1.4 Геометрія інструмента.

Можливості застосування токарного інструмента залежать від його геометричних параметрів. Так, наприклад, токарний різець для чорнової обробки повинен мати менші кути в плані чим різець для чистової обробки (рисунок 1.10). Найважливішими параметрами геометрії інструмента є (рисунок 1.11):

головний кут в плані;

допоміжний кут в плані;

довжина або ширина ріжучої кромки;

радіус при вершині ріжучої кромки.

Крім того, в інструмента для внутрішньої обробки мають значення:

діаметр і довжина хвостовика;

діаметр ріжучої частини.

і для спіральних свердл:

діаметр інструмента;

максимальна глибина свердління.

Допоміжній кут в плані ріжучої кромки (максимальний кут врізання) має значення для створення конічних поверхонь. Його величина визначає максимальний кут врізання інструмента у деталь. Якщо допоміжній кут в плані менше ніж оброблюваний контур, то відбувається зіткнення інструмента з деталлю (рисунок 1.12).

Найбільший кут, під яким інструмент врізається у деталь, повинен бути в загальному випадку на два - три градуси менше, ніж допоміжній кут в плані ріжучої кромки обраного інструмента.

Величини корекції.

Вектор корекції радіуса ріжучої кромки.

Квадранти

1.4.1 Пам'ять величин корекції.

Керування співвідносить всі запрограмовані координати із точкою відліку інструмента на поверхні упору оправки інструмента. Тому що різні інструменти мають значні розбіжності геометричних параметрів, то й положення реальної точки різання щодо точки відліку інструмента також по-різному. Тому для розрахунку руху для кожного інструмента необхідно визначити відстані між вершиною ріжучої кромки й точкою відліку інструмента. Різниця цих значень заноситься в так звані, комірки пам'яті величин корекції як величини корекції інструмента. Якщо в програмі ЧПК відбувається зміна інструмента, то керування звертається до відповідної комірки пам'яті величин корекції й ураховує геометрію інструмента при розрахунку шляхів переміщення. До числа збережених геометричних параметрів кута ріжучої кромки ставляться:

- відстань по осі X від точки відліку інструмента;

- відстань по осі Z від точки відліку інструмента;

- радіус ріжучої кромки;

- робочий квадрант або вектор корекції радіуса ріжучої кромки.

Для кожного інструмента керуванню необхідно повідомляти відстань між теоретичною вершиною ріжучої кромки й точкою відліку інструмента по осях X і Z (рисунок 1.13). Ці значення для кожного інструмента заносяться в пам’ять величин корекції. Керування враховує їх при розрахунку шляхів переміщення таким чином, що теоретичний кут ріжучої кромки (= теоретична вершина ріжучої кромки) підводиться точно до запрограмованої цільової позиції.

Керування розраховує переміщення щодо теоретичної вершини ріжучої кромки. Реально ріжуча кромка інструмента має при вершині радіус від декількох десятих міліметра до радіусної форми.

Для того, щоб при обробці керуванням розраховувалася реальна точка різання, для кожного інструмента за допомогою вектора корекції радіуса ріжучої кромки (вектор КРР) визначається, так званий, кут ріжучої кромки. Цей вектор описує положення кута ріжучої кромки в напрямку X і Y відносно середини ріжучої кромки (рисунок 1.14). Вектор КРР заздалегідь визначається для кожного інструмента в керуванні інструментами (Посібник з експлуатації).

Квадранти для стандартних випадків вектор КРР може бути альтернативно визначений за допомогою 8 квадрантів, як показано на малюнку 1.15, що часто використовується на практиці, але не покриває всі можливі випадки.