78.Демократія як форма реалізації народовладдя

Демократія (з грец. «влада народу») — форма держави, де основним джерелом державної влади виступає народ, який здійснює владу безпосередньо так і через представницькі органи

Демократія характеризується певними ознаками, зокрема:

народ - визначається джерелом влади в державі; рівноправність усіх , відсутність привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; широкий спектр виборчих прав громадян, що включає: рівні права голосу громадян під час виборів чи референдумів, однакова можливість брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади; політична рівноправність усіх в участі формуванні державної влади; виборність вищих органів державної влади та можливість народу реально впливати на державну владу. Через функції демократії проявляється її сутність та соціальне призначення. Проте , на ряду із функціями демократії чільне місце посідають керівні ідеї, положення – принципи демократії.

79. Інститути громадянського суспільства

Інститут громадянського суспільства  — форма організації і засіб здійснення спільної діяльності громадян, спрямованої на захист власних прав та інтересів. І.г.с можуть бути формальними і неформальними, до них відносять: громадян та їх групи, громадські організації, політичні партії, професійні спілки, організації роботодавців, благодійні організації, творчі спілки, релігійні організації, засоби масової інформації, самоврядні територіальні громади, органи самоорганізації населення, трудові і навчальні колективи та ін.

Інститутами громадянського суспільства є:

• добровільні суспільні організації і суспільні рухи, а також партії на перших етапах свого існування, поки вони не задіяні в механізмах здійснення влади;

• незалежні засоби масової інформації;

• громадська думка як соціальний інститут;

• вибори і референдуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси;

• залежні від громадян елементи судової і правоохоронної системи (суд присяжних, народні загони міліції і т.п.).

80. Формування концепції громадянського суспільства в Західній Європі

Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.

Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.

Найважливішу роль у становленні поняття громадянина відіграла низка мислеників періоду Відродження та Просвітництва. Серед них передусім варто назвати таких філософів, як Томас Гобс, Джон Лок, Ж.-Ж.Русо, Імануїл Кант, Джон Стюарт Міль, Георґ В.Ф.Геґель. Хоча основні ідеї, які стосуються поняття громадянина та громадянського суспільства, були розвинуті в руслі політичної ідеології лібералізму, але сучасне розуміння громадянина та громадянського суспільства є швидше наслідком діалогу політичних ідеологій. Особливо важливим у цьому відношенні були поправки до ідеології лібералізму, джерелом яких були такі політичні ідеології як консерватизм, націоналізм та соціалізм. Кожен видатний політичний мисленик нового і новітнього часу не міг обійти питання про взаємини особи і держави та про роль особи у творенні та функціюванні державних установ. Тому поняття громадянина та громадянського суспільства, як деяка серцевина політичного мислення, негайно зав'язує на себе цілу низку інших питань політичної філософії.

81.Формування концепції громадянського суспільства в Україні.

Громадянське суспільство — це сукупність громад­ських інститутів, які сформовані на добровільних засадах, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи.

Розглянемо суттєві ознаки громадянського суспільства. Громадянське суспільство, його інститути обумовлені без­посередніми життєвими потребами та інтересами людей.Суспільство як складна соціальна система не може перебува­ти в хаотичному стані, соціальні взаємини людей повинні так чи інакше бути впорядкованими, однак державні і самоврядні заса­ди в їх організації та регулюванні можуть мати неоднакову пито­му вагу. Низький рівень соціальної активності громадських утво­рень компенсується повсякденним втручанням у суспільні вза­ємини з боку державної влади. І, навпаки, значне коло питань спільної життєдіяльності людей, які вирішуються на автономних засадах, не дає підстав для широкого використання державно-примусових заходів, що за таких умов розглядається скоріше як виняток, ніж як правило.

Громадянське суспільство спирається на самоврядний по­тенціал суспільства на те, у яких межах воно здатне самоорганізо-вуватися на основі виявлення і реалізації своїх власних потреб, що обмежує претензії з боку державної влади на всеохоплюючу (тотальну) опіку індивіда та суспільства. Щодо структурних особливостей, то державна організація на відміну від системи са­моврядування засновується на чіткому розподілі суб'єкта і об'єкта владних відносин, характеризується виокремленням пев­ного прошарку людей — державних службовців, що займаються управлінням на постійних професійних засадах. Громадянське суспільство формується історично, відображає певні якісні характеристики суспільства, набуті лише на певному етапі його розвитку. Бачення особливостей громадянського суспільства як відносно відокремленого від суспільства явища, що має власний зміст і структуру, притаманне філософам і юрис­там, починаючи з середини XVIII століття. Уперше на чіткі від­мінності між громадянським суспільством і державою вказав ви­датний німецький філософ Гегель¹.

До тих часів панувало уявлення, згідно з яким не розрізнялись громадські і політичні засади суспільного устрою, все спільне вважалось одержавленим і, відповідно, державне — суспільним, а тому й ототожнювалися поняття «держава» і поняття «суспіль­ство».  проблематику громадянського суспільства можна звес­ти до визначення певної межі одержавлення (неодержавлення) життєдіяльності суспільства, яка б задовольняла і суспільство і державу, що неможливо здійснити без врахування як певних «природних» прерогатив громадянського суспільства, так і об'єк­тивно необхідної в конкретно-історичних умовах сфери держав­но-владного впливу. Так само і застосування обох понять — «дер­жава» і «громадянське суспільство» має сенс лише за умови, коли ці поняття набувають свого власного змісту, але розглядаються водночас як такі, що можуть співвідноситися в межах загальної проблематики пошуку оптимальних громадських і політичних складових устрою і життєдіяльності суспільства.

В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах.

По-перше, його становлення відбувається тоді, коли пробле­матика громадянського суспільства вже не є актуальною для країн розвиненої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної держав­ності, що передбачає необхідність наукового пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Внаслідок таких змін формується якісно но­ва соціальна система, яку зарубіжні політологи називають «суспільством масового споживання, масової культури».

По-друге, становлення громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творення національної державності, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в ор­ганізації суспільної життєдіяльності, утворення нових держав­них органів влади та управління, яких не могло бути за умов пере­бування в складі колишнього СРСР.

По-третє, радикальна зміна пріоритетів соціального розвитку передбачає перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку на­ближення до загальновизнаних стандартів правової демократич­ної державності, які, однак, практично мало адаптовані укра­їнським суспільством.