Базис протеза

Базисом знімного пластинкового протеза є пластинка з йластмаси чи ме­талу, на якій фіксують штучні зуби і пристосування для утримання протеза в ротовій порожнині. Базис протеза розташовують на комірковій частині ниж­ньої щелепи, а на верхній — на комірковому відростку і на піднебінні. Жуваль­ний тиск від штучних зубів передається через нього на слизову оболонку про­тезного ложа.

До загальномедичних протипоказань до застосування пластмасових належить алергія на пластмасу, епілепсія, бруксизм, особливості професії.

Головним недоліком є неодноразові поломки пластмасових базисів. Доцільно за­стосовувати металеві базиси у людей з множинними включеними, але невели­кими дефектами зубних рядів, для протезування хворих зі втратою тільки цен­тральних чи бічних різців. Протези з металевим базисом рекомендують у разі лікування хворих з глибоким прикусом, ускладненим зниженням міжкомірко-вої висоти; у разі звуження щелеп звичайні протези зменшують і без того неве­лику ротову порожнину, що утруднює вимову, рухи язика і жування.

З базисом протеза пов'язана низка негативних явищ. Покриваючи тверде піднебіння, він спричиняє порушення тактильної, смакової і температурної чутливості. Водночас спостерігаються порушення мови і самоочищення сли­зової оболонки рота, її подразнення, іноді поява блювотного рефлексу. У місцях прилягання протеза до природних зубів виникає гінгівіт з утворенням патоло­гічних кишень. Як уже зазначалося, базис передає жувальний тиск на слизову оболонку. Остання, як відомо, не має морфологічних структур, здатних амор­тизувати цей тиск. Тому тиск, прикладений безпосередньо до слизового покри­ву, а через нього — на окістя, спричиняє передусім порушення кровообігу, на­слідком чого є посилення атрофії коміркового відростка і коміркової частини.

Величина базису залежить від кількості зубів, що збереглися, ступеня ат­рофії коміркових відростка і частини, вираженості склепіння твердого підне­біння, характеру податливості слизової оболонки, наявності торуса на піднебінні тощо. Чим менше збереглося зубів, тим більший розмір має базис, і навпаки, чим більше зубів, тим меншим є базис. Хороші умови для фіксації протеза (високий комірковий відросток,виражене склепіння твердого піднебін­ня) дозволяють зменшити базис протеза. Зі збільшенням кількості кламерів базис може бути також зменшений.

Базис протеза має такі максимальні межі. На щічній і губній поверхні без-зубих коміркового відростка верхньої щелепи і коміркової частини — нижньої межа протеза проходить по перехідній складці, минаючи рухомі складки сли­зової оболонки, вуздечки. Перекриття останніх базисом протеза призводить до утворення пролежнів. З язикового боку на нижній щелепі, у ділянці відсутніх і збережених зубів, межа протеза закінчується, перекриваючи косу лінію, дещо вище перехідної складки, минаючи у фронтальному відділі вуздечку язика.

На твердому піднебінні протез не доходить до лінії "А". Верхньощелеп­ний горб повинен обов'язково перекриватися протезом, це робить останній стійкішим.

На нижній щелепі у фронтальному відділі базис протеза перекриває зубні горбки різців. На верхній щелепі вони залишаються відкритими і протез лише прилягає до шийок зубів. На молярах і премолярах базис розташовується дещо нижче від пояса зубів на верхній щелепі і вище його — на нижній щелепі. Це максимальні межі базису протеза. У дійсності в разі протезування дефектів різної локалізації розмір базису кожен раз може змінюватися залежно від кількості збережених зубів, вираженості коміркового відростка чи частини, піднебінного склепіння тощо.

Недоліки, пов'язані з базисом пластинкового протеза, зумовили бажання зменшити його розмір. На верхній щелепі базис зйеншували в задній третині твердого піднебіння, де він міг бути причиною виникнення блювання. За на­явності піднебінного торуса базис вирізають посередині піднебіння. Це дозво­ляє звільнити ділянку, вкриту витонченою слизовою оболонкою, дуже чутли­вою до тиску.

Бажаючи уникнути відшарування ясен з язикової поверхні фронтальних зубів, базис за умови добре вираженого коміркового відростка вкорочували у передньому відділі у ділянці поперечних піднебінних складок. Різні варіанти вкорочення піднебінного базису в кінцевому результаті призвели до ідеї замі­ни його тонкою піднебінною перемичкою. Оскільки каучук є крихким матеріа­лом, виникла ідея замінити його металом. Так народилася конструкція дуго­вих (бюгельних) протезів.

ШТУЧНІ ЗУБИ

Штучні зуби, які використовуються для заміщення дефектів зубних рядів, повинні відповідати певним вимогам. Вони повинні бути виготовлені з мате­ріалу, який не має подразнювальної або шкідливої дії. Це загальноклінічні ви­моги. Крім того, зуби повинні мати правильну анатомічну форму, здатність відновити недостачу функції жування, задовольняти естетичні вимоги. Зуби не повинні руйнуватися від жувального тиску і повинні мало стиратися. Вели­ке значення має спосіб з'єднання зубів з матеріалом базису. Найкращими є ті зуби, які монолітно з'єднуються з базисом протеза. Нарешті, матеріал, з якого виготовлені зуби, повинен бути доступним і дешевим. Це спеціальні вимоги. Усі штучні зуби, які використовуються у сучасному протезуванні, розрізняють за матеріалом, з якого вони виготовлені, способом фіксації у базисі протеза і місцем розташування у зубному ряді. Штучні зуби виготовляють із фарфору, пластмаси і металу (нержавіюча сталь, платина, золото). За способом кріплен­ня зубів у базисі протеза їх розділяють на крампонні, діаторичні, трубчасті і зуби, які не мають спеціального кріплення. За місцем розташування у протезі їх ділять на фронтальні (різці, клики) і бічні, або жувальні (малі і великі ко-ренні).

Фарфорові зуби виготовляють фабричним шляхом. Вони можуть бути крам­понні і діаторичні; надходять до стоматологічного кабінету гарнітурами, які скла­даються з фронтальних і бічних зубів. Зуби, крім того, мають різний колір, розмір та форму. Фарфорові зуби не з'єднуються монолітно з пластмасою базису, тому для їх кріплення розроблені спеціальні пристрої. Крампони розташовані на зу­бах фронтальної групи. Вони є металеві (золото, платина, сталь) циліндричні і у вигляді штифтів, що закінчуються гудзикоподібним потовщенням, за допомо­гою яких вони фіксуються у базисі протеза (див. мал. 38).

Жувальні зуби мають діаторичні отвори, в які заходить пластмаса. Таким чином штучні зуби фіксуються у базисах.

Дирчасті зуби мають наскрізні отвори для штифтів. Останні на жувальній поверхні розклепують спеціальними щипцями, що дозволяє їм міцно утриму­ватися у базисі. Крім фарфорових в останні роки значного поширення набули пластмасові зуби. Як і фарфорові, вони мають широку гаму кольорів, різно­манітні форму і величину. Пластмасові зуби легко піддаються механічній об­робці, монолітно з'єднуються з пластмасою базису протеза, оскільки мають з нею загальну хімічну природу. Тому такі зуби виготовляють без крампонів і внутрішніх отворів. До недоліків пластмасових зубів належить їх підвищене стирання.

ФІКСАЦІЯ ЧАСТКОВИХ ЗНІМНИХ ПРОТЕЗІВ

У плані ортопедичного лікування важливе місце посідає питання щодо способу фіксації будь-якого, в тому числі і часткового, знімного протеза. Раці­ональний спосіб фіксації є однією з умов, які забезпечують достатні функціо­нальні якості протеза, швидке пристосування до нього хворого, збереженість опорних зубів.

Для фіксації часткових знімних протезів використовують таке явище, як прилипання, що виникає на межі двох середовищ, анатомічну ретенцію і, на­решті, штучні механічні пристосування — кламери, пелоти, відростки протеза

тощо.

АНАТОМІЧНА РЕТЕНЦІЯ

Анатомічна ретенція створюється природними морфологічними утворен­нями на верхній і нижній щелепах, які завдяки своїй формі можуть обмежува­ти свободу рухів протеза під час розмови, жування або сміху. Так, добре збере­жені коміркові відростки верхньої щелепи, природні зуби і виражене склепін­ня твердого піднебіння протидіють горизонтальному зміщенню протеза. Гор­би верхньої щелепи перешкоджають ковзанню протеза вперед, діючи у співдружності з переднім відділом піднебінного склепіння.

Використання фізичних властивостей матеріалів та анатомічної ретенції не вирішує повністю завдань фіксації часткового знімного протеза. Умови ана­томічної ретенції у разі значної атрофії коміркового відростка та частини мо­жуть бути відсутні. Але наявність анатомічної ретенції значно допомогає під час фіксації протеза, і це слід завжди враховувати у разі вибору його конст­рукції і визначення меж.

МЕХАНІЧНІ ЗАСОБИ ФІКСАЦІЇ ПРОТЕЗІВ

Найнадійнішу фіксацію протеза забезпечують механічні пристосування — кламери. Лікарі стоматологи-ортопеди мають у своєму розпорядженні різні конструкції кламерів, які дозволяють у складних клінічних умовах фіксувати протези, використовуючи для цього природні зуби. Але цього недостатньо у разі фіксації часткових знімних протезів. Головне завдання полягає у тому, щоб застосувати для кріплення протеза таку систему кламерів, яка б забезпечувала його фіксацію і водночас якомога менше шкодила опорним зубам і слизовій оболонці протезного ложа. З цієї точки зору фіксація часткового знімного про­теза є складною біомеханічною проблемою.

Усі наявні різновиди кламерів мають як позитивні якості, так і негативні. Щоб знати, де і як використовувати той чи інший кламер, необхідно вивчити особливості клінічної картини у разі часткової втрати зубів, функціональні особ­ливості тканин та органів ротової порожнини, а також механічні властивості самих кламерів і їх взаємодії.

Розглядаючи різні види кламерів, можна помітити в них спільні деталі: плече, тіло, відросток кламера й оклюзійну накладку. В одних кламерах пере­раховані частини можуть бути представлені повністю, в інших — частково. Є і складніші кламери, у конструкцію яких уведено додаткові деталі.

Плечем кламера називається пружна частина, що охоплює коронку зуба. Його положення визначається анатомічною формою зуба. У практичній сто­матології прийнято ділити поверхню коронки зуба на дві частини — оклюзійну і пришийкову. Межею між ними є пояс зуба, тобто лінія, що проходить по найбільш випуклій частині зуба.

Під час виготовлення плеча утримувального кламера потрібно дотриму­вати таких вимог:

1. Плече повинно охоплювати зуб з губного або щічного боку, розміщуючись безпосередньо за лінією найбільшої випуклості, тобто між поясом і яснами.

2. Плече кламера, кругле воно чи плоске, повинно дотикатися поверхні зуба у максимальній кількості точок. Прилягання лише в одній точці призводить до різкого підвищення тиску під час рухів протеза і спричиняє ураження емалі.

З.Під час зміщення протеза плече повинно пружинити. Цю якість мають не всі кламери: еластичнішими є дротяні і менш еластичні — литі кламери, хоча останні теж мають свої переваги. На відміну від дротяних гнутих кламерів вони точніше повторюють рельєф зуба, а тому їх шкідливий вплив на емаль зуба значно менший.

4. Плече кламера повинно бути пасивним, тобто не створювати тиск на зуб, який охоплює, коли протез знаходиться у спокої. У противному разі виникає постійно діючий незвичний подразник, що є причиною функціонального пере­вантаження. Активний тиск кламера може спричинити некроз емалі, якщо зуб не покритий металевою коронкою. Тому важливо, щоб кламери виготовлялись із матеріалу, який має добру пружність, і зберігали ці якості під час термічної обробки.

5. Плече необхідно заокруглити і відполірувати: гострі кінці, особливо у дротяних кламерів, можуть ушкодити слизову оболонку губ і щік під час уве­дення і виведення протеза.

Тілом кламера називається його нерухома частина. Вона розміщується над поясом опорного зуба, на його контактній поверхні. її не слід розміщувати нижче від пояса, біля шийки зуба, оскільки у такому разі кламер протидіє на­кладанню протеза. На фронтальних зубах з естетичних міркувань цього прави­ла можна не дотримувати, розмістивши тіло кламера ближче до ясенного краю.

Тоді між ним і зубом повинен створюватися просвіт, який полегшує накладан­ня протеза.

Відросток необхідний для фіксації кламера у протезі. Його розміщують уздовж беззубого коміркового гребеня під штучними зубами. Не рекомендуєть­ся розміщувати відросток на піднебінній або язиковій поверхні базису, оскількі це часто призводить до його перелому. Відростки можуть мати дрібнопетлисті сітки, а в дугових протезах їх спаюють з каркасом.

За функцією розрізняють утримувальні, опорні, опорно-утримувальні та комбіновані кламери. Перші призначені переважно для утримування протеза. Розміщуючись нижче від пояса на нижніх і вище — на верхніх зубах, вони ков­зають по поверхні зуба. Протез, укріплений за їх допомогою, під час вертикаль­ного тиску рухається у напрямку до слизової оболонки і занурюється у неї. Тиск за такої умови передається не на зуб, а на слизову оболонку. Під час бічних зсувів протеза утримувальні кламери включаються у розподілення жувально­го тиску, передаючи його на опорні зуби під кутом до кореня у напрямку, який завжди вважався малосприятливим для пародонта.

Опорні комбіновані кламери крім плеча звичайно мають оклюзійну на-кладку, розміщену на оклюзшнш поверхні зуба. З її допомогою жувальний тиск передається на опорний зуб по довжині кореня у найсприятливішому для пародонта напрямку. Комбіновані кламери являють собою поєднання ут-римувальних (частіше двоплечих) кламерів з опорними, завдяки такій будові вони беруть участь у розподіленні як горизонтальних, так і вертикальних сил, вигідно відрізняючись тим самим від утримувальних кламерів. Передаючи частину жувальних сил на опорні зуби, опорні комбіновані кламери розван­тажують слизову оболонку від жувального тиску, який для неї не є адекват­ним. Утримувальні кламери виготовляють з металу (золото, нержавіюча сталь, сплав золота з платиною) або пласмаси. Якщо їх виготовляють ручним спо­собом (шляхом вигинання), вони називаються гнутими, якщо відливають, то литими.

Існує багато видів утримувальних кламерів. Найпоширеніші з них дротя­ний одноплечий кламер, дротяний петлеподібний кламер, двоплечий дротяний кламер, подовжений кламер, дентоальвеолярний і ясенний кламери.

Утримувальні властивості металевого кламера залежать від матеріалу, з якого він виготовлений (золото, сталь), термічної обробки, профілю попереч­ного перерізу та довжини плеча. Кращі пружинисті якості мають кламери із сплаву золота з платиною. Підвищення вмісту платини у сплаві дозволяє підси­лити еластичні якості кламерного дроту.

Довге плече еластичніше, ніж коротке. За умови однакового попереч­ного перерізу еластичність кламера на різних зубах різна, тому необхідно за­стосовувати дріт з різним поперечним перерізом. Для кламерів випускають дріт діаметром від 0,6 до 1,5 мм. Крім того, виготовляють дріт із золотого сплаву 750-ї проби, діаметр якого також різний.

Дротяний одноплечий кламер. Дротяний одноплечий кламер охоплює зуб тільки з одного боку (мал. 83).

Вигнути його плече так, щоб воно проявляло свої пружинисті можливості лише під час уведення і виведення протеза, коли кламер проходить через пояс зуба, важко. Звичайно плече має постійно пружинисту дію. Тривале викорис­тання протеза з кламерами постійної напруги призводить до патологічного на­пруження опорного зуба. Запобігти цій небажаній дії утримувального кламера можна завдяки точному приляганню пластмаси протеза до ротової поверхні зуба. Неповне прилягання базиса є найчастішою причиною рухомості опорних зубів.

Дротяний петлеподібний кламер. Дротяний петлеподібний кламер виник у результаті удосконалення дротяного одноплечого кламера (мал. 84). Мате­ріалом для нього є дріт із нержавіючої сталі діаметром 0,6-0,8 мм. Плече кла­мера вигинають у вигляді петлі так, щоб одна нитка петлі проходила над по­ясом, а друга — під ним, паралельно першій. Для утримання кламера у пласт­масі на його відросток можна напаяти сітку. Петлеподібний кламер не може бути використаний на верхніх різцях з естетичних міркувань, а на нижніх — через малу площу губної поверхні. Петлеподібний кламер протипоказаний у разі низьких клінічних коронок.

Апроксимальний кламер. Апроксимальний одноплечий і двоплечий кла- мери — це різновиди утримувального.

Цю назву вони отримали за те, що охоп­люють зуб лише з апроксимального боку, не виходячи на присінковий.

Такий кламер сучасної конструкції називається джексонівським кламером (мал. 85).

Д воплечий дротяний кламер. Цей кламер має два плеча. Перше розташоване на присінковій поверхні, друге — з боку язикової або піднебінної і протидіє першо­му (мал. 86). Двоплечий кламер викорис­товується у двох формах:

1) плечі кламера мають загальні тіло і відросток;

2) плечі кламера і тіло ізольовані одне від одного і лише відростки їх з'єднані загальною петлею; такий кла~ мер можна назвати розщепленим.

Неперервний кламер. Неперерв­ний кламер (багатоланковий) являє со­бою різновидність подовженого, але відрізняється від нього тим, що утво­рює замкнуту систему. Цей кламер може розташовуватися як із присінко-вого, так і з язикового боку зубного ряду. Його можна вигинати з дроту, але краще відливати. Неперервний кламер служить різним цілям. Він може застосовуватися як утримувальний, шину-вальний елемент і як опорний кламер (мал. 87).

Дентоальвеолярні кламери.

Відростки базису протеза з присінково-го боку, спрямовані до природних зубів, називаються дентоальвеолярними кла-мерами (мал. 88). Маючи здатність до еластичності, вони вільно проходять через пояс зуба і розташовуються під ним. Таким чином ці кламери забезпе­чують фіксацію протеза.

Пластмасові кламери часом виго­товляють армованими, які мають в собі металевий дріт. Вважають, що це робить їх міцнішими. Але введення дроту в тов­щу пластмаси ослаблює механічні вла­стивості останньої через різницю коефіцієнтів лінійного та об'ємного розширення.

Для кращої фіксації протез оснащують кількома кламерами, але це спри­чиняє певні незручності. Так, на верхній щелепі вони випинають губу вперед і їх видно під час усмішки. Цей недолік можна дещо зменшити виготовленням кламера з безколірної пластмаси.

Дентоальвеолярні кламери використовують у разі високих коронок опор­них зубів, зокрема, в тих випадках, коли зуби, що обмежують дефект, паралельні один до одного. У разі низьких клінічних коронок використання дентоальвео-лярних кламерів протипоказано. Вони протипоказані також у разі коміркового відростка, що нависає, оскільки останній заважає уведенню протеза. Пластма­сові кламери мають ще один недолік: їх не можна активувати.

Я сенний кламер. Ясенний кламер є відростком базису, що розміщується май­же біля самої перехідної складки (мал. 89). Його фіксувальні властивості незначні, оскільки пластмаса, з якої він виготовле­ний, має незначну еластичність. Ясенний кламер бажано використовувати лише в тих випадках, коли інші способи фіксації неможливі і опорні зуби з якихось причин не можуть бути використані з цією метою. Такий кламер показаний з естетичної точ­ки зору для фіксації протеза у ділянці фронтальних зубів.

Телескопічний кламер. Кламер цьо­го виду складається з двох

частин — внут­рішньої і зовнішньої (мал. 90). Внутріш­ня частина являє собою металевий ковпа­чок, що покриває культю зуба. Зовніш­ньою частиною є коронка з вираженою анатомічною формою. Внутрішню части­ну (ковпачок) закріплюють на зубі цементом, зовнішню (коронку) з'єднують з протезом. Обидві частини кламера утво­рюють механічне з'єднання, роз'єднання якого можливе тільки під час верти­кальних рухів протеза. За принципом передачі жувального тиску на опорні зуби опорні кламери варто віднести до опорноутримувальних.

Телескопічні кламери бувають різної конструкції, але частіше застосову­ються телескопічні повні, тобто подвійні, коронки. Препарування зубів під те­лескопічні коронки аналогічне обробці зубів під литі коронки. У такому разі знімають значно більше тканин зуба, ніж у разі препарування його під штампо­вану коронку. Препарування бажано вести під рентгенконтролем. Якщо зняти товстий шар твердих тканин, зовнішню телескопічну коронку можна облицьо­вувати пластмасою або фарфором. Такі коронки показані за умови звуження порожнин зуба та орального нахилу його.

Телескопічні кламери показані у разі низьких клінічних коронок опорних зубів, коли звичайні опорно-утримувальні кламери не забезпечують надійної фіксації протеза.