Загальні питання теорії фізичного виховання дітей

§ 1. Предмет теорії фізичного виховання та його основні поняття

Теорія фізичного виховання – це наукова й навчальна дисципліна, що являє собою систему знань про роль і місце фізичного виховання в житті людини й суспільства.

Сучасна теорія фізичного виховання вивчає мету, завдання, принципи державної системи фізичного виховання, розкриває закономірний зв’язок фізичного виховання з іншими видами виховання – розумовим, моральним, естетичним і трудовим. Вона постійно розвивається, використовує наукові здобутки, узагальнює досягнення передової практики, підтримує прогресивний досвід минулого й усе найкраще в сучасній світовій науці [7, с.8].

Теорія та методика фізичного виховання, як будь-яка інша наука, має об’єкт та предмет вивчення, власний понятійний апарат.

Об’єктом вивчення теорії та методики фізичного виховання є фізичні можливості і здібності людини, які змінюються при цілеспрямованому впливі засобами фізичного виховання.

Предметом вивчення цієї дисципліни є загальні закономірності управління процесом фізичного виховання людини.

Поняття, які використовуються в теорії фізичного виховання, виникли в різні епохи історичного розвитку суспільства. Зміст їх поглиблюється, уточнюється з розвитком науки про фізичне виховання та її практичного здійснення.

У даній главі розглядаються лише основні поняття, без яких неможливо почати вивчення курсу «Теорія та методика фізичного виховання».

Фізичний розвиток – це процес зміни форм і функцій організму людини протягом індивідуального життя. Термін «Фізичний розвиток» застосовується у вузькому розумінні, позначаючи рівень розвитку організму, який обумовлюється антропометричними й біометричними показниками: зріст, вага, об’єм грудної клітини (вдих – видих – пауза), характер і величина вигинів хребта, відстань між кутами лопаток, показники вимірів зводів стопи, сила м’язів правої та лівої кисті, об’єм голови та ін. [3, с. 5].

Розглядаючи термін «фізичний розвиток» у широкому розумінні, у нього включають і фізичні якості (швидкість, гнучкість, окомір, рівновага, сила, витривалість).

Фізична підготовленість – рівень розвитку рухових навичок, умінь, фізичних якостей, що визначається Базовим компонентом дошкільної освіти України [3, с. 6].

Фізична досконалість – це історично обумовлений рівень фізичного розвитку й високий ступінь здоров’я, усебічна фізична підготовленість до життя і праці [3, с. 6].

Показники поняття «фізична досконалість» вимірюються під впливом зростаючих суспільних потреб – потреб виробництва, а також інтересів самої людини. Для кожної історичної епохи характерний свій рівень фізичної досконалості. Також для людей різних професій, статі, віку фізична досконалість має свої особливості .

Фізичне виховання – процес, що спрямований на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров’я, фізичного розвитку й фізичної підготовленості [3, с. 6].

Це визначення відображує специфіку фізичного виховання як відносно самостійного виду. Воно пов’язане з іншими видами виховання – моральним, естетичним, розумовим, трудовим. Саме тому в процесі фізичного виховання вирішуються й загальнопедагогічні завдання.

Фізична освіта – одна із сторін фізичного виховання, що включає в себе оволодіння спеціальними знаннями, руховими навичками й уміннями [3, с. 6].

Фізична підготовка – прикладна спрямованість фізичного виховання відносно трудової чи іншої діяльності, що потребує фізичної підготовленості (наприклад, фізична підготовка актора, космонавта, льотчика, спортсмена тощо). Фізична підготовка характеризується специфікою завдань, засобів і методики проведення фізичних вправ залежно від особливостей конкретної професії, тієї чи тієї діяльності. Термін «загальна фізична підготовка» позначає процес фізичного виховання, спрямований на те, щоб створити загальні засади успіху в різних видах діяльності. Спеціальна фізична підготовка спрямована на спеціалізовану підготовку до професійної і спортивної діяльності [3, с. 6].

Фізичні вправи – це рухи, рухові дії, а також складні види діяльності, (рухливі ігри), відібрані у якості засобів для вирішення завдань фізичного виховання. Руховою діяльністю називають будь-яку діяльність, характерним компонентом якої є активність рухового апарата людини [3, с. 7].

Термін «вправа» застосовується й для позначення процесу неодноразово повтореного руху.

Психофізичні якості – властивості, що характеризують окремі якісні сторони рухових можливостей людини: сила, швидкість, витривалість, гнучкість та ін. [11, с. 11].

Фізичне здоров’я – динамічний стан, що характеризується резервом функцій органів і систем, є основою виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій. Інтегральним показником резервів функцій органів і систем є енергопотенціал біосистем (резерв енергоутворення) [11, с.11].

Фізичний стан, згідно з визначенням світового комітету зі стандартизації тестів, характеризує якості людини, стан здоров’я, тілобудову й конституцію, функціональні можливості організму, фізичну працездатність і підготовленість [11, с.11].

Рухова активність включає в себе суму рухів, що виконуються людиною у процесі життєдіяльності [11, с.13].

Спорт – спеціальна діяльність, спрямована на досягнення в будь-якому виді фізичних вправ найвищих результатів, що виявляються у процесі змагань [3, с. 7].

Фізична культура – частина загальної культури, сукупність досягнень суспільства в галузі фізичного вдосконалення людини, накопичених у процесі суспільно-історичної практики. До матеріальних цінностей належать спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни тощо), інвентар, спеціальний одяг, взуття та ін. До духовних цінностей належать наука, витвори мистецтва (література, скульптура, живопис, графіка, музика тощо) [3, с. 7].

Фізична культура – найбільш широке поняття з усіх понять теорії фізичного виховання. Воно включає в себе зміст усіх розглянутих вище понять.