2. Другий південнослов’янський вплив.

Спроби руської церкви знайти додаткову ідеологічну та культурно-освітню опору охарактеризували як «другий південнослов'янський вплив» (друга половина XIV — перша половина XV ст.).

Причинами «другого південнослов'янського впливу» були:

• піднесення болгарської та сербської культур у другій половині XIV — першій половині XV ст.;

• еміграція з Болгарії та Сербії церковних діячів на руські землі (під тиском мусульман та задля зміцнення православ'я у східних слов'ян).

Осередками впливу були Константинополь (Царго-род), Афон, Галичина. «Другий південнослов'янський вплив» мав такі наслідки:

1. розповсюдження ісихазму (грец. hSsychia — спо­кій, безмовність) — ідеології православної церкви, вчен­ня про спосіб досягнення стану блаженного спілкування з Богом. Розрізняють три ступені цього стану: звернення до Бога, очищення, освячення (злиття душі з Богом);

2. поширення емоційно-експресивного стилю у літе­ратурі («плетення словес»), для якого характерні рито­ричні фігури, внутрішні монологи, складна стилістика (нагромадження синонімів, епітетів, порівнянь, повто­рів), гіперболізація почуттів та емоцій;

3. активізація жанрів житія, проповіді, похвального слова (панегірик), повчання, послання;

4. виправлення біблійних текстів, які від часу запро­вадження християнства зазнали певних змін на русько­му ґрунті.

Подвижниками «другого південнослов'янського впливу» були київські митрополити Кіпріан та Григо­рій Цамблак. Кіпріан (прибл. 1330—1406) — автор про­повідей, житій, послань, листів. Зокрема, у «Посланні до ігумена Федора» (1376) він обстоював права на митро­полію «всієї Русі» і критикував московського князя Дмитрія Донського, оповідав про свої поневіряння у Москві і відносини Москви з Ордою. Григорій Цамблак (прибл. 1364—1420) у київський період написав декіль­ка творів, серед яких «Слово надгробне митрополиту Кіпріану» (1406). За жанром це панегірик, для якого характерні щирість, використання особистих спогадів, порівняння діяльності Кіпріана з біблійними персона­жами, піднесеність і пафосність стилю.

_____6_____

1. Люблянська та Брестська унії, католицько-польська експансія на українських землях. Мова полемічної літератури (Герасим Смотрицький „Ключ царства небесного”, Христофор Філарет „Апокрисис”, „Пересторога” І. Борецького, „Палінодія” Захарія Крпистенського та ін.)

Року 1569-го 5 червня відбулася т. зв. Люблинська унія, в силу якої до Польщі приєдналися Литва й уся Україна.

Українське політичне, релігійне й культурно-освітнє життя з початку XVII ст. складалося під впливом берестейської унії, прийнятої у Бересті (Бресті) в 1596 р. Почалася велика свара між уніатськими і православними єпископами. Це й знайшло своє відбиття в розвитку полемічної літератури. Власне полемічну літературу, користуючись сучасною термінологією, можна було б назвати публіцистичною. Але здебільшого полемічний характер мала й тодішня художня література.

Чому Литва захотіла об'єднатися з Польщею:

1. прагненя значної частини укр.., литовської та білоруської шляхти (обмеження сваволі магнатів);

2. литовська шляхта прагнула до полегшення військової повинності;

3. поступова втрата Литвою своєї території (напади Московії);

4. з поч.. 16 ст. почали формуватися умови для укладення унії.

В січні 1569 р. на спільному сеймі у Люблені підписана Люблінська унія, яка завершила процес об'єднання двож держав: Литви і Польщі.

Основні положення

• єдина федеративна держава – Річ Посполита:

• литовсько-укр. та польська шляхта зрівнювалися в правах;

• між ними немає кордонів;

• Литва офіційно передавала укр. землі під юрисдикцію Польщі.

Негативні наслідки ЛУ:

• посилення польської експансії;

• наступ католицизму;

• поленізація (ополячення) укр. знаті;

• покріпачення селян.

Позитивні наслідки:

• зближення укр. земель з зах.-європейькою культурою;

• піднесення культурно-просвітницького руху (розвиток самосвідомості).

В 1596 - об'єднання православної і католицької церкви з ініціативи укр. духовенства – Берестейська унія.

Укр духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським духовенством. Знать прагнула здобути місця в структурах управління. Міщанство хотіло отримати місця в цехах і судах.

Все це нейтралізувало вплив Москви.

Полемічна література – відбиття свари між уніатськими та православними єпископами.

Із середовища укр. міщанства виділилися письменники, які створили низку гострих полемічних праць спрямованих проти католицизму та уніатства.

Виникнення пов'язане з П. Скаргою «Єдність церкви Божої» - у своєму творі доводив, що «грецька наука безповоротно занепала, для Русі краще відмовитися від неї і залучитися до латинської».

П. Скарга видає Річ Посполиту за повноправного претендента європейської культури і радить Русіприєднатися до європейського, відмовившись від власного.

Проти виступив Герасим Смотрицький видав «Ключ царства небесного» і «Календар Римський новий» - у них виступив як публіцист, сатирик, письменник і як патріот свого народу.

І. Вишенський – захисник православного християнства. Засуджував переклади церковних книг на просту мову.

В свої мові традиціоналіст, консерватор. Добре знає церковнослов'явську і відстоює її. Твори: «Обличения дьявола», «О еретиках», «Краткословного ответа Петру Скарзе».