54. Типологія держав за формаційним підходом

Формація — це історичний тип суспільства, яке базується на певному способі виробництва матеріальних благ і його основі — формі власності.

В історії людства таких формацій було п'ять:

1) первіснообщинна;

2) рабовласницька;

3) феодальна;

4) буржуазна (капіталістична);

5) комуністична (перехідним етапом до якої була соціалістична). Перехід від однієї суспільноекономічної формації до іншої від­бувається внаслідок зміни типів виробничих відносин, що віджили, і заміни їх новим економічним ладом.

З кожною формацією, крім первіснообщинної та комуністичної, пов'язаний певний історичний тип держави.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призна­чення в суспільстві.

Марксистськоленінська теорія виділяє чотири типи держави за­лежно від форм пануючої в них власності:

1) рабовласницька;

2) феодальна;

3) буржуазна (капіталістична);

4) соціалістична.

У сучасних умовах в Україні за формаційною ознакою виділяють такі типи держав:

1) рабовласницька держава, яка виникла у ІУШ тисячолітті до н.е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у УІІІУІІ тисячолітті до н.е. в Європі (Греція, Рим). її економіч­ною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значно­го розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та ра­бовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб'єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов'язків визначалися рабовласниками і вони ці­лком залежали від волі останніх, що закріплювало соціальну не­рівність. У зазначених державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка, але найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні ре­жими — авторитарний, деспотичний. У цей період були розроб­лені демократичні норми державного права Греції та класичне приватне (майнове) право Риму;

2) феодальна держава, яка виникла в Європі в УУІ ст. н.е. на ос­нові рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та ві­дносин сюзеренітету — васалітету; визнання селян вільними лю­дьми, але економічно залежними від феодалів; закріплення моно­полії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одноча­сно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпоряджен­ня селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно за­кріплені за нею. Відносини феодалів з селянами у цей час супро­воджувалися абсолютним політичним і соціальним безправ'ям останніх. Формами правління були ранньофеодальна монархія, представницька монархія, абсолютна монархія і феодальна міська республіка. Феодальне право було відверто класове, неузгоджене, значний вплив у якому мали релігійноправові норми;

3) буржуазна (капіталістична) держава, яка виникла в результаті революцій XVIIXVIII ст.ст. та внаслідок впровадження капіта­лістичного способу виробництва. У цей період ліквідується будьяка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає осно­вою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відно­син, політичній та ідеологічній свободі. Основною формою цієї держави в період її становлення і розвитку виступала буржуаз­нодемократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. Відносини між буржуазією і виробником, який позбавле­ний власності на знаряддя і засоби виробництва, будуються на підставі економічної залежності й економічної експлуатації з ме­тою отримання прибутку. Існуюча майнова нерівність, різке ро­зшарування суспільства, полюсна протилежність між бідністю і багатством породжувала соціальні конфлікти. У цих умовах воля і сила держави були спрямовані на захист інтересів буржуазії. У буржуазній державі відбувалося поступове зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави; закріплення на конституційному рівні таких інститутів і прин­ципів демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парла­ментаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологіч­ний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина тощо.

На сучасному етапі свого існування розвинуті буржуазні держави значною мірою втрачають своє колишнє обличчя в ас­пекті апарату панування буржуазії і поступово переростають в постіндустріальні держави соціально орієнтованого типу;

4) соціалістична держава, яка виникла в Росії на початку ХХ ст. Головними її ознаками теоретики соціалізму вважали, насампе­ред, провідну роль держави в економічному житті. Така держава повинна спиратися на широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу, забезпечувати справедливий розпо­діл результатів праці. Економічну основу цієї держави повинна становити економіка, провідну роль у якій відіграє загальнона­родна (державна) власність на засоби виробництва. Працівники повинні залучатися до вирішення загальнодержавних і загально­суспільних справ, і здійснювати контроль за діяльністю держав­ного апарату. Відносини між класами у такій державі втрачають соціальноантагоністичний характер.

Усі теоретики соціалізму вбачали соціалістичну державу такою, що служить народові, побудованою на принципах гума­нізму, демократії, колективізму і справедливості. Однак при цьому слід урахувати, що існує кілька моделей соціалістичної держави і до їх переходу необхідний тривалий історичний пере­хідний період. Поряд з такими країнами, як Китай, В'єтнам, Пі­внічна Корея, Куба, які беруть за орієнтир марксистську теорію соціалізму з тими чи іншими змінами і доповненнями, різні за змістом соціалістичні моделі пропонуються в Івеції, Австрії, Індії, Єгипті, Сирії та інших країнах.

Соціалістична держава в марксистськоленінському розу­мінні в умовах перехідного періоду — це держава диктатури пролетаріату, яка, зламавши буржуазну державну машину, по­винна бути диктаторською по відношенню до буржуазії і демок­ратичною до широких верст населення, яке в перспективі має прийти до народного самоврядування. Проте, як свідчить досвід СРСР та інших країн Східної Європи, одержавлення усіх основ­них засобів виробництва і тотальне втручання держави у суспі­льне і особисте життя зводили нанівець ідею загальнонародної власності, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, що проголошувалися, і тим самим суперечило вченню про соціалізм як втілення соціальної справедливості;

5) держава соціальнодемократичної орієнтації — це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу держави до держави соціальної демократії, який характеризує якісно новий етап організації влади. Головними її ознаками є: організація політичної влади більшості населення країни; забез­печення реального здійснення основних прав і свобод людини і громадянина; задоволення загальнолюдських потреб на засадах гуманізму і справедливості; існування приватної, державної та комунальної форм власності; наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх консолідації і со­лідарності.