3. Природа норм міжнародного приватного права і його місце в системі права
У літературі І.С. Перетерський звернув увагу на те, що в слово "міжнародне" стосовно до міжнародного публічного й приватного права вкладається різний зміст. "Міжнародне публічне право, - затверджував він, - є міжнародним у тому розумінні, що воно встановлює правовідносини між державами (inter nations, inter gentes), a міжнародна частка право - у тому розумінні, що воно встановлює правовідносини між особами, що належать до різних держав, правовідносини, що виходять за рамки окремої правової системи й потребуючі з'ясування, який закон до них застосовується". Таким чином, у першому випадку термін "міжнародне" розуміється в змісті "міждержавне", а в другому - "міжнародне" у змісті регулювання відносин з іноземним елементом.
По питанню про те, чи входить міжнародне приватне право до складу міжнародного права або ж ставиться до внутрішнього права, у радянській юридичній літературі були висловлені різні точки зору. На думку ряду авторів (С.Б. Крилов, М.А. Плоткин, С.А. Голунський, М.С. Строгович, В.Э. Грабарь, А.М. Ладиженський, Ф.І. Кожевников, С.А. Малинин, В.І. Менжинський, І.П. Блищенко, Л.Н. Галенськая), норми міжнародного приватного права входять до складу міжнародного права в широкому змісті слова. В обґрунтування цієї точки зору вказувалося не тільки на глибокий зв'язок, що існує між міжнародною публічною й міжнародною часткою правом, на близьке внутрішнє споріднення між ними, але й на єдність джерел, якому надавалося вирішальне значення. "У міжнародному договірному праві, - писав С.Б. Крилов, - повинно бути побачено основний зміст міжнародного приватного права. Лише вивчення міжнародних договорів дає зміст справжнього міжнародного приватного права".
Ця точка зору ґрунтується на тім, що в міжнародному приватному праві мова йде про міждержавні відносини, що зачіпають питання цивільного права. При цьому зверталася увага на те, що всяка суперечка, конфлікт у цивільно-правовій області між окремими фірмами, навіть спор про розлучення між громадянами різних держав може в остаточному підсумку перерости в конфлікт між державами.
Була висловлена й інша точка зору, що виходить із того, що питання про природу норм міжнародного приватного права вирішується насамперед з урахуванням характеру Регульованих їм відносин. З того факту, що предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, укладали, що міжнародна частка право входить до складу цивільного, тобто внутрішнього, права, а наука міжнародного приватного права є однієї із цивільно-правових наук. Цей висновок був зроблений І.С. Перетерським, а потім докладно обґрунтований у численних працях Л.А. Лунца, і насамперед у його тритомному курсі міжнародного приватного права.
З даної точки зору виходять у своїх роботах по міжнародному приватному праву такі автори, як А.Б. Альтшулер, М.И. Брагинський, І.А. Грингольц, С.А. Гуреев, К.Ф. Егоров, В.П. Звеков, С.Н. Лебедєв, А.Л. Маковский, Г.К. Матвєєв, Н.В. Орлова, В.С. Поздняков, М.Г. Розенберг, А.А. Рубанов, О.Н. Садків до ін.
Віднесення міжнародного приватного права до внутрішнього права було підтримано в роботах Е.Т. Усенко й у деяких інших працях по міжнародному публічному праву. У сучасному світі, відзначає А.П. Мовчан, існують тільки два види систем права - міжнародне право й національні системи права, а "міжнародне приватне право є частиною національних систем права різних держав".
У літературі одержала розвиток і третю точку зору, що спочатку в 20-і роки була висловлена А.Н. Макаровым, а потім розроблена Р.А. Мюллерсоном. Відповідно до неї, норми міжнародного приватного права, регулюючи міжнародні відносини невладного характеру, складаються із двох частин, а саме з певних частин національно-правових систем і певної частини міжнародного публічного права. "Однак, - пише Р.А. Мюллерсон, - ці частини, що утворять у результаті такої взаємодії полісистемний комплекс, не виключаються з відповідних національно-правових систем або з міжнародного публічного права".
Таким чином, особливість міжнародного приватного права як права відповідно до цієї крапки зору укладається в тім, що воно регулює особливу групу суспільних відносин, що володіють двоїстим характером і не мають своєї "власної" системи права. Ця точка зору була сприйнята в підручнику міжнародного права 1982 року, а також підтримана деякою мірою й в інших роботах.
Ще І.С. Перетерський звертав увагу на те, що відносини, які входять в область міжнародного приватного права, хоча і є відносинами цивільно-правовими, мають свою специфіку. Не будь її, самостійне існування міжнародного приватного права не мало б взагалі ніякої підстави. "Правовідносини, що входять в область міжнародного приватного права, - писав він, - хоча і є цивільними, являють собою відома своєрідність, сполучення цивільно-правових і міжнародно-правових початків, що діють спільно й нерозривно".
Інтернаціоналізація господарського життя, розвиток інтеграційних процесів, вплив технічного прогресу на правове регулювання - все це визначає тенденцію підвищення ролі міжнародного договору як джерела міжнародного приватного права. Поряд з нормами, що втримуються в міжнародних договорах, держави застосовують норми міжнародного приватного права, основою яких є загальні початки міжнародного права, загальновизнані принципи й норми сучасного міжнародного права, а також міжнародні порядки.
Хоча певна, а по ряду питань значна частина норм міжнародного приватного права формулюється спочатку в міжнародних договорах, природа, характер таких норм цим не визначаються. Наша доктрина виходить із того, що міжнародний договір містить зобов'язання держав-учасників. Якщо договір зобов'язує держави вводити норми, що містять правила з питань міжнародного приватного права, то держава зобов'язана це зробити. Але для сторін (а ними в правовідносинах в області міжнародного приватного права є громадяни і юридичні особи) зазначені норми стають обов'язковими в тому випадку, коли це запропоновано в тій або іншій формі самою державою. Іншими словами, відповідно до розвитого В нас доктрині, підтримуваної автором дійсної роботи, норми міжнародного договору в результаті трансформації, що розуміє в широкому змісті слова, стають нормами внутрішнього права й тим самим нормами міжнародного приватного права, застосовуваними даною державою. Трансформація здійснюється шляхом прийняття внутрішнього закону або іншого нормативного акту (наприклад, закону про векселі 1937 р., уведеного в СРСР послу приєднання СРСР до Женевської вексельної конвенції 1930 р.).
Після трансформації ці норми зберігають автономне положення у внутрішній правовій системі кожного держави-учасника міжнародного договору. Автономний характер цих норм обумовлений насамперед тим, що вони виражають волю не однієї держави, а всіх держав-учасників договору й що, як правило, ціль створення цих норм - регулювати специфічні майнові й інші відносини з міжнародним (іноземним) елементом, а не взагалі правовий^-правові-цивільно-правові відносини.
З даної властивості норм, з факту їхнього відокремлення треба, що, по-перше, норми не можна довільно, без згоди інших держав-учасників, міняти й, по-друге, тлумачення їх повинне здійснюватися також одноманітно. На це звертається увага в деяких міжнародних угодах. Так, у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року вказується, що "при тлумаченні дійсної Конвенції слід ураховувати її міжнародний характер і необхідність сприяти досягненню однаковості в її застосуванні" (п. 1 ст. 7).
Тлумачення норм міжнародних договорів здійснюється за іншими критеріями, чим тлумачення внутрішніх законів. Це випливає зі ст. 31-33 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. Застосовувані в договорі поняття можуть не збігатися з поняттями, термінами внутрішнього законодавства. У цих випадках рекомендується враховувати практику й мети договору (ст. 31). Поряд з текстом, що включає преамбулу й додатки, у процесі тлумачення можливе звертання до додаткових коштів тлумачення, у тому числі до підготовчих матеріалів.
Незважаючи на тенденцію підвищення ролі міжнародного договору в даній області, внутрішнє законодавство продовжує залишатися істотним джерелом правового регулювання. Ця обставина зізнається в доктрині багатьох країн. Так, французький юрист А. Батіффоль відзначає, що при відсутності міжнародних договорів відповідні норми формулюються законами різних держав і застосовуються їхніми судами, а законодавство однієї країни значно відрізняється від законодавства іншої. Тому існують французькі, німецькі, італійське законодавства й судова практика по міжнародному приватному праву. Правда, як він зауважує, ситуація в цій області не настільки вуж істотно відрізняється від ситуації в області міжнародного публічного права, де кожна держава також вільно визначає у великому ступені, що воно визнає як міжнародний порядок.
З аналогічного положення виходять, як правило, у переважній більшості випадків курси й підручники по міжнародному приватному праву в різних країнах світу. "Не існує єдиного міжнародного приватного права, - затверджує німецький професор Хр. фон Бар у своєму курсі 1987 року, - а є їх стільки, скільки існує на земній кулі (на цій Землі) правопорядків". Своє міжнародне приватне право є у ФРН, Франції, Великобританії, Італії й т.д. Зміст кожного з них, у всякому разі частково, істотно відрізняється від іншого.
Таким чином, кожна держава (за винятком випадків використання уніфікованих норм міжнародних договорів і загальних початків міжнародного права) застосовує в області регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом не ті самі норми міжнародного приватного права, загальні для всіх держав, а різні норми.
Наведені вище міркування дають підставу розглядати міжнародне приватне право як особливу галузь права й відносити його (всупереч, здавалося б, назві) до сфери внутрішньодержавного права. Що стосується міжнародного приватного права як галузі правознавства, те ця правова наука, що швидко розвивається, виходить як з інститутів і понять міжнародного права, так і з інститутів цивільного права різних держав, що робить неминучим застосування в ній методів порівняльного правознавства. Як правило, і це відзначав у свій час ще С.Б. Крилов, "міжнародна приватне право розробляється насамперед цивілістами - фахівцями в області цивільного права". Таким чином, предметом регулювання в міжнародному приватному праві є цивільно-правові відносини, чим і виправдується віднесення міжнародного приватного права до внутрішньої правової системи кожної держави. У той же час наведені вище обставини дозволяють говорити, на нашу думку, про комплексний характер міжнародного приватного права як галузі правознавства. Без зв'язку з вивченням проблем загального міжнародного права не може плідно здійснюватися розробка питань міжнародного приватного права.
4. ВИХІДНІ ПОЧАТКИ ДОКТРИНИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
1. Ціль норм міжнародного приватного права, застосовуваних державою, - правове забезпечення різноманітних міжнародних економічних, науково-технічних і культурних зв'язків, а також установлення правового положення іноземців, що відповідає правам людини, певним міжнародними пактами. Міжнародне приватне право відіграє активну роль в організації співробітництва з іншими країнами в галузі економіки й торгівлі, транспорту й зв'язку, науки, техніки й культури. У нормах міжнародного приватного права відображається мирна зовнішня політика нашої держави.
Важливе місце в міжнародному приватному праві займають норми, спрямовані на забезпечення прав й інтересів громадян - суб'єктів відповідних відносин в області цивільного, трудового, сімейного, процесуального права.
Росія послідовно виходить із положень Заключного акту й прийнятих у його розвиток інших документів Наради по безпеці й співробітництву в Європі. Ці документи спрямовані на забезпечення кожною державою в межах його території прав людини й основних воль особам, що підлягають його юрисдикції, на забезпечення ефективної юридичної допомоги громадянам інших держав-учасників, що тимчасово перебуває на їхній території, а також на забезпечення можливості висновку шлюбів між громадянами різних держав.
У міру того як наше суспільство стає усе більше й більше відкритим, у міру того як будуть полегшуватися й частішати поїздки громадян різних держав за кордон, у міру того як будуть розширюватися процеси міграції населення, у тому числі й міграції робочої чинності, значення відповідних норм міжнародного приватного права буде зростати.
Дії держави і його органів в області міжнародного приватного права виходять із закріплених у Конституції принципів.
Відносини з іншими державами будуються на основі дотримання, визнання й поваги суверенітету й суверенної рівності всіх країн, відмови від застосування чинності або погрози чинністю; непорушності границь, територіальної цілісності держав; мирного врегулювання споровши; невтручання у внутрішні справи; поваги прав і воль людини, включаючи права національних меншостей; сумлінного виконання зобов'язань й інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
2. Із принципу суверенної рівності держав випливає принцип недискримінації. У чинність цього принципу не повинна допускатися дискримінація як в області торгово-економічних відносин між різними країнами, так і відносно правового положення іноземних юридичних осіб і громадян через приналежність даної держави до тієї або іншої суспільно-політичної системи або на підставі іншої відмітної ознаки. У ст. 4 Хартії економічних прав й обов'язків держав, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН в 1974 році, цей принцип був виражений у такий спосіб: "Кожна держава має право брати участь у міжнародній торгівлі й інших формах економічного співробітництва, незалежно від яких-небудь розходжень у політичних, економічних і соціальних системах. Жодне держава не повинне піддаватися якої-небудь дискримінації, заснованої лише на таких розходженнях".
Норми нашого внутрішнього законодавства, що ставляться до області міжнародного приватного права, у тому числі й колізійні норми, у принципі носять загальний характер, не роблячи яких-небудь розходжень стосовно до різних закордонних правових систем. Якщо, наприклад, у законі встановлено, що права та обов'язки сторін по зобов'язаннях, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, визначаються по праву країни, де мало місце заподіяння шкоди, то це положення ставиться рівною мірою до прав, що возникли під дією будь-якої відповідної правової системи, оскільки інше не випливає з міжнародного договору України з якою-небудь державою.
У сучасних умовах поглиблення співробітництва з усіма країнами, здійснення перебудови механізму зовнішньоекономічної діяльності, рішення завдання створення сприятливого інвестиційного клімату перед нашою наукою міжнародного приватного права встали нові завдання, пов'язані з розробкою різних правових аспектів спільної діяльності як у формі спільних підприємств, заснованих на території й за рубежем, так й у формі реалізації спільних проектів регіонального характеру, створення вільних економічних зон.
Необхідна розробка з урахуванням досвіду КНР й інших країн питань міжнародного приватного права, що виникають при створенні таких спеціальних економічних зон. Нові завдання встали й у зв'язку з розвитком космічних досліджень, проблемами атомної енергетики.
На сучасному етапі міжнародних відносин і розвитку нашого суспільства можна сформулювати основні завдання, що коштують у нашій країні в області міжнародного приватного права:
по-перше, подальше вдосконалювання правового забезпечення інтеграційних процесів, у тому числі й проведення роботи з уніфікації й зближення правових норм країн-членів СНД, покликаних регулювати відносини між підприємствами цих країн;
по-друге, сприяння застосуванню нових, більше глибоких форм співробітництва, і насамперед різних форм спільної підприємницької діяльності;
по-третє, захист прав й інтересів іноземних інвесторів в Україні й нашій інвестиційній діяльності за рубежем, забезпечення гарантії в цій сфері відносин;
по-четверте, розширення гарантій прав іноземців в Україні у всіляких областях (трудового, сімейного права, судового захисту);
по-п'яте, забезпечення захисту майнових прав і законних інтересів громадян, організацій і фірм України за рубежем.
У століття технічного прогресу, в умовах подальшої інтернаціоналізації господарських і культурних відносин, коли дії, зроблені в межах однієї держави, можуть викликати наслідку в інших країнах, коли все більше число наших організацій і громадян вступають у різні за своїм характером відносини з організаціями й громадянами інших країн, знання питань міжнародного приватного права повинне допомогти нашим консульським установам, різним організаціям у забезпеченні належного правового захисту державного майна, прав й інтересів наших громадян, організацій і самої держави за рубежем.
При застосуванні цих норм на практиці, при регулюванні відносин з іноземцями й іноземними організаціями й фірмами, при визначенні в кожному конкретному випадку прав й обов'язків сторін необхідна особлива чіткість.
Велике практичне значення вивчення питань міжнародного приватного права, знання яких необхідно не тільки працівникам органів зовнішніх зносин держави, але і юристам, що працюють у різних областях господарства, і насамперед на підприємствах і фірмах різних форм власності, в організаціях й установах культури, працівникам суду, прокуратури, нотаріату, загсів й інших державних органів.