4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 20

1. Майстерність публіциста у роботі над жанром есе.

Есе (від фр. essai – проба) – невеликий за обсягом прозовий твір гнучкої композиції, що подає особистий погляд автора із заявленої теми. Жанротвірними ознаками есе є: 1) особистісний характер мотивації, сприйняття й висвітлення предмета зображення, що дозволяє побачити нове в знайомому; 2) особливий спосіб репрезентації предмета мовлення за допомогою асоціативно-емоційної структурної основи; 3) можливість виходу в загальнокультурний контекст фонових знань адресата; 4) невимушеність потоку мовлення – вільна асоціативна композиція; 5) підвищена модальність тексту як відбиття суб’єктивності ти чи інших авторських характеристик. Есеїзм орієнтується не на опис реального факту, і навіть не на думку, для якої цей факт послужив приводом, але на моделювання автономної художньої реальності – реальності мислення всеосяжного індивідуального «Я». Специфіка ж есе полягає в тому, що думка й образ у ньому нероздільні, образ буквально утворюється з думки, звідси виникає така особливість есеїстичної форми, як гранична концентрація, згущення семантики за рахунок особливої концептуальної навантаженості образного ряду, що набуває найрізноманітніших форм через специфіку свого завдання – передати таку ж концентрацію внутрішнього інтелектуального світу пишучого суб’єкта.Ефект жанрової свободи створюється відсутністю жорстких композиційно-мовленнєвих схем. Рух думки невимушений, з частими переходами від конкретного до абстрактного, що неминуче розсуває горизонт дослідження в ім’я пошуку істини. Єдність же цілого осягається кожним автором за непрогнозованою схемою, хоча в підсумку можна говорити про композиційно-мовленнєву гармонію, відмінну од інших жанрів. Риси інтимного есея – ліризм, поетична схвильованість, напружена інтроспективність. Неформальне есе може бути оповідкою, описом, анекдотом, роздумами, мрією.Формальне есе має розширений обсяг, поважну мету, логічну організацію структури, ґрунтовність, урочистість, щільно організовану експозицію особистих думок та ставлення до специфічних або персональних тем; у формальному есе жорсткіше організовані виклади особистих думок чи поглядів на загальні матерії. Воно може бути критичним, науковим, філософським. Має меншу суб’єктивність, ніж неформальне. Наближається до журнальної статті. У слов’янському світі таку форму має багато науково-популярних статей в універсальних і спеціальних виданнях. Серед різновидів формального есе можна назвати інформативне, критичне й порівняльне.

2. Методи і прийоми маркетингових досліджень книжкового ринку.

3. Галузеві норми редагування виробничо-технічної літератури.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

Екзаменаційний білет № 21

1. Комунікація як вид діяльності. Її види та функції.

2. Основні засади товарної політики видавництва.

3. Галузеві норми редагування навчальної літератури.

Незважаючи на специфіку різних видів навч. видань, практика видавничої справи виробила загальну методику роботи редактора над підготовкою їх до друку. Вона полягає в такому:1. структурування змістової частини;2. забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту;3. забезпечення взаємозв’язку текстового та ілюстративного матеріалу.=1. Структурування змістової частиниРоботу редактора над структурою підручника можна розділити на два етапи:1. загальне ознайомлення з оригіналом та зіставлення його із затвердженою навч. програмою з цього предмета.Зміст і побудова підручника мають відповідати змісту програми.Якщо не всі розділи чи теми програми належно представлені в поданому оригіналі, його варто повернути на доопрацювання.2. відпрацювання такої структури видання, яка відповідала б типовій схемі для підручника: зміст, вступ (або передмова), основний текст, інформаційно-пошуковий текст.

Зміст. На відміну від радянської практики видававничої справи, зміст у навчальному виданні доцільно розміщувати на його початку, відразу після звороту титул сторінки. Заголовки змісту мають точно відтворювати ті ж замальовки, що подані в тексті. Не вносять до змісту лише заголовки, набрані в підбір тексту. Заголовки змісту не можна редагувати, скорочувати чи подавати в абревіатурі, якщо це не зроблено в основному тексті.Вступ або передмова є обов’язковим елементом видання. Тут зазначаються його актуальність, місце курсу серед інших дисциплін; формулюються завдання, які ставляться перед тими, хто вивчатиме предмет.Основний текст. Робота редактора з цим текстом полягає у чіткому і рівномірному розподілі його структурних елементів згідно з обраною автором системою рубрикації.Наприклад, така рубрикація: розділ, параграф, «ліхтарик».Якщо головний структурний елемент підручника – розділ, то він має охоплювати завершений об’єкт вивчення.Відпрацювавши перший розділ, редактор має витримати таке підпорядкування тексту (і приблизно однакове за обсягом) і в наступних розділах.Існують класичний і сучасний варіанти оформлення тексту. Класичний: Інформаційно пошуковий текст.Йдеться про добре продуману систему покажчиків і додатків. Бажаними є іменний, предметний, географічний покажчики, глосарій, список умовних скорочень.Ці структурні компоненти створюються після останньої верстки, бо вони «прив’язуються» до конкретних сторінок. Будь-які зміни в тексті підручника після завершення формування покажчиків (скорочення, додавання, уривки, що призводить до міни нумерації сторінок) становлять загрозу їх правдивості. =2.Забезпечення належного навчального-методичного рівня тексту. Визначенням переліку контрольних запитань і завдань має завершуватися кожна тема (розділ) навчального видання. Пошук відповідей на поставлені запитання чи виконання завдань спонукає учня (студента) до виділення головного в темі, вироблення звички самоконтролю. Треба: чому як, назвіть характерні тенденції, дайте порівняльну характеристику.=3. Забезпечення взаємозв’язку текстового й ілюстративного матеріалу. В навчальних виданнях найбільш поширеними є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, рисунки, графіки. Функції ілюстрацій: 1. наочна,2. доповнювальна,

3. поглиблювальна,4. пояснювальна,5. виховна,6. естетична. Критерії відбору ілюстративного матеріалу:1) залежно від адресного призначення: - в підручниках для початкових і частково середніх класів: образні малюнки, кольорові зображення предметів.- у підручниках з літератури й історії: портрети авторів і героїв, репродукції відомих художників.- у вузівських підручниках: схеми, таблиці, графіки.Важливо, щоб ілюстрації були максимально «прив’язані» до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних підручників. Для вузівських підручників вимога є бажаною. Іноді різноформатні ілюстрації вміщують у кінці підручника.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).