2. Визначення тиражів видань та його методи.

Визначення накладу видання. Вирішуючи питання про доцільність опублікування, редактор попередньо повинен провести вивчення стану ринку з тематики пропонованого рукопису (наявність у реалізації аналогічних видань, час їх опублікування, наклади, видавничі й реципієнтські особливості, опубліковані в пресі рецензії тощо). Метою такого вивчення повинно бути прогнозування кількості примірників видання, потрібних для задоволення реципієнтського попиту.

Використовують такі методи прогнозування накладів видань:

а) збір замовлень реципієнтів, надісланих у відповідь на розповсюджені ЗМІ тематичні плани2 чи каталоги періодичних видань;

б) підрахунок кількості потенційних реципієнтів видання (такий спосіб характерний, наприклад, для визначення кількості примірників навчальної літератури);

в) використання даних щодо аналогічних видань, які вже були реалізовані читачам (цей метод — «за аналогією» — характерний для визначення кількості примірників, наприклад, для художньої літератури, періодичних видань).

Якщо під час визначення накладу виникають суттєві труднощі, ЗМІ можуть випускати так звані випробовувальні наклади, які після успішної реалізації книжкового видання можна додрукувати, а для періодичного — збільшити (у наступному номері). Звичайно, трапляється, що видання є актуальним і за своїм рівнем може бути опубліковане, проте за прогнозом не збере потрібної кількості заявок, щоб окупити себе й принести прибуток. У такому випадку ЗМІ повинен або приймати рішення про спонсорування видання за власний рахунок (тоді видання буде планово збитковим), або самостійно чи разом із автором книги або засновником видання шукати спонсора. Звичайно, коли йдеться про видання, що їх оплачують самі замовники, то ЗМІ в ціні видання відразу повинні враховувати свій середній прибуток.

Вирішуючи питання щодо накладу, редактор у книжковому ЗМІ повинен враховувати також терміни реалізації видань. Видання, які потребують для реалізації значного часу— наприклад, кількох років, — «заморожують» оборотні капітали ЗМІ, а тому є небажаними.

Часто у видавничій практиці щодо термінів застосовують правило, згідно з яким загальний наклад видання не повинен більш як удвічі перевищувати тієї кількості примірників книги, які можна з певністю збути за перший рік1. Як свідчить досвід, наступного року можна збути лише третину реалізованого за перший рік.

3. Норми редагування цінності інформації.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 12

1. Категорія автора як стилетворче начало в публіцистичному тексті.

Образ автора - він формується у свідомості аудиторії поступово, від виступу до виступу. Він може, коли йдеться про друковану журналістику, не у всьому збігатися з фізично існуючим автором. Вирішальне значення у формуванні цього образу має його правдивість, чесність, мужність говорити те, що не всім подобається. Оповідач мусить бути цікавим співрозмовником, знайомим-незнайомцем, якому вірить читач, слухач, глядач. Це довір’я треба завойовувати постійно, щодня. Його, як показує досвід, можна легко втратити. Це підтверджує практика, коли окремі ведучі, талановиті публіцисти в результаті виконання замовлень влади чи інших сил втрачають колишній авторитет. Категорія "образ автора", яка виступає провідною у літературознавстві, знаходить своє наукове обґрунтування і в теорії публіцистики. Остання за своєю природою передбачає переосмислення, оцінку предмета відображення, тому не обходиться без прихованого чи відкритого контекстуального образу, через призму якого відтворюються й аналізуються реальні події.

Термін "образ автора" в науковий обіг увів академік В. В. Виноградов, який ґрунтовно досліджував цю категорію при аналізі художніх творів. Разом з ним цю проблему розглядали В. М. Жирмунський, М. М. Бахтін, Ю. М. Тинянов.

Образ автора в публіцистиці дещо по-іншому розглядають В. Й. Здоровега, І. Л. Михайлин, А. П. Коваль, М. Л. Парцей, Г. Я. Солганик, Є. П. Почкай, Н. С. Валгіна та інші дослідники.

Диференціює поняття художнього і публіцистичного образу автора і Є. П. Почкай, зазначаючи, що в художній літературі реальний автор зображений як поза структурою художнього тексту, так і поза відображеним ним світом. Експліцитно чи імпліцитно відтворений образ автора завжди умовний і тому не ототожнюється з реальним автором.

На відміну від художнього твору, в якому образ автора не збігається з реальною особистістю письменника, в журналістському тексті автор – оповідач і автор – реальна особа збігаються. Тобто ми маємо справу не з вигаданим образом, а з цілком реальною особою, особистістю журналіста. Ця обставина накладає на журналіста специфічні зобов'язання при створенні образу автора. Серед завдань, що постають перед автором журналістського твору, М. Н. Кім називає такі: "по-перше, журналіст як носій ідейного задуму твору повинен чітко окреслити свою світоглядну позицію по відношенню до описуваних подій, по-друге, намагатися якнайкраще виявити свою творчу індивідуальність".

Якщо на початковому етапі становлення практичної журналістики автор виступав як сторонній оповідач, то в сучасному медіатексті образ автора співвідноситься з особливостями індивідуального стилю журналіста. Зараз з'явилася тенденція до відкритого вираження автором власних суджень, оцінок, позиції. Автор вільно виражає особливості самосвідомості, творчої індивідуальності. Саме із взаємодії таких авторських виявів і виникає образ автора.

Про них говорять і самі дослідники даної проблеми. Зокрема, Г. Я. Солганик зазначає, що в журналістиці важливий не образ автора, а сам автор як особистість. Він доводить, що головною відмінністю образу автора у журналістиці є відкритість авторського "Я", тобто особистісний характер виступу, "забарвленість тексту особистими емоціями пишучого".

Сучасний теоретик-журналістикознавець І. Л. Михайлин зазначає, що журналіст будує свій твір на ліричних засадах, що випливає з майже обов'язкової наявності образу. Це він, автор, упорядковує образний світ твору, визначає його структуру, часово-просторові координати. Журналіст описує, розповідає, але віддаляє себе від подій. Форма його присутності у творі – відокремлений від сюжету образ оповідача – авторське "Я".

Слід вказати, що сам образ автора пов'язаний з безпосереднім сприйняттям тексту комунікантом. Читаючи твір, ми сприймаємо авторський образ як образ свого співрозмовника. Ми не бачимо й не чуємо автора, події і образи, які сприймаються нами, відокремлені від нього, але ми інтуїтивно відчуваємо його присутність, сприймаємо його внутрішній голос. З іншого боку, можна сказати, що читач – це дзеркало, в якому відображається автор. Моделюючи образ читача, автор моделює (коректує, трансформує) і свій власний образ, ставлячи себе на місце читача, але не ототожнюючи себе з ним повністю. Ступінь близькості з читачем – важлива риса автора-журналіста. Для комуніканта важливо знати, що автор один з багатьох таких же, як він. Це підсилює переконливість журналістського матеріалу, ефективність його впливу. У той же час комунікант впливає і на самого автора. Читач, що формується і змінюється під впливом журналістського тексту, стимулює зміни у змісті, формі подачі інформації, і в кінцевому результаті змінює саму особистість журналіста.

Д. С. Григораш визначає авторське "Я" як "вияв ставлення автора до відтворення ним фактів, явищ, подій; журналістську позицію, що випливає з авторських відчуттів і роздумів".

Висновок. На основі аналізу концепції провідних дослідників, приходимо до висновку, що у журналістському тексті образ автора проявляється через авторське "Я" і особистість журналіста. Сам образ автора пов'язаний з безпосереднім сприйняттям тексту адресантом і співвідноситься з його особистістю. Наявність авторського "Я" у тексті завжди є вмотивованим і спрямованим на здійснення певного впливу на аудиторію.