§ 2. Завдання теорії фізичного виховання

Теорія фізичного виховання озброює практику науковими засадами й цим допомагає подальшому розвитку. Вона покликана також висвітлювати шлях практиці, передбачати, якими засобами й методами можна досягти кращих результатів у фізичному вдосконаленні людини.

Досягнення кінцевої мети виховання передбачає забезпечення взаємозв’язку всіх його сторін. Тому при визначенні завдань фізичного виховання враховується не тільки його специфіка, але й місце та функції в загальній системі виховання й навчання. У зв’язку з цим прийнято розрізняти дві категорії завдань фізичного виховання: специфічні (оздоровчі, частина освітніх) і неспецифічні (виховні).

До першої категорії належать оздоровчі завдання, а також частина освітніх завдань, що приводять до формування рухових умінь і навичок. До другої категорії належать виховні завдання, пов’язані з формуванням знань, і виховні завдання, що відображують зв'язок фізичного виховання з іншими сторонами виховання. Усе вищезазначене дозволяє представити загальні завдання фізичного розвитку в поданій нижче класифікації.

Враховуючи інтенсивність, неодночасність, нерівномірність зростання й розвитку, а також низький опір дитячого організму, велике значення, особливо в перші роки життя, мають оздоровчі завдання::

1. Охорона життя, боротьба із захворюваністю, загартування, підвищення опору організму шкідливим впливам зовнішнього середовища.

2. Сприяння своєчасному й гармонійному розвитку всіх систем організму, розширення його функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи, розвиток швидкості, спритності й витривалості [3, с.12].

Наряду з вразливістю дитячого організму йому властива надзвичайно висока пластичність, реактивність усіх тканин, високий рівень обмінних процесів. Дитина чудово пристосовується до постійно змінних умов, фізичного навантаження. Її відрізняє висока сприйнятливість до засвоєння доступних їй знань і умінь. Тому важливо вирішувати й освітні завдання:

1. Прищеплювати навички особистої та суспільної гігієни.

2. Формувати вміння в необхідних для життя рухових діях (ходьбі, бігу, стрибках), а також рухах, що складають основу для подальших занять плаванням, ходьбою на лижах, їздою на велосипеді та ін.

3. Формувати первинні знання, що пов’язані із заняттями фізичними вправами й цікавістю до них.

У процесі роботи з дітьми вирішуються такі виховні завдання:

1. Виховання морально-вольових якостей (чесності, рішучості, сміливості, стійкості).

2. Сприяння розумовому, моральному, естетичному і трудовому вихованню.

§ 3. Зв’язок фізичного виховання з іншими науками

Теорія фізичного виховання тісно пов’язана з рядом наукових дисциплін. Будь-яка наука не може повноцінно розвиватися, обмежуючись результатами лише власного предмета досліджень. Теорія фізичного виховання вирішує спеціальні педагогічні проблеми, що перебувають на стику декількох наукових дисциплін (див. схему 1).

Схема 1

Природничі. Природничонаукова основа теорії фізичного виховання складається з комплексу наукових дисциплін (анатомія, фізіологія, гігієна, біомеханіка, біохімія та ін.). Важливе місце в цьому комплексі посідають вчення І.М. Сєченова, І.П. Павлова й сучасні дослідження вищої нервової діяльності, що дозволяють проникати в закономірності формування рухових навичок і розвитку фізичних якостей, правильно будувати процес навчання й виховання [3, с.9].

Соціальні. Соціологія та інші соціальні науки включають питання про причини виникнення фізичного виховання, його роль і місце як соціальної підсистеми в житті людини й суспільства в наш час, співвідношення фізичного виховання з іншими соціальними явищами (навчання, виховання, трудова діяльність), перспективи розвитку фізичного виховання в змінних матеріальних, духовних і соціальних умов життя людини й суспільства [11, с.9].

Психолого-педагогічні. Теорія фізичного виховання входить до системи педагогічних наук, тісно пов’язана з психологією і педагогікою, теорією та методикою окремих видів спорту (легка атлетика, лижі та ін.), філософія дає для неї методологічну основу пізнання, спираючись на яку, учені отримують можливість об’єктивно оцінювати дії соціальних законів у галузі загальної фізичної культури.

Таким чином, новітні досягнення в сфері природничих наук використовуються теорією фізичного виховання для обґрунтування підбору засобів, методів навчання рухам, розробки методики проведення занять з метою успішного вирішення різноманітних завдань.