1.2. Система та види оплати праці.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Зацікавленість кожного працівника у виявленні та реалізації резервів і можливостей підвищення результатів індивідуальної та колективної праці визначається через сутність її оплати на підприємстві (рис. 1.1).

 Рис. 1.1.

С утність оплати праці на підприємстві

О плата праці

Трудовий дохід для Економічна категорія - Ціна за якою працівник

забезпечення відносин між власником продає свою робочу силу

відтворення робочої і працівником з розподілу

сили доданої вартості

Елемент витрат Винагорода працівнику

підприємства для за виконану роботу

формування

собівартості

За видами заробітна плата поділяється на:

- основну заробітну плату;

- додаткову заробітну плату;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг).

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать:

- оплата простоїв не з вини працівника;

- суми, що виплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим збереженням заробітної плати;

- суми, що виплачуються працівникам, які брали участь у страйках;

- надбавки і доплати, не передбачені законодавством і понад розміри, встановлені чинним законодавством;

- винагороди за підсумками роботи за рік;

- винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), не передбачені законодавством і понад розміри, встановлені чинним законодавством;

- винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції;

- премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, за створення, освоєння та впровадження нової техніки, за введення в дію в строк і достроково виробничих потужностей та об’єктів будівництва, за своєчасну поставку продукції на експорт та інші;

- премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання, в тому числі за:

- створення, організацію виробництва та виготовлення нових товарів народного споживання;

- збирання та здачу окремих видів відходів виробництва для вторинного їх використання (збирання та здавання відпрацьованих і пошкоджених абразивних інструментів, відходів твердих сплавів та інше);

- своєчасне здавання, повернення та повторне використання дерев’яної, скляної та картонної тари;

- збирання, сортування, зберігання і здавання вторинної сировини;

- скорочення часу перебування вагонів під навантаженням і розвантаженням, їх щільне навантаження, підвищення рівня маршрутизації перевезення вантажів на залізниці;

- іншу господарську діяльність відповідно до спеціальних рішень уряду;

- одноразові заохочення (наприклад, окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, заохочень до ювілейних та пам’ятних дат як у грошовій, так і натуральній формі);

- виплати підвищеної (диференційної) оплати праці працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, оплати додаткової відпустки, виплата різниці між заробітками при переведенні на нижче оплачувану роботу, видатки по збереженню середньої заробітної плати при звільненні у зв’язку з відселенням, виплата компенсації за час вимушеного простою, що проводяться відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

- матеріальна допомога (оздоровчі, екологічні та інші виплати);

- сума наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам:

- оплата додатково наданих за рішенням трудового колективу (понад передбачених законодавством) відпусток, в тому числі жінкам, які виховують дітей;

- одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію;

- доплати і надбавки до державних пенсій пенсіонерам, що працюють;

- оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства;

- вартість путівок на лікування та відпочинок або суми компенсацій, видані замість путівок; екскурсії та мандрівки;

- здешевлення вартості харчування працівників як готівкою, так і за безготівковими розрахунками в їдальнях, буфетах, профілакторіях;

- витрати на погашення позик, виданих працівникам підприємств для поліпшення житлових умов, включаючи кошти для погашення первинних внесків для вступу в житловий кооператив та на індивідуальне будівництво, придбання садових будинків і обзаведення домашнім господарством;

- витрати на благоустрій садівничих товариств (будівництво доріг, енерго- і водопостачання, осушення та інші витрати загального характеру), будівництво гаражів;

- інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, крім гуртожитків, продовольчих та непродовольчих товарів, включаючи товари, одержані за бартером, продуктових замовлень, проїзних квитків, абонементів у групи здоров’я, передплати на газети та журнали, протезування, виплати різниці в цінах на паливо або суми компенсації працівникам вартості виданого палива у випадках, не передбачених чинним законодавством, тощо);

- суми прибутку, спрямовані на придбання акцій (для працівників трудового колективу);

- кошти, спрямовані на викуп майна підприємства членами трудового колективу за рахунок коштів підприємства (або коштів, взятих у позику в установах банків, з початку її погашення) з моменту їх персоніфікації;

- витрати у розмірі страхових внесків підприємств, пов’язаних з добровільним страхуванням працівників (від нещасних випадків, безробіття тощо), якщо договір страхування передбачає виплату обумовленої суми застрахованій фізичній особі незалежно від виникнення страхового випадку по закінченні терміну страхового договору.

Регулювання оплати праці здійснюється за двома формами: державне регулювання на основі встановлення законодавчих норм і договірне регулювання на основі укладення угод і колективних договорів.

Держава здійснює регулювання оплати праці підприємств усіх форм власності та господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Існуючий нині рівень номінальної заробітної плати, її купівельна спроможність перетворилися в один з головних чинників, що стримують розвиток виробництва, відтворення робочої сили, технологічне оновлення виробництва, розв’язання ряду інших соціально-економічних проблем. Наявність зазначених недоліків свідчить про нагальну потребу реформування системи оплати праці.

Досвід постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Словаччини, Угорщини, Хорватії, Чехії та інших, свідчить про те, що реальні зрушення в економіці цих країн розпочалися лише тоді, коли середня заробітна плата підвищилася до рівня, еквівалентного 300 доларам США і вище у розрахунку на місяць. З огляду на це провідною складовою подальшого реформування системи оплати праці має стати зростання реальної заробітної плати як складової реформування всього механізму господарювання.

Державна політика у сфері оплати праці повинна здійснюватися шляхом:

- удосконалення законодавства про оплату праці, вжиття заходів для посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці, за своєчасною виплатою заробітної плати;

- реформування системи оплати праці, спрямованого на істотне підвищення заробітної плати та докорінну зміну структури витрат виробництва;

- підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади з реалізації законодавчо визначених повноважень щодо вдосконалення умов і розмірів оплати праці;

- зміни системи оподаткування доходів громадян та забезпечення державного його регулювання;

- підвищення вартості (ціни) робочої сили та збільшення у виробничих витратах питомої ваги витрат на оплату праці;

- реструктуризації собівартості продукції на основі виключення матеріальних та фінансових витрат невиробничого характеру;

- підвищення розміру мінімальної заробітної плати, відновлення ролі мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії;

- посилення залежності оплати праці від кінцевих результатів виробництва, професійного і кваліфікаційного рівня працівників;

- удосконалення механізму договірного регулювання соціально-трудових відносин шляхом поліпшення та конкретизації змісту угод і договорів, що укладаються на державному, галузевому, регіональному і виробничому рівнях;

- удосконалення процедури укладання та контролю за виконанням угод і колективних договорів з метою посилення соціальних гарантій працівників;

- розроблення механізмів поширення дії галузевих і регіональних угод на підприємствах усіх форм власності й господарювання;

- зменшення необґрунтованої надмірної міжгалузевої диференціації в оплаті праці, істотне підвищення заробітної плати в галузях, що забезпечують науково-технічний прогрес на основі економічного та фінансового оздоровлення підприємств цих галузей;

- удосконалення оплати праці працівників бюджетної сфери, розроблення механізму регулювання міжгалузевих, міжпрофесійних (міжпосадових) співвідношень заробітної плати працівників бюджетної сфери на єдиній основі;

- забезпечення виплати доходів працівників у грошовому виразі;

- реалізації комплексу правових, організаційно-економічних заходів, спрямованих на легалізацію тіньових доходів.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі систем угод, які укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода) або регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України “Про колективні договори і угоди”.

Система оплати праці – це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці та мірою винагороди працівників. При почасовій оплаті праці працівника її розмір залежить від тривалості відпрацьованого часу, а відрядній – від кількості виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг відповідної якості.

Проста почасова оплата праці провадиться лише на основі почасової ставки (розцінки).

При застосуванні почасово-преміювальної оплати праці працівник понад основний почасовий заробіток одержує додаткову винагороду за виконання заздалегідь встановлених господарських показників.

Пряма індивідуальна відрядна оплата праці провадиться за однаковими відрядними розцінками незалежно від рівня виконання норм виробітку. Заробіток працівника пропорційний фактичному виробітку.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає додаткове заохочення працівників за виготовлення продукції понад встановлену норму. При цьому вироблена в межах норми продукція оплачується за основними розцінками, а вироблена понад норму – за збільшеними розцінками.

Відрядно-преміювальна оплата праці передбачає додаткове заохочення працівників шляхом нарахування премій за виконання норми та виготовлення продукції понад встановлену норму.

Непряма відрядна оплата праці застосовується для оплати праці допоміжних і підсобних працівників, які обслуговують основних працівників, і нараховується за результатами їх роботи.

Акордна оплата праці встановлюється в цілому за певний обсяг робіт.

Оплата праці службовців здійснюється за посадовими окладами, визначеними в залежності від посади за штатним розписом, розміру доданої вартості створеної підприємством, ефективності господарської діяльності суб’єкта господарювання, кваліфікації працівників тощо.

На підприємствах може застосовуватися безтарифна (контрактна) система оплати праці. За цією системою оплата праці всіх працівників від керівника до робітника визначається як їх частка у фонді оплати праці підприємства або окремого структурного підрозділу.