§ 3. Вітчизняна система фізичного виховання

З давніх часів населення України постійно зазнавало набігів татар, турків та інших іноземних загарбників, тому підготовка всебічно розвиненого бійця була першочерговим завданням князівств, утворених на її території. Щоб захистити свою Вітчизну, необхідно було отримати певну фізичну підготовку. Ця підготовка починалася з дитинства, з українських народних ігор, боротьби, плавання, кулачних боїв, їзди верхи.

Після відміни кріпацтва в царській Росії була проведена шкільна реформа, і фізична культура зайняла своє місце в системі народної освіти. Традиції українського народу щодо турботи про своє здоров’я, гартування організму, розвитку фізичних якостей продовжували молодіжні товариства «Сокіл», «Пласт», «Січ», «Луг». Вони були засновані в Західній Україні наприкінці ХІХ – напочатку ХХ ст. Їх основною метою було формування фізично досконалої і здорової духом особистості [9, с.23].

На початку ХХ ст. у промислових центрах України – Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві та ін. – створюються футбольні команди, проводяться масові змагання з легкої атлетики, гімнастики, фехтування, боротьби та інших видів спорту. Деякі українські спортсмени досягли значних успіхів не тільки на національних змаганнях, але і за кордоном. Відомі борці І. Піддубний, І. Заїкін та інші систематично виступали в багатьох міжнародних турнірах і справедливо вважалися кращими борцями світу.

У 1951 р. Олімпійський комітет колишнього Радянського Союзу вступив до Міжнародного олімпійського комітету, що дало змогу нашим спортсменам вийти на міжнародну арену. Починаючи з 1952 р. (XV Олімпіада в м. Гельсінки) спортсмени України успішно виступали у складі збірних команд колишнього СРСР на літніх та зимових Олімпійських іграх і здобували блискучі перемоги. А досягнення гімнастки Л. Ладиніної (18 олімпійських медалей) ще не перевершені жодним спортсменом світу.

У наш час в Україні функціонують такі спортивні товариства: «Спартак», «Динамо», «Колос», «Гарт». Державна форма організації й керівництва здійснюється державними органами та установами на основі єдиних програм. Необхідність поширення масової фізичної культури і спорту серед дітей, молоді та дорослого населення в Україні підкреслюється в таких документах, як Закон України «Про фізичну культуру та спорт» (1993), «Концепція подальшого розвитку фізичної культури і спорту» (1997), «Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні» (1997), Цільова комплексна програма «Фізичне виховання – здоров’я нації» (1998) та ін. У 2001 р. створюється новий орган державного управління у сфері фізичної культури та спорту – Комітет з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, головні завдання якого полягають в удосконаленні структури й організації роботи з фізичного виховання та спорту дітей, учнівської та студентської молоді.

§ 4. Козацька система тіловиховання

Військово-фізична підготовка козаків була особливо показовою. Вони систематично брали участь у військових походах та охороняли кордони від ворогів. Значне місце у військовому навчанні й вихованні козаків займали фізичні вправи, що спрямовувалися на розвиток сили, витривалості, швидкості, спритності., а також вольових якостей (сміливості, рішучості, настирливості, на формування навичок добре володіти шаблею, списом, вогнепальною зброєю, здійснювати тривалі переходи, долати водні та інші перешкоди. Майже всі козаки вміли добре плавати, їздити на коні, керувати човном, який плавав під парусом.

Запорізькі козаки ефективно використовували народні засоби оздоровлення та загартування, що сприяли міцному здоров’ю та їх повноцінному довголіттю. Описуючи побут та військово-фізичну підготовку козаків, венеціанець Альберто Віміні пише: «…ця республіка може уподоблюватися спартанський, … вони (тобто запорожці) можуть змагатися зі спартанцями по суворості свого виховання…» [9, с. 45]

Козацьке товариство ставилося з великою повагою та шанувало перш за все тих козаків, які були хоробрими воїнами, надійними товаришами та добре володіли військовою справою.