3. Норми редагування компресованості інформації.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 13

1. Природа і специфіка образу в публіцистиці.

Образність, якщо її розуміти у найширшому значенні слова, тобто як наочне, конкретне, зриме зображення чи то за допомогою слова, звуку, чи тим паче з допомогою об’єктиву, телекамери, є очевидною для будь-якого реципієнта.

Журналіст навіть при найпростішому інформаційному відтворенні не може обійтися без конкретних описів, елементарних картинок, певних деталей, характеристик. Без цього журналістський текст взагалі немислимий. Такого роду образ, як показує практика, і цінує наука, це — “репродукована в уявленні, емоційно окрашена, предметно виражена (тобто чуттєво наглядна) елементарна одиниця відображення дійсності.

Складність починається тоді, коли виникає потреба анатомізувати це, здавалось би, нескладне мовностилістичне, а у ширшому значенні творче явище. Бо тоді ми стикаємося із дуже різним за складністю, структурою, внутрішньою природою, зображувально-виражальними засобами явищем. У цьому плані мова журналістики суттєво відрізняється від мови науки з одного боку, мови художнього твору — з другого, наближаючись, але не співпадаючи цілковито, із мовою розмовно-побутовою і діловою.

Сучасна журналістська практика, а вслід за нею і теорія досить чітко розмежовують журналістську інформацію і аналітику, тобто цілу систему різновидів текстів науково-просвітницького та публіцистичного характеру. Новинна журналістика або подієва інформація відзначаються не тільки винятковою стислістю і точністю, але й строгістю, документальністю, об’єктивністю і безсторонністю викладу фактів. Тут образність не тільки неможлива, але, як правило, небажана, оскільки неминуче несе елемент авторського ставлення, оціночності.

Інша справа публіцистика. В ній своєрідно поєднуються, переплітаються елементи логічно-абстрактного мислення, симбіоз поняття і образу. Звичайно, у якихось певних дозах і хронікер може вдатися до влучного, крилатого виразу, скористатися дотепом, промовистою деталлю, але домінуючою тут є строга мова понять, протокольний стиль, певна стереотипність (не плутати із штампом) викладу. Особливі вимоги у цьому плані ставлять перед автурою сучасні інформаційні агентства.

Але публіцист, есеїст, коментатор, оглядач, популяризатор науки можуть і вдаються до використання різних видів образу, починаючи від словесного або образного виразу, художньої деталі, образної картини і закінчуючи образом-персонажем.

У чому своєрідність цих образів? Насамперед у тому, що цей вид образу органічно зв’язаний з поняттям, що публіцист ніби перетворює думку в живу особистість. Від логічного поєднання слів-понять з елементарною образністю на рівні словесних образів виникає нова якість мислення — публіцистичного. Йдеться, отже, не про прикраси, орнаменталістику. Маємо справу із специфічним мисленням, яке органічно всмоктує в себе систему специфічних образів і образності.

Одразу зазначимо, що публіцист підпорядковує власній меті створені художниками, а також фольклорні, біблійні образи, легенди, міфи. І чим талановитіший публіцист, тим вміліше він це робить. У своїй літературно-критичній есеїстиці Юрій Шерех, воюючи, наприклад, проти українського провінціалізму й хуторянства, широко використовує художні образи аналізованих творів і явища самого буття для створення публіцистичного образу шкідливого, на його думку, прояву української ментальності. А як вміло використовує він для публіцистичних, а не тільки літературно-мистецьких цілей, художні образи, створені І.Франком, М.Кулішем та іншими художниками слова!

Крім уже зазначеного лаконізму, зрощеності логічно-абстрактного із зримістю, наочністю, для публіцистичного образу важливе вміння автора перетворювати думку в живу особистість. Як уже давно встановлено дослідниками природи публіцистичного письма, “від логічного поєднання слів-понять з елементарною образністю (словесними образами), яка використовується в руслі логічного мислення публіциста, виникає нова якість — власне публіцистичний образ».

Публіцистичний образ використовується у тексті журналістського виступу із різною метою, він багатофункціональний у своїй єдності. Найпростіше його завдання звернути увагу, по можливості дохідливо, наочно сказати про те чи інше явище, факт, зримо висвітлити складне абстрактне поняття. Наявність у публіцистичному тексті елементів образності, точних і вдалих характеристик вже само по собі корисне, оскільки збуджує уяву слухача, читача. Такого типу образність — випробуваний засіб ораторського мистецтва, а відтак і політичної прози, журналістики.

Дещо складнішою є пояснювальна, популяризаторська функція образу, коли з допомогою останнього автор розкриває, унаочнює, ілюструє складне абстрактне поняття, явище, процес. Будь-яка популярна стаття, огляд, особливо інтерв’ю з ученими, може містити такі образні вирази, деталі, які допомагають непосвяченому в таємниці спеціальних знань читачеві спрощено уявити суть теорії чи гіпотези.

Але все це, умовно кажучи, ілюстративна функція образності. Між тим, образ у публіцистиці може і нерідко виконує важливішу, пізнавальну, гносеологічну функцію. У цьому випадку знайдений автором образ дозволяє глибше осягнути саму сутність явища, політичного, економічного, соціально-політичного, яку важко, у всякому разі лаконічно, виразити за допомогою описів і визначень.

Словесний образ, або образний вираз — одна з елементарних часток, з яких зітканий поетичний і у якійсь мірі публіцистичний текст. Це своєрідна комбінація мислі і образу, уявлення і смислу. Але уже на цьому рівні помітна суттєва різниця між цими, умовно кажучи, атомами художнього і публіцистичного твору. Хоч жоден художній твір не будується виключно на образних виразах або тропах, хоч художник теж користується безóбразним словом, та співвідношення образного і безóбразного начал уже на словесному рівні в поетичному творі, у ліриці і публіцистиці різне. Концентрація образного елемента у публіцистичному тексті нижча. Тут домінує понятійне мислення, підкріплене образом, а не навпаки, як, скажімо, у ліриці. Багато, зрештою, залежить від авторської індивідуальності, від жанру та багатьох інших факторів. Мова не про них, а про загальні закономірності.

Крім того, у публіцистиці на перший план виступає такий словесний образ, який націлений більше не на розкриття почуттів, а певних політичних, соціальних, філософських понять.

Словесні образи — важливий засіб пізнання явищ, народження і збагачення нової думки, її яскравого і дохідливого виразу в літературі та у певній мірі й у публіцистиці. Це постійний пошук, тому що повторення навіть найвдаліших словесних образів породжує таке зло журналістського тексту, як штамп. У журналістиці штампи образного походження можливі саме внаслідок оперативності цього виду праці особливо живучі. Досить пригадати мовні вирази типу “біле золото”, “біла смерть”, “блакитне паливо”, “люди в білих халатах”, “вартові вітчизни”, “охоронці порядку” тощо [6, с.33-34].

Певне значення у публіцистичному тексті відіграє художня деталь, промовиста подробиця, яка викликає відповідну картину, лаконічно характеризує певне політичне, психологічне явище. Деталь у журналістиці суттєво відрізняється від поетичної. Як правило, вона передає не так нюанси людського характеру чи ліричного почуття, як сутність соціальних проблем, хоч деталь може добре передати і своєрідність особистої вдачі політика, як це вдалося майстерно зробити Людмилі Коханець в уже посмертній згадці із використанням інтерв’ю з Ярославою Стецько.

Якщо ж вести мову про систему публіцистичної образності, то вона є у чомусь близькою до системи образності ліричного твору. Публіцистика близька до лірики композиційно. Для неї, особливо для жанрів художньої публіцистики, характерний принцип асоціативного мислення, незначна роль сюжету, поєднання образу і думки, зображення і самовираження, особлива роль не тільки авторської думки, але його особистості. Мають рацію ті майстри пера, які вважають, що існує немало творів, у яких не характерами персонажів, а самим ліричним героєм, його благородством і мужністю завойовується читач і особливо глядач, слухач, якщо йдеться про електронні мас-медіа.

Образ автора в публіцистиці — тема окремої розмови [12]. Він формується у свідомості аудиторії поступово, від виступу до виступу. Він може, коли йдеться про друковану журналістику, не у всьому збігатися з фізично існуючим автором. Вирішальне значення у формуванні цього образу має його правдивість, чесність, мужність говорити те, що не всім подобається. Оповідач мусить бути цікавим співрозмовником, знайомим-незнайомцем, якому вірить читач, слухач, глядач. Це довір’я треба завойовувати постійно, щодня. Його, як показує досвід, можна легко втратити. Це підтверджує практика, коли окремі ведучі, талановиті публіцисти в результаті виконання замовлень влади чи інших сил втрачають колишній авторитет.

Що ж до публіцистичної образності, то вона характерна на тільки для журналістики, але й для науково-популярної літератури. Всі, хто хоче якомога дохідливіше роз’яснити масовій аудиторії складні, абстрактні поняття, має оволодіти стилем популярного мислення, який органічно включає образність бачення світу. Для такого літератора, вважає заступник редактора журналу Physics World Мартін Даррані, “потрібне вміння віртуозно оперувати порівняннями, метафорами, знати фольклор, жарти коміків, популярні пісні, дитячі книги — та мало що знадобиться автору, аби просто та образно пояснити читачеві найскладніші речі” [2].

Образність — один з ресурсів публіцистики. Як це не парадоксально, але із поліпшенням стану ЗМІ, розширенням можливостей творчості, якість публіцистичного письма, його образності зокрема, не поліпшилась, а навіть погіршилася. Явне посилення оперативності журналістики не сприяє поліпшенню її літературної досконалості. Зокрема й образності.