17. Психоаналіз Фройда та його вплив на літературознавство.
Популярним напрямом світового літературознавства XX століття став фройдизм. Його засновник австрійський лікар-психіатр Зигмунд Фройд (1856—1939 рр.) у працях "Вступ до психоаналізу", "Тлумачення снів", "Я і Воно", "Тотем і табу" стверджував, що людиною керують інстинкти. Особливого значення Фройд надавав статевому потягу. На його думку, надлишкова сексуальна енергія породжує мистецтво. Кожен твір має сексуальне джерело.
Психоаналіз Фройда базується на трьох положеннях:
1) позасвідоме;
2) вчення про дитячу сексуальність;
3) теорія сновидінь. Фройд вважав, що всі процеси психічного життя людини мають позасвідомий характер, позасвідомими є почуття, бажання, мислення, уява. Свідомість, яка займає незначну частку в житті людини, агресивна і консервативна. Ознаками позасвідомого є позачасовість, спадковість, інфантильність, активність та ірраціоналізм. На думку Фройда, придушення позасвідомого є причиною неврозів, різних аномалій людської психіки. Основа позасвідомого — сексуальні потяги.
Спираючись на концепцію позасвідомого, Фройд обґрунтував ідею дитячої сексуальності, так званого "едипового комплексу". Він інтерпретував дії героя давньогрецької міфології Едипа, який убив батька і одружився з матір'ю, як "здійснення бажань нашого дитинства". На думку вченого, художній твір є компромісною формацією між свідомими і підсвідомими інтенціями письменника. Кожен текст має у своїй структурі явний і прихований смисл. Перші сліди поетичної діяльності Фройд помітив у дітей, для яких найулюбленішим заняттям є гра. Граючись, дитина витворює свій світ. Протилежністю гри є дійсність. Дитина відрізняє гру, фантазування від дійсності. Поет, як і дитина, що грається, витворює світ фантазії, часто далекий від дійсності. Дорослий соромиться своїх фантазій, приховує їх від інших. Гра дитини керується бажанням бути дорослим і великим, дитина імітує у грі те, що їй відоме з життя старших. Серед бажань дорослих є такі, які треба приховувати, тому дорослі соромляться свого фантазування. Фройд вважав, що невдоволені бажання є рушійними силами фантазії, кожна фантазія — це здійснення бажань. Рушійні бажання залежать від статі, характеру, обставин життя людини, яка фантазує. Фройд групує їх за двома напрямками: марнославні, які служать для вивищення особи, й еротичні. На його думку, у молодої жінки домінують еротичні бажання, оскільки її марнославство "знищує любовне прагнення. У молодого мужчини, поряд з еротичними, важливими є егоїстичні та марнославні бажання... Пристойно вихованій жінці дозволено тільки якийсь мінімум еротичних потреб, а молодий мужчина повинен вчитися тамувати той надлишок марнославства, який приносить з розніженого дитинства, щоб влити у суспільство...".
Вчений твердив, що поезія, як і мрія, є продовженням та замінником давніх дитячих ігор, поет поміщає нас у стан, в якому ми насолоджуємося своїми фантазіями.
Фройд вважав, що зміст позасвідомого "розкріпачує" сновидіння, які через символи, натяки, окремі деталі дають можливість лікареві визначити нахили, бажання, приховані думки, об'єкти любові або ненависті.
Першою спробою застосування психоаналізу була праця Фройда про творчість італійського художника Леонардо да Вінчі ("Леонардо да Вінчі. Один дитячий спогад"). Леонардо часто бачив у снах шуліку, в давньоєгипетській міфології — символ матері. Фройд робить висновок, що сексуальний потяг Леонардо до матері сублімувався у творчу активність. Що роблять психоаналітики- фройдисти? 1)Найбільшого значення в інтерпретації тексту вони надають розрізненню свідомого і несвідомого;повязуючи явний зміст твору з першим, а прихований з другим і надають перевагу останньому як такому, що містить справжній сенс; 2) Приділяють значну увагу несвідомим мотивам і почуттям, незалежно від того, чи вони авторські чи героїв твору 3) шукають(і знаходять) у літ творі класичні психоаналітичні симптоми, стани чи стадії, чк-от оральний, анальний і фалічний етапи емоційного й сексуального розвитку дітей. 4) застосовують психоаналітичні поняття до всієї історії літератури, наприклад, у «Страхові впливу» Гарольд Блум розглядає боротьбу кожного покоління поетів за місце в літературі – перед «загрозою» величі попередників – як втілення Едипового комплексу.
5) зосереджуються на психічному контексті літ твору, нехтуючи натомість соц. Та історичними контекстами, і надають перевагу особистій «психодрамі» перед «соціальною драмою» класового конфлікту. Конфлікт між поколіннями, між братами й сестрами або між різними бажаннями однієї людини видається їм значно важливішими, ніж, приміром, конфлікт між соц.. класами.