Вибір опорних зубів для кламерної фіксації

До опорних зубів ставлять кілька загальних вимог.

По-перше, вони повинні бути стійкими. За наявності патологічної рухо­мості зубів їх слід об'єднувати у блок з поряд розміщеними для утворення стійкої системи. Зуби з хронічними приверхівковими запальними вогнищами можуть використовуватися для опори тільки після успішного пломбування каналів. У разі неповного пломбування каналу включати зуб у кламерну систе­му ризиковано.

По-друге, коронки зубів повинні мати виражену анатомічну форму. Для кламерної фіксації не придатні зуби з низькою чи конусоподібною коронкою, оголеною шийкою і різким порушенням співвідношення довжини клінічної ко­ронки і кореня. Ці недоліки є відносним протипоказанням. Після спеціальної підготовки такі зуби можуть бути включені до опор кламерної системи.

По-третє, потрібно враховувати взаємовідношення опорного зуба з анта­гоністом. Ці взаємовідношення можуть бути настільки тісними, що навіть не­велика оклюзійна накладка, вміщена у фісуру на жувальній поверхні, буде підвищувати прикус. У подібних випадках для розміщення опорного елемента необхідно вибрати інший зуб або оклюзійну накладку перетворити в оклюзій-ну вкладку, а на опорний зуб виготовити коронку. Можна також використати коронки з пришийковими виступами. Перераховані умови — не єдині вимоги до розташування кламерів. Важливе значення має розміщення їх у певному порядку відповідно до кламерних ліній.

Під кламерною лінією розуміють уявну лінію, що проходить через опорні зуби. Вона є віссю, навколо якої можливе обертання протеза. Кламерна лінія може проходити у поперечному (трансверзальному), косому (діагональному) та передньозадньому (сагітальному) напрямках. Вибір її має важливе значен­ня. Найменш вигідним напрямком для цієї лінії слід вважати сагітальний (од­нобічний), оскільки у такому разі можливе перевертання протеза і переванта­ження опорних зубів. До даного розташування кламерів можна вдаватися тільки тоді, коли зуби, що збереглися, знаходяться з одного боку. Фіксація протеза дещо полегшується за наявності глибокого піднебіння і якщо на протилежно­му боці зберігся добре виражений комірковий відросток.

Найкращим способом фіксації часткового знімного протеза слід вважати двобічне розташування кламерів. У такому разі на верхній щелепі перевагу слід віддати діагональному розташуванню кламерної лінії. На нижній щелепі

фіксація забезпечується краще, якщо кламерна лінія має поперечний напря­мок. Слід зауважити, що напрямок кламерної лінії не завжди залежить від бажання лікаря, а визначається топографією дефектів і станом пародонта зубів, які залишилися.

В останні роки необгрунтовано розширені показання до покриття опор­них зубів металевими коронками. Показаннями до використання коронок є аномалійна форма зубів або руйнування їх в результаті карієсу, оголення ший­ки зуба, спричинене подовженням клінічної коронки, гіперестезія емалі, нахил зуба в бік дефекту, який порушує паралельність опор.

Побудувати раціональну систему кламерної фіксації — завдання досить важке. Цьому заважає недостатня кількість зубів, їх невдале розташування, а інколи — незручна форма коміркових відростка та частини або незадовільний стан слизової оболонки, яка їх покриває. Кламерна система може вважатися задовільною, якщо вона здійснює фіксацію однаково на всіх опорних зубах, виключає вивертання або обертання протеза, не підвищує міжкоміркову висо­ту на оклюзійних накладках, мінімально порушує естетичні норми, не створює травматогенної оклюзії, для чого одне плече повинно фіксувати протез, а інше протидіяти йому, тобто запобігати зсуву його в той чи інший бік (реципрокна дія). У пластинкових протезах реципрокно діє базис протеза, який прилягає до зуба з язикового боку на нижній щелепі та з боку твердого піднебіння — на верхній.