27 Класифыкація письмових доказів

Письмовы докази класифікуються за декількома ознаками:

1) за суб'єктом, від якого виходять письмові докази, прийнято

розрізняти офіційні та неофіційні (приватні) письмові докази. Офіційні

письмові докази визначаються як документи, що виходять від державних

органів, державних і суспільних установ, підприємств, організацій.

Неофіційними називають документи, що виходять від громадян;

2) за змістом письмові докази підрозділяються на розпорядницькі та

інформаційні (довідково-інформаційні). Розпорядницькими називаються

такі письмові докази, у яких виражений акт волі, волевиявлення,

спрямований на виникнення, зміну або припинення правовідносин, які

видаються органами державної влади і управління з метою здійснення

покладених на них функцій (накази, розпорядження керівників

підприємств і установ, документ з викладом тексту договору тощо).

Ознайомлювальні письмові докази містять тільки відомості про наявність

або відсутність певних фактів, повідомлення про них: довідки,

посвідчення, звіти, технічна документація;

3) за формою письмові докази підрозділяються на документи простої

і кваліфікованої письмової форми. Під доказами простої письмової форми

розуміють такі письмові докази, які не містять ніякого посвідчення або

реєстрації. Докази кваліфікованої письмової форми — документи,

нотаріально засвідчені або зареєстровані у встановленому законом

порядку;

4) за характером джерела формування письмові докази діляться на

оригінали та копії. Оригіналом є перший екземпляр, підписаний особою,

яка видала документ. Копія — повторення документа в цілому або в

частині (виписка). Копія може бути простою або посвідченою.

Згідно з ч.2 ст.64 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в

оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням

осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

28. Подання письмових доказів

Письмові докази подаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, а також за їх клопотанням витребовуються судом в порядку забезпечення доказів. Певні особливості встановлені законодавством для таких письмових доказів, як особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції. Їх таємниця охороняється Конституцією України (стаття 31). Саме тому для них встановлено особливий порядок дослідження в цивільному процесі.

Письмові докази подаються, як правило, в оригіналі. Однак практично завжди сторони подають копії, а оригінал пред'являється на вимогу суду, якщо про це заявлене клопотання. Суд може вимагати подання оригіналу за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Можна припустити, що з власної ініціативи суд цього робити не може. Особа, яка заявляє клопотання про витребування оригіналу, може, зокрема, покликатися на необхідність переконатися у справжності копії. Оригінал документа слід обов'язково витребовувати також для наступного проведення графологічної експертизи.

Оригінал витребуваного судом документа долучається до справи. Разом з тим, якщо вилучення оригіналу документа може призвести до порушення прав та інтересів особи - власника документа, то допускається огляд оригіналу в судовому засіданні і долучення до справи лише завіреної судом копії цього документа.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

29. Дослідження та оцінка письмових доказів

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.  Відповідно до принципу усності судового розгляду всі наявні в справі письмові докази повинні оголошуватися в судовому засіданні і пред'являтися для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності (їх суперечливість, сумніви в їх дійсності тощо) - і свідкам, експертам. Особи, які беруть участь у справі, також можуть дати пояснення з приводу цих доказів. Пояснення повинні стосуватися лише цього конкретного письмового доказу. Пояснення доцільно використовувати для наголошення уваги суду на певних особливостях доказу.  Досліджуючи письмові докази суд також перевіряє їх достовірність. У випадках оспорювання достовірності письмового доказу, суд може перевірити цю обставину шляхом опитування сторін, допиту свідків, порівняння з іншими письмовими доказами, призначенням експертизи.

Оцінка доказів є найважливішим елементом судового доказування. Таке його значення обумовлене тим, що оцінка доказів визначає і інші елементи доказової діяльності. Так, при прийнятті і дослідженні доказів процесуальний закон встановлює для суду і інших суб'єктів доказової діяльності певні процесуальні форми. При визначенні кола доказів та засобів доказування обов'язковими є правила про суб'єктів доказової діяльності, її об'єкт та мету, належність доказів (ст. 58 ЦПК України) та допустимість засобів доказування (ст. 59 ЦПК України), безпосередність дослідження доказів (ст. 159 ЦПК України), порядок дослідження доказів (ст. 177 ЦПК України), порядок судових дебатів (ст. 193 ЦПК України) та ухвалення судового рішення (ст.195 ЦПК України).

З урахуванням викладеного вище можна зазначити, що владну оцінку доказів здійснюють суди, які розглядають справу по суті чи переглядають судові рішення; рекомендаційну оцінку здійснюють лідируючі особи (сторони та треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), і інші суб'єкти доказової діяльності.

Юридичний зміст оцінки доказів судом за своїм переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, по-перше, означає, що:

•       переконання повинно бути не беззвітним, не інтуїтивним, а заснованим на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому розгляді у судовому засіданні обставин справи та всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні у судовому засіданні наявних у справі доказів;

•       докази оцінюються судом кожний окремо й усі в сукупності, в системі;

•       жоден з доказів не має для суду наперед встановленої сили та значення;

•       суд оцінює достовірність і силу доказів з урахуванням встановлених законом правил про їх належність та допустимість їх джерел;

•       ніхто і ніщо не вправі впливати на результати оцінки доказів судом по справі, яку він розглядає: а) ні в законі, ні в інших нормативних актах не повинно бути вказівок на перевагу якого-небудь доказу; б) ні будь-який орган (у тому числі і вищестоящій суд), ні будь-яка посадова особа не вправі давати вказівок про перевагу якого-небудь доказу; в) оцінка доказів повинна бути вільною, але не свавільною.

30. Поняття та ознаки речових доказів, відмінність речових доказів від письмових.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи (ст. 65 ЦПК).

Речові докази можуть підтверджувати обставини невиконання до­говірних зобов’язань (виготовлення або продаж речі неналежної якос­ті), порушення права власності (знаходження речі в особи без правових підстав), заподіяння шкоди (ушкодження майна) тощо.

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких були одержані, якщо останні заявили про це клопо­тання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду спра­ви. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Виходячи із аналізу ч. 2 ст. 57 ЦПК речовими доказами є, зокрема, звуко- і відеозапис. А за ч. 2 ст. 65 ЦПК законодавець відносить до речових доказів також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Тобто речовим доказом є саме носій, а не інформація на ньому. Але у судовій практиці мають місце випадки, коли суд цікавить не сам носій інформації як речовий доказ, а сама інформація, отримана при допомозі технічних засобів. У такому разі треба відрізня­ти цю інформацію від речового доказу.

До речових доказів можуть бути віднесені рухоме та неру­хоме майно, живі та неживі предмети, зліпки, сліди, товари тощо.

На практиці досить важливим є питання розмежування письмових доказів від речових, оскільки одні й ті самі докази можуть розцінюватися як письмові або як речові. Таке розме­жування насамперед залежить від предмета спору та тих обс­тавин, які потрібно стороні довести суду. При вирішенні су­дом питання про віднесення доказу до письмового чи речового слід пам'ятати ознаки таких доказів.

Ознаками речових доказів є те, що інформація про факти має місце в зовнішніх ознаках доказу (формі, вигляді) і обста­вини справи підтверджуються самим існуванням певних пред­метів.

Ознаками письмових доказів є те, що відомості про обста­вини, які мають значення для справи, можна отримати з їхнього змісту, який виражений певними знаками, зафіксова­ними на будь-якому матеріалі (папері, тканині, шкірі.). Ці докази сприймаються шляхом їх прочитання.

Предмет, що фігурує по цивільній справі як речовий доказ, одночасно може бути і доказом, і об’єктом спору.

На відміну від письмового доказу, чий зміст свідчить про наявність або відсутність фактів у справі, речовий доказ свідчить про факти зовнішнім виглядом, певними властивостями, якостями. Крім того, речові докази незамінні внаслідок індивідуальних особливостей, а письмовий доказ може бути замінений іншими засобами доказування.

31. Класифікація речових доказів

Розрізняють первісні та похідні речові докази. Первісні речові докази піддаються відтворенню, тобто перенесенню і фіксації їх на іншому матеріальному предметі, що має здатність зберігати та відтворювати за необхідності первісний речовий доказ. Похідні речові докази можуть бути використані в судовому процесі у тих випадках, коли слід, відбиток якої-небудь події, дії, бездіяльності за своїм характером недовговічний і отже, згодом може зникнути. -     похідні докази (опосередковані, копії) відтворюють дані, одержані з інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Похідні докази — це докази, які являють собою результати "вторинного відображення" слідів злочину, що походять від пер­винних доказових джерел інформації (зліпок сліду взуття, який за­лишив злочинець на снігу, копія сліду знаряддя злому, виготовлена за допомогою спеціальної пасти, дактилоплівка з відбитком паль­ця руки, ксерокопія документа тощо).

Речові докази подаються особами, які беруть участь у справі. Якщо вони не можуть самостійно одержати необхідний речовий доказ, вони вправі звернутися до суду із клопотанням про витребування цього доказу. У клопотанні повинна бути описана річ, зазначені причини, що перешкоджають самостійному її одержанню, і підстави, з яких особа вважає, що річ перебуває в цієї особи або організації.

За неможливості доставлення речових доказів до суду через їх громіздкість або з інших причин закон дозволяє використання фотографій і відеозаписів речей. Суд також має право зробити огляд речових доказів на місці. Так, відповідно до ст. 140 ЦПК речові та письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Аудіо - і відеозапис належать до речових доказів тому, що інформація в них зберігається на матеріальному об'єкті неживої природи в стані, що не розвивається. Аудіовізуальною інформацією є зорова інформація, що супроводжується звуком; зорова інформація без звукового супроводження; звукова інформація.

32. Подання речових доказів

 Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Сторони самі вправі вирішувати питання про те, які докази їм подавати і чи подавати ці докази взагалі. Подання наявних у сторін доказів залежить від того, наскільки вони зацікавлені в прийнятті судом рішення на їх користь.

Речові докази подаються сторонами в обгрунтування своїх вимог або заперечень. Особа, що представляє певний предмет як речовий доказ або подала клопотання про його витребування, повинно вказати, які мають значення для справи обставини можуть бути встановлені цим доказом. Слід підкреслити, що особа, заявляючи клопотання про витребування речового доказу від осіб, що беруть участь або не беруть участі у справі, має не тільки описати дану річ, але і вказати причини, що перешкоджають самостійному її отриманню, а також підстави, за якими вона вважає, що річ знаходиться у даної особи чи організації (ст.

69 ЦПК).

«Відносно боку, утримує у себе і не представляє на вимогу суду речовий доказ, суд вправі встановити, що містяться в ньому відомості про обставини, що мають значення Для справи, стороною визнані ». Визнання стороною факту, як зазначалося раніше, звільняє надалі іншу сторону від обов'язку доводити цей факт, оскільки він вважається встановленим. У разі не повідомлення , а також не виконання вимоги суду про подання речового доказу з причин, визнаних судом неповажними, до винних посадових осіб і громадянам, які беруть участь і не беруть участь у справі, застосовуються санкції у вигляді накладення штрафу в розмірі до п'ятдесяти встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці , а в разі невиконання повторного і наступних вимог суду - штрафу у розмірі до ста встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці. 

33. Збереження речових доказів

Обов'язок зберігання речових доказів у незмінному стані покладено на суд. Дрібні речові докази (компакт-диски, мікрочіпи, листівки, фотокартки, книжки, поліграфічна продукція тощо) можуть зберігатися у справі, в окремому паперовому чи пластиковому пакеті (файлі), який пришивається до обкладинки. Упаковка речових доказів повинна забезпечити їх надійне збереження під час переміщення (пересилання) справи, а також належний стан цих доказів.

Якщо збереження речових доказів у справі є неможливим, зокрема, через їх фізичні властивості, кількість, тоді вони здаються за окремим описом до камери схову речових доказів суду.

Для зберігання речових доказів у суді обладнується спеціальне приміщення (сховище) зі стелажами, решітками на вікнах, оббитими металом дверима, охоронною та протипожежною сигналізацією. У разі відсутності такого приміщення виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа достатнього розміру).

Для роботи з речовими доказами (зберігання, обліку тощо) наказом голови суду призначається працівник апарату суду.

оступ до приміщення (сховища) для зберігання речових доказів можливий лише в присутності працівника апарату суду, відповідального за роботу з ними. У разі його відсутності доступ до приміщення (сховища) можливий тільки в присутності голови суду, у якого повинен бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища). У таких випадках складається акт, у якому відображається, у зв'язку з чим і які саме об'єкти вилучені з приміщення (сховища) або поміщені в ньому. Акт передається працівникові апарату суду, на якого наказом голови суду покладені обов'язки щодо роботи з речовими доказами, для внесення відповідних записів у книгу обліку речових доказів.

Для обліку речових доказів у суді ведеться журнал обліку речових доказів, який зберігається в особи, відповідальної за роботу з речовими доказами.

Усі речові докази, що надходять до суду, реєструються в день їх надходження.

Речові докази в цивільних чи адміністративних справах, що подані сторонами, іншими учасниками процесу чи витребувані судом, зберігаються в справі або за окремим описом здаються працівником апарату суду в камеру схову речових доказів суду. Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речові докази. Про рух речових доказів у справі працівник апарату суду робить відповідні записи в журналі обліку речових доказів.

До матеріалів справи долучаються акти про знищення речових доказів, розписки осіб, яким повернуто речові докази. Акти про знищення речових доказів, долучені до матеріалів судових справ, повинні обов'язково затверджуватися керівником органу (установи, підприємства), що проводив знищення, з відбитком гербової печатки органу (установи, підприємства).

Використання речових доказів для службових чи інших потреб категорично заборонено.