1.4. Облікова політика банку

Бухгалтерська інформація банку, а відповідно, і загальноеконо­мічні показники держави повною мірою залежать від методики, яку обере бухгалтер. Методики обліку мають бути описані облі­ковою політикою банку. Зміст облікової політики банку форму­ється на підставі бухгалтерських стандартів, рекомендацій, тлу­мачень, правил і положень, що використовуються при складанні фінансової звітності.

Облікова політика призначена для:

• упорядкування облікового процесу в установі;

• забезпечення методологічного та методичного відображення майна банку, фінансово-господарських операцій та результатів його діяльності;

• надання бухгалтерському обліку планомірності та цілеспря­мованості;

• забезпечення ефективності обліку.

Кожен банк розробляє облікову політику самостійно. Поло­ження про облікову політику банку затверджується наказом до початку нового календарного року. Облікова політика банку до­водиться до відома всіх філій та підрозділів банку.

Положенням про облікову політику встановлюється порядок ведення бухгалтерського обліку операцій, які здійснює банк згід­но з чинним законодавством. У ньому мають бути в повному об­сязі відображені особливості організації та ведення бухгалтерсь­кого обліку банку. Внесення змін до Положення про облікову по­літику банку протягом року, як правило, не дозволяється, крім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі.

Важливим аспектом формування облікової політики є створен­ня методики ведення обліку окремих фактів господарської діяль­ності, стосовно правил обліку яких чинні стандарти та інші нор­мативні акти не містять конкретних рекомендацій. Тому банк

зобов'язаний самостійно встановити відповідний спосіб ведення обліку з конкретних питань на підставі чинних положень та про­фесійного судження провідного управлінського персоналу. Фак­тично облікова політика має відображати всі особливості обліку конкретного банку.

На формування облікової політики впливає стратегія фінан­сово-економічного розвитку, принципи вибору методик обрахун­ку процентів за кредитами та депозитами, порядок обрахунку норм амортизаційних відрахувань, рівень інформаційного забез­печення, кваліфікація працівників тощо.

Національний банк України зобов'язав банки:

• визначити свою облікову політику шляхом опису обліку всіх операцій банку з визначенням методів оцінки своїх активів;

• розробити та затвердити форми регістрів обліку;

• визначити процедури перевірки тотожності даних аналітич­ного та синтетичного обліку;

• визначити порядок формування та зберігання первинних до­кументів, облікових регістрів.

При визначенні облікової політики банк має вирішити, за якою вартістю обліковуватимуться фінансові активи. Перевага надається методу обліку активів та зобов'язань за справедливою вартістю. Це дає змогу у кращий спосіб розкривати фінансовий та майновий стан банку.

Основою визначення справедливої вартості є припущення, що суб'єкт господарювання діє безперервно і не має ні наміру, ні по­треби ліквідувати чи суттєво скоротити обсяг своєї діяльності або здійснювати операцію за несприятливих умов.

Справедлива вартість визначається як ціна, узгоджена між зацікавленим покупцем та зацікавленим продавцем в операції незалежних сторін.

Первісне придбання, ініціювання фінансового активу або ви­никнення фінансового зобов'язання - це, як правило, ринкова операція, яка є основою для попередньої оцінки справедливої вар­тості фінансового інструменту.

Отже, справедлива вартість фінансового інструменту під час первісного визнання звичайно дорівнює фактичній ціні операції.

Якщо ринок для фінансового інструменту не є активним, су­б'єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосо­вуючи метод оцінювання, який наведено в МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». Цей метод ґрунтується на за­стосуванні останніх ринкових операцій між обізнаними зацікав­леними та незалежними сторонами (якщо вони доступні), посиланні на поточну справедливу вартість іншого подібного інстру­мента (подібного за валютою, строком погашення, процентною ставкою тощо), аналізі дисконтованих грошових потоків та мо­делі опціонного ціноутворення.

Методики обліку основних банківських операцій побудовано за правилами, що випливають із застосування в обліковому про­цесі базових принципів міжнародних стандартів бухгалтерсько­го обліку, а саме: переважання економічної сутності над юридич­ною формою, нарахування доходів та витрат та їх відповідності звітним періодам, критеріїв визнання та методів оцінки активів, зобов'язань, доходів і витрат згідно з концептуальною основою МСФЗ.

Оцінка (переоцінка) активів та зобов'язань банку може бути відображена в обліку різними способами, згідно з нормативними актами НБУ з питань ведення бухгалтерського обліку, а саме:

• коригуванням відповідної статті балансового звіту;

• переоцінкою статей балансу в іноземній валюті, за винятком немонетарних, за офіційним валютним курсом;

• формуванням спеціальних резервів.

За сучасних умов ведення бізнесу доцільно щорічно перегля­дати облікову політику з метою попередження ситуацій, за яких обраний раніше метод оцінки об'єктів обліку не відповідає фак­тичному стану речей, розглядати необхідність та можливість змі­ни облікової політики за тими позиціями, які можуть призвести до викривлення реальної вартості активів, зобов'язань, капіталу, доходів та витрат установи.

Основні принципи облікової політики, методи оцінки, профе­сійні судження, що були використані в процесі складання фінан­сової звітності банк має стисло викласти в примітці до фінансової звітності.

Будь-які зміни в обліковій політиці, що справляють знач­ний вплив на показники звітного або майбутніх періодів, пови­нні бути описані із зазначенням їх причин і змін у відповідних статтях.

Зміни положень облікової політики на наступний рік та при­чини цих змін мають бути відображені в пояснювальній записці до річного звіту банку.

Не вважається зміною в обліковій політиці:

• нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими;

• нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються за змістом від попередніх і не здійснювалися раніше.

Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з часу їх виникнення.

(Як приклад див. зміст облікових політик банків у додатку А).