістдесятників». Шістдесятники досліджували «білі плями» вітчизняної історії, виступали проти ідеологічного тиску на митців, за розвиток української мови, піднесення національної самосвідомості. Серед активних учасників руху шістдесятників була плеяда молодих літераторів В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, І. Драч, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик та ін..

Середина 50-х - середина 60-х рр.. – це період діяльності плеяди видатних українських композиторів Георгія Майбороди і Платона Майбороди, Олександра Білаша, Ігоря Шамо та ін.. В цей час активно працювали художники М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко та ін.. Якісно розвивалося театральне мистецтво. зростала кількість глядачів у театрах.

У сфері кінематографії творили О. Довженко, С. Параджанов та ін..

На поч.. 60-х рр.. життя у сфері культури УРСР було досить бурхливим. У 1960р. у Києві було створено Клуб творчої молоді. Його очолив Лесь Танюк. Це був перший осередок «шістдесятників». До нього увійшли І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська та ін.. Тут відбувалися театральні вистави, вечори пам’яті, літературні зустрічі. Така активність інтелігенції налякала владу. Тож з 1962р. розпочинається посилений ідеологічний тиск на митців. Відновилися репресії.