39. Образна природа мистецтва слова.

Як писав О. Ткаченко Слово — “клітина”, “молекула” літературного твору. А він, своєю чергою, є текстовою першоосновою для таких видів мистецтва — театрального, кіно і телевізійного. Художню літературу можна відносити до п р о ст о р о в о -ч а с о в и х видів мистецтва, бо вона вільно володіє та оперує цими вимірами; а також — до с и н т е т и ч н и х , оскільки апелює до пам’яті органів зору, слуху, нюху, дотику, смаку, як і до “шостого чуття” (інтуїції, ірреального, трансцендентного). Мистецький образ у найширшому розумінні — це умовність, ілюзія, фікція, що постає як результат не лише осягнення, відтворення і перетворення реальної дійсності, а й творення нового, уявного художнього світу. Коли шукають відмінність між наукою і мистецтвом, то іноді її зводять до того, що в основі науки лежить поняття, а в основі мистецтва — образ. Кожен із видів мистецтва має власні засоби образо творення. У літератури — насамперед слово. відповідно до теорії О.Потебні, слово, постаючи як образ, міф, поступово, у стосунках з іншими словами-образами, втрачає своє первинне значення, завдяки чому розгортається в часі, збагачується додатковими, іноді цілком протилежними значеннями, творить як наукову, понятійну сферу (здебільшого за допомогою позбавлених значущого зв’язку із “внутрішньою формою” , нейтрально-знакових, термінологічних ресурсів), так і сферу мистецьку (переважно завдяки постійно відновлювальиій образності).

Міфопоетичне мислення-творення-переживання світу виходило з того, що зв’язок між міфічним образом дійсності і нею самою як с в іт о м у собі не потребував доведення, сприймавсь як аксіома. Іншими словами, за семіологічною термінологією,

означник ідентифікувався з означуваним і навпаки. Слово активує всі чуттєві реації, може імітувати відчуття і т.д., та в цей же час слово має абстрактне значення. Живопис, скульптура використовують неконвенційні знаки, а мистецтво слова - конвенційні (через це І. Кант, Г.В.Ф.Гегель розмішують його на верхівку своєї класифікації мистецтв). Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

41. Основні функції художньої словесності.

Розважально-ігрова – основна, полягає в тому, що людина добровільно вступає в гру. Література – вільна гра. Гра має приносити задоволення. (перебіг подієвості, побудова вірша..) Виховна – виховує прикладом ( з поезією трубадурів в життя прийшла ідея про кохання індивідуальне); Гедоністична – функція задоволення (задоволення від вільної гри автора зі словами, з персонажами); Меморіальна або ф-ція пам’яті – літ. є збереженням пам’яті, ми знаємо про побут давніх греків (Шліман знайшов Трою за Гомером) ; Пізнавальна.

42. Основні види художньої літератури.

Висока/канонічна КЛАСИКА – вважаються тексти найвищої худ. вартості, досконалості, які переходять від одного покоління до іншого. є заг. Європейська класика або заг.євр. канон і в процесі глобалізації заг.євр. клас. стає світовою. ( за Данте) 1)національна класика яка набуває європейського характеру; 2) нац.. класика яка є виключно національною. ; белетристика – популярна л-ра для певної доби, яка підіймає певні злободенні проблеми доби, віддзеркалює основні особливості доби (ментальні ..) це поняття з’явилося разом із друкованим верстатом, заг. Освітою і масовим читачем. з цієї л-ри формується національна і міжнародна класика (Бальзак, Діккенс, Достоевский) . Масова Массовая литература, паралитература (от греч. παρα- — около) — совокупность литературных жанров и форм, обращённых к неквалифицированному читателю, воспринимающему произведение без рефлексии по поводу его художественной природы, и потому носящих упрощённый характер. Массовой литературе чужды выработка новых выразительных средств, выход за пределы жанрового канона, переосмысление литературной и культурной традиции; она воспроизводит привычные нормы культуры и морали, отвергая «дух экзистенциального поиска», присущий высокой литературе^[2]. Именно в этом смысле «общая, определяющая черта всей паралитературы — эскапизм, уход от реальности»^[3]. Массовая литература не знает авторской индивидуальности. Розпочав Дюма. Жанри: детективна л-ра, пригодницька Дюма, науково-фантастична… поділ л-ри на класику, белетристику та масову – це сучасний поділ, в давній Греції всі ці види були одним цілим, бо не було різниці в освіті. Коли в театрі Діоніса ставили трагедію то всі громадяни йшли дивитись і для них то було і класикою і белетристикою.. але вже в давньому Римі такий поділ був пр. трагедії Сенеки не ставили на сцені бо їх могли зрозуміти тільки досвідчені. Комедія – жанр для більш менш освіченого загалу, для неосвіченого плебсу – циркові вистави та бої гладіаторів, але це вже по за літературою.