Розділ 4

Облік розрахункових операцій

4.1. Основи організації грошових розрахунків

Основою взаємовідносин між суб'єктами є розрахунки і платежі, у процесі яких відбувається задоволення взаємних вимог і зобо'язань.

Реалізація ВВП, використання національного доходу і всі по­дальші процеси перерозподілу в економіці забезпечуються на основі потоку грошей у готівковій і безготівковій формах грошового оборо­ту як сукупності всіх платежів, які опосередковують рух вартості у грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами у внут­рішньому та зовнішньому оборотах країни за певний період.

Грошовий обіг містить три складові: грошовий обіг, фінанси і кредит.

Основною складовою грошового обігу є платіжний оборот, у якому гроші функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань.

Для організації платіжного обороту використовуються:

• гроші (готівка (банкноти та монети), безготівкові гроші (бан­ківські авуари - кошти на рахунках, депозити, цінні папери, які легко реалізуються));

• замінники грошей (чеки, векселі).

Грошові розрахунки здійснюються за допомогою готівкових грошей і в безготівковій формі.

Готівкові розрахунки застосовуються в основному у взаємовід­носинах підприємств і організацій з населенням, тобто обслуго­вують рух грошових доходів і витрат населення.

У розрахунках між підприємствами та організаціями майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань, основу для яких створює платіжна система.

Платіжна система країни - це сукупність законодавче ре­гульованих елементів, які забезпечують виконання боргових зо­бов'язань, що виникають у процесі економічної діяльності. Від її чіткої і безперервної роботи залежить загальна ефективність фу­нкціонування економічних інститутів, у т.ч. банків.

Єдиної платіжної системи не існує, тому виконання міжбан-ківських розрахунків здійснюється за моделями та формами їх ведення відповідно, їх відмінність залежить від призначення роз­рахунків: розрахунки в межах одного міста, платежі за межами міста, країни.

Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах з ринковою економікою функціонують від­повідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1. лоро-ностро - розрахунки через організацію кореспондентсь­ких відносин між комерційними банками;

2. платежі брутто - розрахунки через кореспондентські рахун­ки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуаль­но, на валовій основі;

3. платежі нетто - розрахунки через клірингові установи.

Характеристика різних видів безготівкових оборотів подана в табл. 4.1.

Таблиця 4.1. Види безготівкових оборотів

Вид обороту

Характеристика

Внутрішньо-банківський оборот Міжбанківський оборот: місцевий оборот регіональний оборот платежі через зарубіжну мережу

Платник і одержувач мають рахунки Платник і банк-отримувач розташовані в одному місті й здійснюють розрахунки через прямі рахунки абор місцевий рахунок Центрального банку Розташовані в одному місті банки однієї групи використовують загальний головний інститут Міжрегіональні платежі здійснюються за участю двох головних банків Платежі іншим банківським групам переказуються в іншу платіжну систему. Зміна системи здійснюється шляхом безпосереднього розрахунку або через місцевий оборот Центрального банку

Безготівковий оборот, що здійснюється в межах одного банку (платник та одержувач коштів мають рахунки в одному й тому самому банку), називається внутрішньобанківським. Його схе­ма наведена на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Схема внутрішньобанківського обороту

У разі потреби в платіжному обороті між різними банками маємо справу з міжбанківським оборотом. Схема міжбанківського обороту наведена на рис. 4.2.

Міжбанківські розрахунки - це система здійснення й регу­лювання грошових вимог та зобов'язань, які виникають між бан­ками, їх філіями та клієнтами.

Певна частина міжбанківських розрахунків слугує для еконо­мічних зв'язків самих кредитно-фінансових інститутів, напри­клад: розміщення грошових коштів у формі депозитів і кредитів, переоблік векселів, отримання кредитів у порядку рефінансуван­ня, купівлі та продажу цінних паперів, у т.ч. державних.

Отже, системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, зумовлених пла­тежами їх клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншими.

Рис.4.2. Схема міжбанківського обороту

Міжбанківські розрахунки здійснюються за такими основни­ми принципами:

• підтримка банками своєї ліквідності (відповідно наявності ко­штів на кореспондентських рахунках) на рівні, що забезпечує безперебійні, у повному обсязі проведення розрахунків з інши­ми банками, особливо по платежах клієнтів;

• контроль за правильністю міжбанківських розрахунків і про­ходження документів;

• контроль за технологічними ризиками;

• встановлення кореспондентських відносин між банківськими установами.

В Україні можуть створюватися внутрішньодержавні бан­ківські та небанківські платіжні системи.

До внутрішньодержавних банківських платіжних систем на­лежать:

• системи міжбанківських розрахунків;

• системи масових платежів;

• внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків призначена для пере­казу грошей у межах України між банками на виконання зобо­в'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків.

Система масових платежів слугує для переказу грошей за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особа­ми із застосуванням відповідних платіжних інструментів.

Внутрішньобанківська платіжна система створюється бан­ком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для пере­казу грошей між його підрозділами.

Внутрішньодержавні небанківські платіжні системи мають право здійснювати діяльність, пов'язану із переказом, виключно після їх реєстрації в Національному банку України та отримання відповідного дозволу Національного банку України.