Законодавчі акти про охорону праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці базується на положеннях, що закріплені Kонституцією України. Стаття 43 Kонституції гарантує право на працю, вільний вибір професії, роду трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці. Стаття 45 Kонституції визначає кожному, хто працює, право на відпочинок. У статті 46 громадянам передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості. Стаття 49 гарантує право громадянам на охорону здоров’я і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя.

Закон України «Про охорону праці» є одним з найважливіших актів законодавства про охорону праці. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між работодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в галузі охорони праці, значне місце серед яких належить пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, принципи повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві чи від професійного захворювання.

Закон зобов’язує дбати про особисту безпеку, а також про безпеку здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт. А роботодавець несе персональну відповідальність за порушення вимог, зазначених законодавством про охорону праці.

Закон характеризує положення, що відповідають сучасним вимогам, а саме: – впровадження економічних методів управління охороною праці; – створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи; – розширення прав і соціальних гарантій працівників, які постраждали від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих; – визначення місця і ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпеченні встановлених прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги і компенсації за роботу в шкідливих і важких умовах праці та за особлививй характер праці; – визначення правового статусу служби охорони праці на підприємствах; – забезпечення якісного навчання населення з питань охорони праці; – забезпечення активної участі громадського контролю, створення необхідних передумов для можливості обрання комісій охорони праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань.

В новій редакції Закону визначені поняття «роботодавець» та «працівник».

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, організації, установи та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Kодекс законів про працю України — це основний законодавчий документ, який регулює трудові відносини всіх працівників в усіх галузях народного господарства і на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і виду трудової діяльності.

Державою гарантовано такі трудові права працівників:

– право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи; – право на відпочинок відповідно до законів про обмеження трудового дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки; – право на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних спорів, а також індивідуальних спорів у встановленому законом порядку; – право на охорону праці; – право на здорові і безпечні умови праці; – право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища; – право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань; – право на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці; – право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності; – право на матеріальну допомогу у разі безробіття; – право на відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я під час виконання трудових обов’язків; – інші права.

Водночас працівник зобов’язаний:

– знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; – додержуватись зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; – проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; – співробітничати з роботодавцем у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя і здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і роботодавців, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках — на їх роботодавців або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, а також продукція, в стандартах на які є вимоги пожежної безпеки, повинні мати сертифікат, що засвідчує безпеку їх використання, а всі види пожежної техніки та протипожежного устаткування, що застосовуються для запобігання пожеж і їх гасіння, — сертифікат відповідності.

Роботодавці зобов’язані:

–  проводити роботи з профілактики пожеж; – забезпечувати додержання протипожежних вимог відповідно до нормативних документів;  – розроблювати комплексні плани щодо забезпечення пожежної безпеки, положення, інструкції тощо, що діють у межах підприємства відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки; утримувати в справному стані протипожежні засоби і техніку;  – організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення.

Громадяни України зобов’язані:

– виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем; – повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, а також регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

Основи законодавства України про охорону здоров’я проголошують, що кожна людина має природне, невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств і громадян, а також порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Закон проголошує, що громадяни України мають право на безпечні для здоров’я та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, на відпочинок та навколишнє природне середовище, на участь в розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм та планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань у відповідні органи. Kрім того зазначається, що всі громадяни, здоров’я яких зазнало шкоди внаслідок порушень підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарного законодавства, мають право на відшкодування збитків, а також на вірогідну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та ступінь шкідливості їх впливу. У свою чергу громадяни зобов’язані піклуватися про стан свого здоров’я і не шкодити здоров’ю інших громадян, брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів, проходити обов’язкові медичні огляди.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство зобов’язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні і нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності.