Діагностика

У дітей раннього віку найбільш достовірним методом діагностики ГЕРХ є ендоскопія (фіброезофагогастродуоденоскопія), яка дозволяє оцінити стан слизового прошарку стравоходу, ступінь моторних порушень нижнього езофагеального сфінктеру та виконати біопсійне дослідження. Для об’єктивної оцінки езофагеальних порушень використовують ендоскопічні критерії за G. Tutgat (1990).

Морфологічні зміни:  0 ступінь – слизова оболонка стравоходу не змінена.  I ступінь – помірно виражена вогнищева еритема та (або) рихлість слизової оболонки абдомінального відділу стравоходу.  II ступінь – тотальна гіперемія абдомінального відділу стравоходу з вогнищевим фібринозним нальотом, поодинокі поверхневі ерозії.  III ступінь – поширення запалення на грудний відділ стравоходу. Ерозії множинні (іноді зливаються), розташовані циркулярно.  IV ступінь – виразка стравоходу; синдром Барретта; стеноз стравоходу. Моторні порушення:  А. Помірно виражені моторні порушення в нижньому езофагеальному сфінктері (підйом Z-лінії до 1 см), короткочасне провоковане субтотальне (по одній із стінок) пролабування на висоту 1-2 см, зниження тонусу НСС.  Б. Виражені ендоскопічні ознаки недостатності кардії, тотальне або субтотальне провоковане пролабування на висоту більше 3 см з можливою частковою фіксацією у стравоході.  В. Виражене спонтанне або провоковане пролабування вище ніжок діафрагми з можливою частковою фіксацією. На думку більшості гастроентерологів, на сучасному етапі «Золотим стандартом» є внутрішньоезофагеальна рН-метрія (добовий рН-моніторинг). Цей метод дозволяє не тільки виявити езофагеальний рефлюкс, але й уточнити його характер і вираженість, проаналізувати вплив різних факторів на його розвиток, розробити оптимальну тактику лікування.  Іншим методом діагностики є інтраезофагеальна імпедансометрія. Метод базуєтся на зміні/зниженні інтраезофагеального опору в результаті ГЕР. Дозволяє аналізувати езофагеальний кліренс, визначити середній об’єм рефлюктанту, відрізнити ретроградний та антероградний рух стравоходу, діагностувати кислотність шлункового вмісту.  Додатковими методами діагностики ГЕРХ є гастроезофагеальна радіоізотопна сцинтіграфія, манометрія стравоходу, ультразвукове дослідження, електрогастрографія та рентгеноскопія.

Диференціальна діагностика Диференціальний діагноз слід проводити з аномаліями розвитку шлунково-кишкового тракту (ахалазія кардії, вроджений стеноз стравоходу, синдором Баррета, кила стравоходного отвору діафрагми, пілоростеноз), алергічними, зокрема алергією до білка коров’ячого молока, метаболічними, інфекційно-запальними та захворюваннями ЦНС.

Лікування

Згідно із рекомендаціями Європейського товариства педіатричної гастроентерології, гепатології та харчування (ESPGHAH, 2005), лікування дітей раннього віку при ГЕРХ проводиться у кілька етапів.  На першому етапі рекомендується постуральна терапія або лікування положенням. Годування дитини слід проводити у положенні сидячи, утримуючи корпус дитини під кутом у 45-600. Після годування положення слід зберігати ще протягом 20-30 хвилин. Спати дитина повинна на спині або на правому боці з піднятим на 300 головним кінцем.  Грудне вигодовування вважають одним із основних шляхів профілактики функціональних порушень шлунково-кишкового тракту у дітей раннього віку. Не слід переводити дітей на повне або часткове штучне годування. У деяких випадках необхідна корекція дієти матері для виключення продуктів, які мають алергічні або газоутворюючі властивості. Дієтична корекція передбачає збільшення кількості годувань, зменшення разового об’єму харчування. При грудному вигодовуванні використовують загущувачі грудного молока або 1 чайну ложку безмолочної рисової каші.  Дітям на штучному вигодовуванні рекомендуються лікувальні молочні суміші із загущувачами, що містять камідь або рисовий крохмаль. Суміш призначають у кінці кожного годування у кількості не менше 30 мл, пізніше доза підбирається індивідуально. Наступний етап рекомендується за наявності езофагіту (I ступеня) та за відсутності ефективності немедикаментозних методів.  Використовуються прокінетичні засоби: домперидон (мотиліум) по 1-2 мг/кг на добу у три прийоми за 30 хвилин до годування протягом 2-3 тижнів.  Антацидні препарати, переважно суспензії: алюмінію фосфат (фосфалюгель) призначають 1/4-1/2 пакетика 4-6 разів на день між прийомами їжі та на ніч протягом 3-4 тижнів. Використання прокінетичних та антацидних препаратів є базисною терапією. Курс лікування повторюють через 1 місяць.  Антисекреторні препарати використовуються при езофагіті II-IV ступеня, це інгібітори протонної помпи (ІПП) – омепразол, рабепразол, езомепразол у дозі  0,5-1 мг/кг на добу. Тривалість лікування залежить від ступеня морфологічних змін стравоходу та складає від 2-3 тижнів до 6 місяців. Дані зарубіжних досліджень та ESPGHAH свідчать про безпечність використання похідних омепразолу у дітей раннього віку, що дозволяє застосовувати їх з 6-місячного віку.  В Україні рекомендації по терапії дітей раннього віку з використанням ІПП відсутні та є перспективними.  Неефективність медикаментозних заходів або наявність загрозливих для життя станів є показаннями для хірургічного лікування.