2. Зміст міжнародного приватного права

1. Наша вітчизняна доктрина виходить із того, що норми міжнародного приватного права регулюють цивільно-правові, сімейні й трудові відносини з іноземним, або міжнародним, елементом. Таким чином, мова йде про цивільно-правові відносини, що розуміють у широкому змісті й вихідних за межі однієї держави. Говорячи про майнові й інші пов'язані з ними відносини, необхідно підкреслити, що регулювання цивільно-правових відносин між особами яких-небудь двох держав тісно пов'язане із загальним станом зовнішньополітичних відносин між цими державами.

Насамперед варто зупинитися на тім, що розуміється під таким іноземним (міжнародним) елементом у майнових відносинах. Можна привести три основні групи майнових відносин, для яких характерне наявність такого елемента:

а) майнові відносини, суб'єктом яких виступає сторона, за своїм характером є іноземною. Це можуть бути громадянин іноземної держави, іноземна організація або навіть іноземна держава. Наприклад, зовнішньоекономічне об'єднання "Союзхимэкспорт" укладає договір з англійською фірмою про продаж партії товарів. Іноземним елементом у цьому випадку буде те, що стороною в такому договорі виступає англійська фірма;

б) майнові відносини, коли всі їхні учасники належать до однієї держави, але об'єкт (наприклад, спадкоємне майно), у зв'язку з яким виникають відповідні відносини, перебуває за кордоном;

в) майнові відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном (заподіяння шкоди, укладання договору, смерть і т.ін.).

Можна привести наступний приклад. Група наших туристів у Парижу після прогулянки на катері по Сені переходила, для того щоб висадитися на берег, через баржу. Настил на баржі не був закріплений, і 14 чоловік провалилися в трюм із триметрової висоти й одержали серйозні каліцтва. Виникло зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Вітчизняна доктрина відносить до міжнародного приватного права питання так називаного міжнародного цивільного процесу. Вона виходить із того, що іноземний елемент у цивільній справі (а до цивільних справ в Україні ставляться й сімейні, і трудові справи) породжує певні процесуальні наслідки.

2. Історично основу міжнародного приватного права завжди становили так називані колізійні норми. Істотною особливістю регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом є те, що в ряді випадків норми міжнародного приватного права на містять прямої відповіді, прямого приписання про те, як потрібно вирішити те або інше питання. Ці норми вказують лише, яке законодавство підлягає застосуванню. Норми такого роду називаються колізійними.

Типовим прикладом застосування колізійних норм у нашій практиці є наступна справа. Всесоюзне об'єднання "Совэкспортфильм" уклало договір з англійською фірмою "Ромулус филмс лтд." про прокат у Великобританії радянського кінофільму "Спляча красуня". У зв'язку із втратою однієї частини фільму англійська фірма в 1967 році позивала проти об'єднання про відшкодування збитків. Питання відшкодування збитків у контракті визначені не були. Виникає, зокрема, питання про те, чи належні відшкодовуватися позитивний збиток і так називана упущена вигода у випадку фактичної неможливості виконання, якщо така неможливість виникла з вини однієї зі сторін. Для того щоб відповісти на це питання, потрібно знати, яке право підлягає застосуванню за даним контрактом. Оскільки договір був укладений у Лондоні, до нього були застосовані норми англійського права.

Колізійні норми з юридико-технічної точки зору являють собою найбільш складні норми, що входять в область міжнародного приватного права. Сукупність таких норм, застосовуваних кожною державою, становить колізійне право. Наша доктрина виходить із того, що міжнародне приватне право не може бути зведено тільки до колізійного права. Колізійне право становить частину міжнародного приватного права, частина найбільш складну й досить істотну, але колізійними питаннями зміст міжнародного приватного права аж ніяк не вичерпується.

3. У сферу міжнародного приватного права необхідно включити всі норми, що регулюють цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Так варто зробити тому, що визначальне значення має сам характер відносин, предмет регулювання, а не метод регулювання. Може застосовуватися кілька методів, при цьому один метод не виключає застосування іншого. Матеріально-правовий метод і колізійний метод - це два способи регулювання відносин з іноземним елементом, причому найбільш зробленим є перший спосіб, при якому відбувається безпосереднє застосування матеріальної норми без звертання до колізійної норми. Виходячи з такого підходу, до міжнародного приватного права повинні бути віднесені матеріально-правові норми, уніфіковані шляхом висновку міжнародних угод.

У пояснювальній записці представника Угорщини, спрямованої в 1965 році Генеральній Асамблеї ООН, по питанню про міри, які повинні бути прийняті для прогресивного розвитку в області міжнародного приватного права, відзначалося, що "для цілей, наявних у виді в цей час, під "розвитком міжнародного приватного права" розуміється не стільки яка-небудь міжнародна угода про норми колізійного права, застосовуваних національними й арбітражними судами, скільки уніфікація приватного права, головним чином в області міжнародної торгівлі (як, наприклад, уніфікація правових норм, що стосується міжнародної продажі товарів або складання контрактів)". Це положення застосовне повною мірою й до регулювання відносин в областях науково-технічного й культурного співробітництва, морських, залізничних і повітряних перевезень.

На значенні уніфікації норм у порядку міжнародних угод варто зупинитися більш докладно. Процес інтернаціоналізації господарського життя прискорив процес уніфікації матеріально-правових норм в областях торгівлі, транспорту й ін. Радянський Союз, а потім Україна брали участь в останні роки в розробці ряду проектів конвенцій, що містять матеріально-правові норми.

Матеріально-правові норми, створені в порядку уніфікації, утримуються в таких актах, прийнятих органами Ради Економічної Взаємодопомоги, як різні Загальні умови, які не втратили свого значення й після припинення діяльності РЕВ. Насамперед варто назвати Загальні умови поставок товарів між організаціями країн-членів РЕВ. Крім того, були прийняті Загальні умови монтажу, Загальні умови технічного обслуговування. Загальні умови спеціалізації й кооперування виробництва.

Тим самим була здійснена уніфікація не тільки матеріально-правових норм, але й норм колізійних. В одних областях (поставки товарів, відносини по спеціалізації й кооперуванню, по перевезенню) такі колізійні норми доповнювали уніфіковані матеріально-правові норми, в інші мали самостійне значення (у сімейних, спадкоємних правовідносинах). Останнє порозумівається тим, що в деяких областях відносин істотну роль грають історичні, національні й інші особливості. Тому метод уніфікації матеріально-правових норм був би тут передчасним, а уніфікація колізійних норм шляхом висновку двосторонніх угод (договорів про правову допомогу) виявилася б ефективною.

Практика показала, що найбільш доцільним є висновок таких угод, спрямованих на уніфікацію правового регулювання відносин між господарськими організаціями різних країн, у яких установлення однакових матеріально-правових норм доповнюється уніфікованими колізійними нормами, що відсилають до національного законодавства, що підлягає застосуванню з питань, не врегульованим такими нормами. Стосовно до сфери торговельного мореплавання в нашій літературі відзначалося, що матеріально-правова уніфікація повинна стосуватися основних питань регулювання в сполученні з іншими методами регулювання, у тому числі з рішенням у тих же міжнародних угодах щодо менш важливих питань шляхом установлення уніфікованих колізійних норм.

Виникає питання, чи ставляться до області міжнародного приватного права внутрішні матеріальні норми, тобто норми внутрішнього законодавства, які безпосередньо, без застосування колізійної норми регулюють відносини з іноземним елементом. Одні радянські автори (І.С. Перетерський) відносили ці норми до міжнародного приватного права, інші (Л.А. Лунц) - немає. Відповідно до крапки зору Л.А. Лунца, включення до складу міжнародного приватного права матеріально-правових норм, безпосередньо регулюючі відносини з іноземним елементом, може привести до того, що границя міжнародного приватного права із цивільним правом була б зовсім стерта. На нашу думку, виходячи з характеру регульованих правом відносин, ці норми також варто включити до складу міжнародного приватного права. Мова при цьому йде не про загальні норми нашого цивільного законодавства, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом у чинність відсилання до них колізійних норм, а про спеціальні норми, безпосередньо встановлених державою для регулювання зовнішньоекономічних відносин або відносин по науково-технічному, культурному співробітництву.

Специфіка правового регулювання в області міжнародного приватного права визначається тим, що держава приймає спеціальне законодавство з питань зовнішніх економічних зв'язків, норми якого не зливаються з іншими нормами внутрішньої системи права, а носять відособлений характер. Ці норми прийняті винятково для регулювання відносин з іноземним елементом.

Специфіка цих правил полягає в тому, що вони вирішують те або інше питання власне кажучи, містять прямі матеріально-правові норми, не використовуючи колізійний метод.

Таким чином, до складу міжнародного приватного права входять як колізійні, так і матеріально-правові норми, що регулюють цивільно-правові відносини з іноземним елементом, які виникають в областях міжнародного економічного, науково-технічного й культурного співробітництва, а також норми, що визначають цивільні, сімейні, трудові й процесуальні права іноземців. Тим самим, включаючи уніфіковані норми до складу міжнародного приватного права, що підлягає застосуванню в чинність колізійних норм, ми з урахуванням специфічних особливостей права дотримуємося широкої концепції міжнародного приватного права.

4. У доктрині міжнародного приватного права різних держав питання про предмет цієї галузі права вирішується неоднаково.

У роботах англійських (А. Дайсі, Дж. Чешир, П. Норт) і американських (Д. Біль, Г. Гудрич) авторів розглядаються як колізійні питання, питання вибору права (choice of law), так і питання підсудності (juridiction), тобто правила про те, які суперечки по правовідносинам з "іноземним елементом" повинні розглядатися місцевими судами, а які - судами інших держав. Такий процесуальний підхід до проблем міжнародного приватного права приводить у ряді випадків до обмеження застосування іноземних законів і відповідно до розширення сфери дії внутрішнього права.

У Франції доктрина (А. Батіффоль, П. Саватье) відносить до міжнародного приватного права насамперед норми про громадянство, маючи на увазі правила про французьке громадянство (nationalite). У курсах і підручниках традиційно розглядається правове положення у Франції іноземців (condition des etrangers), тобто правила внутрішнього матеріального права по широкому колу питань (в'їзд, перебування іноземців, їх майнові й інші права), і тільки після розгляду цих двох комплексів вивчаються питання колізії законів (conflit des lois) і міжнародної підсудності (conflit de juridiction).

Більше широкий підхід характерний для робіт И. Лусуарна й П. Бореля (Франція), П. Лаліва (Швейцарія) і ін.

Німецькі юристи Л. Раапе, Г. Кегель зводять міжнародне приватне право до колізійного права. Правда, Г. Кегель включив у свій підручник (хоча й у вигляді додатка) питання міжнародного цивільного процесу, міжнародного "права експропріації", міжнародного валютного права й права картелів, обмовивши публічно-правовий характер цієї проблематики.

На думку М. Іссада (Алжир), у сучасних умовах міжнародне приватне право не може бути обмежено колізійним правом. У більше широкому змісті, уважає він, "міжнародна частка право - це право, що регулює міжнародні відносини незалежно від застосовуваних методів. Методів може бути безліч, і один не повинен виключати інший".

Чехословацький юрист П. Каленский відносить до цієї області й колізійні, і матеріально-правові норми. Такий же підхід характерний для юристів Болгарії:

В. Кутикова - автора підручника, И. Алтынова, що написав книгу про систему міжнародного приватного права. Прямо протилежну позицію займає інший болгарський юрист - Ж. Сталев, що відстоює у своїй роботі концепцію міжнародного приватного права як права винятково колізійного.

Китайська доктрина (Ияо Хуанг, Рен Лишенг, Ллю Дінг), як правило, виходить із широкого підходу до міжнародного приватного права, відносячи до нього всі випадки регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом (китайська теорія "великого міжнародного приватного права"), однак Чи Хао Пій розглядає міжнародне приватне право як винятково колізійне право (теорія "маленького міжнародного приватного права").

Польські автори К. Пшибыловский, М. Сосьняк, В. Валашек звичайно зводять міжнародне приватне право до колізійного права з додаванням питань так називаного міжнародного цивільного процесу. Аналогічним образом надходять угорські теоретики (у підручнику Л. Рецеі, у численних роботах И. Сасі).

5. З питанням про предмет міжнародного приватного права безпосередньо зв'язане й питання про найменування цієї галузі права й галузі правознавства (правової науки). Нинішня назва (private international law) було вперше запропоноване американським автором Дж. Сторі в 1834 році. В англо-американській доктрині ця назва застосовується в XX столітті поряд з раніше, що вживався терміном, "конфліктне право" (соnflict of law). У державах Європи зазначена назва стала повсюдно застосовуватися починаючи з 40-х років XIX в. (droit international prive, Internationales Rrivatrecht, diritto internazionale private, derecho international privado).

Тим самим терміном "міжнародне приватне право" позначаються й система норм (галузь права), і галузь правознавства. У порівнянні з найменуваннями всіх інших галузей права це найменування найменш загальновизнане.

Всі три елементи даної назви часто оспорюются. Одні автори затверджують, що це не міжнародне право, а внутрішнє право, інші вказують, що ця не частка право, і, нарешті, перебувають навіть такі, які вважають, що це взагалі не право, а якісь чисто технічні правила про вибір законодавства. Останнє затвердження, на відміну від перших двох, не має якої-небудь серйозної основи.

Наведемо як приклад висловлення із приводу цього найменування з підручника Г. Кегля: "Назва "міжнародне приватне право" явно неточно. Мова йде не про міжнародний, а про національний (внутрішньодержавному) праві, і не про матеріальне приватне право, а про право колізійне. Однак сутність ця назва виражає достатнім образом". У західній літературі було запропоновано більше 20 інших назв, але всі вони не прищепилися (наприклад, міждержавне приватне право, зовнішнє приватне право, прикордонне право).

У минулому в радянській юридичній літературі також були висловлені заперечення проти терміна "міжнародне приватне право" з посиланням на відсутність розподілу всього права на публічне й частку.

Однак, незважаючи на невідповідність назви "міжнародне приватне право" тим відносинам, які воно регулювало в СРСР, цей термін незмінно зберігався й застосовувався й у навчальної, і в науковій літературі. У цей час ця назва загальноприйнята в Україні й інших державах, що раніше входили до складу СРСР.