52. Тоталітарний політичний режим

Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.

Ознаки тоталітарних режимів

• Політична система ґрунтується на ідеології, яка пронизує всі сфери життя суспільства. Відкрита незгода з нею карається як найтяжчий злочин. Тоталітарна ідеологія ґрунтується на соціальних міфах, а закладена в ній мета слугує засобом легітимації режиму

• Основною ланкою в політичній структурі суспільства є єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером, як правило, харизматичного типу. Політизуючи всі органи державної влади, партія зрощується з державою.

• Управління здійснюється через терор, який направляє партія і таємна поліція. Приводом для терору є систематичне формування "образу ворога" і на цій основі — агресивної політичної свідомості як соціально-психологічного фону для репресій.

• Засоби масової інформації перебувають під монопольним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю творити її.

• Армія контролюється партією і урядом.

• Державний контроль над економічною сферою суспільства (державна власність, командно-адміністративна система управління економікою тощо).

• Зрощення партій і держави

• Панування партійної та державної еліти

• Непомірне звеличення (культ) особи вождя

• Контроль партії і держави над економікою

• Політичний контроль

• Втручання в приватне життя громадян

• Репресії і переслідування

• Диктатура однієї партії

Отже, тоталітаризм — це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів.

53. Поняття типології держави

Під типологією держави слід розуміти поділ усіх держав, що існували й існують, на такі групи, які дадуть змогу розкрити їхню соціальну сутність. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали чи виражають держави, об'єднані в даний тип.

Тип держави — це сукупність держав, які мають спільні за­гальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

1) цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифіка­ції держав поняття "цивілізація", що включає соціальноекономічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступень гармонії природи і людини, рівень її свободи — економічної, політичної, соціальної і духовної. Прихильники цього пі­дходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А. Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовноморальними та культурними фа­кторами суспільного розвитку.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середо­вища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні

До первинних цивілізацій, яким притаманна командноадміністративна організація державної влади, віднесені: давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.

До вторинних цивілізацій, які характеризуються передусім правовою організацією державної влади, віднесені: західно­європейська, східноєвропейська, північноамериканська, латино­американська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки).

Цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в дер­жаві не лише інструмент політичного панування одних верст на­селення над іншими, але й найважливіший фактор духовнокультурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціальноекономічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення іс­торичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим.

2) формаційний підхід оснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповід­но до марксистських положень, що становлять теоретичну осно­ву цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсум­ку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зу­мовлена економічним ладом суспільства. За марксистською фор­маційною теорією підставою типології держави є суспільноекономічні формації.