3. Неолітична революція.

У VII тис. до н. є. до Європи приходить "відтворювальне господарство". З півдня Балкан ці імпульси спрямовувалися на північний захід, північ та північний схід. У середині V тис. на території східного угорського За-дунав'я, Моравії, Південно-Західної Словаччини складається самобутня культура лінійно-стрічкової кераміки. Носії цієї культури в другій половині V — на початку IV тис. до н. є. поширюють рільництво та скотарство по водних артеріях (Дунай, Вісла, Лаба, Рейн, Дністер та Прут) на величезну територію від Маасу (на заході) до Дністра (на сході), від межиріччя Сави та Драви (на півдні) до Одри (на півночі).

Поселення носіїв лінійно-стрічкової кераміки зосереджувалися поблизу річок. Дерев'яні будинки каркасно-стовпової конструкції розташовувалися на відстані 15—20 м. У будинку проживали від одної до кількох сімей. Могильники цієї культури дають цікавий матеріал. У могильному інвентарі чоловічих поховань знаходяться поліровані кам'яні сокири, вироби з немісце-вої сировини, ремісничі вироби.

Рільництво в Європі спочатку було мотичним. Воно виявилося досить трудомістким і малопродуктивним. Дрібна рогата худоба теж не могла повністю витіснити полювання. Лише поява в VII тис. до н. є. рала, деяких елементів орного рільництва і примітивного підсічно-вогневого комплексу та іригації дала рільникам змогу отримати певні переваги в здобуванні продуктів харчування. Саме тоді відбувається перехід від круглої до прямокутної форми житла, що засвідчує стійку тенденцію до повної осілості, оскільки така форма осель давала можливість добудовувати необхідні житлові та господарські приміщення.

Перехід до відтворювальних форм господарювання та підвищення ефективності результатів господарської діяльності людей привели до змін у їх побуті та психології. Земля, на якій відбувалося виробництво, набула нової ознаки: вона стала не лише предметом, а й результатом людської праці. Змінився й характер праці. Вона потребувала більшого рівня кооперації і водночас формувала спеціалізацію виробничих процесів. Розподіл праці всередині общини став необхідною умовою її подальшого існування. З'явився також міжобщинний обмін. Общини зі скотарським профілем обмінювали­ся продуктами з рільничими або мисливсько-збиральницькими. Об'єктами обміну були предмети ремесла (кераміка, знаряддя) та сировина.

Усе це привело до модифікації поняття "власність". Виникають розуміння особистого права на знаряддя й предмети побуту та усвідомлення спадкового, колективного права на землю. Право власності на землю характеризувалося певною ієрархічністю: розпоряджатися нею міг лише рід, дорослі члени мали право володіти окремими ділянками, а сім'я — лише користуватись нею. Особисте майно успадковувалося, враховуючи цю ієрархію. Родова територія мала певну назву і на ній виділялися ділянки, що мали загальнородове значення: місце для ритуалів, святилища, джерела питної води та сировини, ліс. З посиленням ролі чоловіків у орному рільництві структура общинної власності набула патріархального характеру, а потреба в зайвих робочих руках стимулювала перетворення родової общини в сусідську.