- •1. Мова ораторської літератури («Слово о законе и благодати» та ін. Твори митрополита Іларіона 1050 р., повчання Кирила з м. Турово, моління Даниїла Заточника тощо).
- •2. Ділова мова як основа формування норм донаціональної літературної мови. Мова українських грамот хіv–хv ст.
- •1. Роль і. Франка у розвитку української літературної мови.
- •2. Українська лексикографія хіv– хvііі ст.
- •1. Взаємодія української літературної мови з територіальними діалектами та іншими слов’янськими мовами.
- •2. Мова художньої літератури („Слово о полку Ігоревім”).
- •2. Мова агіографічної літератури (житія Бориса і Гліба та Феодосія Печерського 1074 р.).
- •1. Два типи літературної мови епохи Київської Русі.
- •2. Другий південнослов’янський вплив.
- •2. Роль і. Квітки-Основ'яненка у розвитку української літературної мови.
- •1. І. П Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Явище „котляревщини”.
- •2. Особливості вживання старослов’янської мови у хіv–XVI cт.
- •1. Поява і поширення друкарства в Україні.
- •2. Мова творів т. Г. Шевченка.
- •1. Предмет, завдання і значення курсу„Історія української літературної мови”.
- •2. Мова історіографічної літератури („Повість временних літ”, Київський і Галицько-Волинський літописи)
- •1. Спроби перекладу церковних книг „простою мовою”. „Пересопницьке євангеліє” (1556–1561 рр.).
- •2. Роль п. Гулака-Артемовського у розвитку української літературної мови.
- •1. Три функціональних стилі давньокиївської літературної мови: високий (конфесійна і ораторська література), середній (мова літописів і художньої літератури) і знижений («Руська Правда», грамоти).
- •2. Т. Г. Шевченко – основоположник нової української літературної мови.
- •1. Основні джерела вивчення української літературної мови.
- •2. Роль українського театру в утвердженні статусу нової української мови.
- •2. Мова творів фольклору (історичних пісень, народних дум) др. Пол. Хуіі – поч. Хуііі ст.
- •1. Питання походження української мови.
- •2. Мова офіційно-ділового стилю др. Пол. Хуі – р сер. Хуіі ст.
- •1. Періодизація курсу „Історія української літературної мови”.
- •2. Доля населення східнослов’янських територій після розпаду Київської Русі. Літературна „руська мова” в Литовській державі та її функції.
- •1. Походження писемності у східних слов’ян, проблема існування протокириличного буквенно-звукового письма до прийняття християнства.
- •2. Мова творів Івана Вишенського.
- •1. Перший південнослов’янський вплив.
- •2. Роль г. Сковороди у розвитку української літературної мови.
- •1. Мова народних дум та історичних пісень др. Пол. Хуі – сер. Хуіі ст. Перші публікації народних пісень.
- •2. Роль Лесі Українки у розвитку української літературної мови.
- •1. Мова паломницької літератури („Житіє і ходіння ...” ігумена Данила).
- •2. Києво-Могилянська академія в історії східнослов’янських літературних мов.
- •1. Мова юридично-ділової літератури („Руська Правда”, дарчі грамоти).
- •2. Роль є. Гребінки у розвитку української літературної мови.
1. Спроби перекладу церковних книг „простою мовою”. „Пересопницьке євангеліє” (1556–1561 рр.).
Проста мова – це друга малоросыйська лытературна мова (15-16 ст.). Вона ыснувала параллельно з церковнослов’янською.
Проста мова – це сукупність загальноруських, церковнослов’янських (слов’яноукр.), московських та живомовних елементів.
Окрім ПМ існувало: 1. барзопроста (дуже проста) мова – діалекти.
2. простацька мова.
ПМ представлена :
у «граматиці» Іоана Іжевича, де ПМ поєднана з церковнослов’янською;
у словнику Беринди ПМ протиставлена волинській (власне укр.) та білоруській мові;
Львівський буквар написано ПМ.
ПМ – офіційна мова уряду і перші схід.-слов. друковані книги написані нею:
першодрукар Швальпольт Фіоль видав Псалтир у 1491;
Псалтир Франциско Скорини – 1543
Іван Федоров Псалтир та Часословець.
Переспіви згаданніх псалтирів знайдено у Максимовича, Гулака-Арт., Руданського.
ПМ представлена у Пересопницькому євангелії – рукописна пам’ятка; один з перших перекладів канонічного тексту.
Почав писатися на Волині, а завершили в Рівненській області (Пересопницький монастир).
Над перекладами і переписами працювали: Михайло Василевич, архімандрит пересопницького монастиря – Григорій.
Вага книги – 9 кг.
Написана на пергаменті.
Мова ПЄ – сукупність укр.. та книжних елементів мови 16 ст.
Фонетичні оформлення:
вживання редукованого ь за традицією церковн.-слов. письмом. Хоча іноді, під впливом білоруської мови на її місці вжив. є, а під пливом укр.. – і.
давні о, е вжив. послідовно (трад.), проте іноді лігатура оу або у, а також ю (посюй, брат твоуй)
рукопис відбиває змішування и та ы.
яскраво представлено повноголосся.
Морфологія (жива народна)
Лексика (церковнослов’янська та польські слова (пан, барзо)).
З середини 20 ст. зберігається в Національній бібліотеці України ім.. Вернадського.
Дослідники: Осип Бодянський, Інна Чапіга.
2. Роль п. Гулака-Артемовського у розвитку української літературної мови.
Сприяв зближенню писемного і народно-розмовного мовлення – спрямованість на формування усно-розмовної укр. мови.
Основні риси творчості:
викор. розмовне мовлення (в силу свого розуміння);
вплив «Енеїди»
вплив мови фольклору;
вплив полтавського діалекту;
стилізація буденного життя (побутові слова).
Правив в епістолярії.
Сприяв виробленню норм використання фольклору.
_____11_____
1. Три функціональних стилі давньокиївської літературної мови: високий (конфесійна і ораторська література), середній (мова літописів і художньої літератури) і знижений («Руська Правда», грамоти).
Давньокиївська літературна мова однаковою мірою використовувалась усіма східними слов’янами і складалася із трьох функціональних стилів: високого (конфесійна і ораторська література), середнього (мова літописів і художньої літератури) і зниженого («Руська Правда», грамоти). Високий стиль репрезентувала старослов’янська мова, яка, набувши деяких східнослов’янських рис (фонетичних, граматичних і лексичних), наблизилася до місцевого київського діалекту.
Беручи до уваги головне функціональне призначення високого стилю, природно називати цей різновид літературної мови східних слов’ян церковнослов’янською мовою. Середній стиль поєднував у собі церковнослов’янські елементи — основа стилю — і в значній кількості місцеві фонетичні, граматичні і особливо лексичні особливості. Залежно від об’єкта опису мова цього різновиду змінювалась від майже стандартної церковнослов’янської до майже чистої народної. Знижений стиль може бути названий так тільки умовно. З походження, як про це вже згадувалось, він становить собою літературну мову східних слов’ян, що, очевидно, розвивалася ще до прийняття Руссю християнства. У ній домінують місцеві східнослов’янські риси, хоч наявні й церковнослов’янізми, які виступають тут не як природні елементи структури, а як своєрідний інкрустаційний матеріал.