Лекція 1
Тема 1. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
1. Поняття міжнародного приватного права.
2. Зміст міжнародного приватного права.
3. Природа норм міжнародного приватного права і його місце в системі права.
4. Вихідні начала доктрини міжнародного приватного права.
5. Система міжнародного приватного права.
1. Поняття міжнародного приватного права
1. Міжнародне приватне право нерозривне пов'язане з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного й культурного співробітництва. Важливу роль у правовому регулюванні цього співробітництва покликані грати норми міжнародного приватного права, значення якого зростає в міру поглиблення міжнародних господарських зв'язків, розвитку нових організаційних форм у різних областях міжнародного ділового співробітництва.
На розвиток міжнародного приватного права впливають основні фактори сучасної дійсності.
По-перше, це інтернаціоналізація господарського життя. Об'єктивний процес інтернаціоналізації сучасного світового господарства вимагає й нового рівня багатобічних економічних відносин. Характерний приклад у цьому плані дає розвиток Європейського континенту. Безпосереднім проявом інтернаціоналізації господарського життя є широкий розвиток різнобічного економічного й науково-технічного співробітництва. Якщо на рубежі XIX й XX століть воно обмежувалося винятково торгівлею, то на рубежі XX й XXI століть - це не тільки обмін товарами й послугами, це промислове співробітництво, що включає в себе спільні підприємства, спільне виробництво, спеціалізацію й ліцензування, це - широка гама науково-технічного співробітництва, проведення спільних досліджень і розробок.
По-друге, це різке посилення міграції населення внаслідок війн, усякого роду конфліктів, політичних і національних причин, а також з метою працевлаштування, одержання утворення.
По-третє, науково-технічний прогрес, з одного боку, завдяки досягненням в області комунікацій, транспорту й зв'язку наблизив континенти й країни й тим самим полегшив загальнолюдське спілкування; розвиток радіо, телебачення, відеотехніки, використання супутників для віщання уможливили транснаціональне використання інформаційних даних, досягнень науки, техніки й культури, а успіхи в освоєнні космосу - комерціалізацію космосу; з іншого боку, негативні наслідки науково-технічного прогресу, як показали трагедії в Чорнобилі й Бхопалі, забруднення навколишнього середовища не можуть бути обмежені межами території якого-небудь однієї держави.
Для міжнародного приватного права більшу роль грає гуманізація міжнародних відносин. У центрі уваги всіх держав - учасників міжнародного спілкування повинні бути людина, його турботи, права й волі.
Взаємозалежність держав знаходить своє вираження в розширенні співробітництва у всіляких сферах, у різко, що збільшився обсязі, спілкування, контактів між людьми незалежно від їхнього громадянства й місця проживання.
У рішенні завдань розвитку співробітництва з різними країнами важлива роль належить праву, правовим методам і коштам.
Специфіка міжнародного приватного права полягає в тому, що при збереженні розходження в правових системах держав саме міжнародне приватне право за допомогою так званих колізійних норм (див. нижче) покликано визначити, право якої держави підлягає застосуванню у відповідних випадках.
2. Наприкінці 80-х - початку 90-х років у СРСР, а потім в Україні відбулися глибокі зміни в правовому регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Надання прав зовнішньоекономічної діяльності промисловим підприємствам, виробничим кооперативам, розвиток коопераційних відносин з організаціями й фірмами інших країн, створення спільних підприємств - усе це відкривало нові перспективи для активної взаємодії й подальшого розвитку міжнародного співробітництва на рівні підприємств. У ході економічної реформи й наші підприємства за рубежем, і іноземні фірми в Україні одержали більше широкі можливості для здійснення інвестиційної й комерційної діяльності, для використання різних форм спільного підприємництва.
Все це мало принципове значення для подальшого розвитку міжнародного приватного права, для підвищення його ролі в справі правового забезпечення економічного, науково-технічного співробітництва між суб'єктами права різних держав.
Розпад Радянського Союзу, створення й становлення права застосовуються норми, сформульовані спочатку як правила міжнародного договору, а потім трансформовані в норми внутрішнього законодавства. Візьмемо як приклад міжнародні договори, що містять уніфіковані матеріально-правові норми, роль і значення яких в області міжнародного приватного права увесь час зростають. Держави - учасники такого договору- зобов'язалися ввести ці норми у своє внутрішнє законодавство. Тим самим дані норми варто розглядати як складову частину змісту міжнародно-правових зобов'язань держав. У той же час ці норми не можна не визнати й нормами цивільно-правовими, оскільки їхнє призначення - регулювати відносини цивільно-правового характеру. І в остаточному підсумку зазначені норми стануть регулювати такі відносини суб'єктів з різних держав-учасників міжнародного договору. Таким чином, у двоїстій природі подібних уніфікованих норм міжнародних договорів, призначених для однакового регулювання майнових відносин з іноземним (міжнародним) елементом, також проявляється правовий зв'язок між міжнародною публічною й міжнародною часткою правом. У сучасній доктрині загальновизнаним є положення про те, що роль міжнародних договорів i як джерел міжнародного приватного права підвищується. У другій половині XX століття число міжнародних договорів, як багатобічних, так і двосторонні, утримуючі норми з питань міжнародного приватного права, різко зросло. Особливо це проявляється в області міжнародного торговельного права. Більше того, з'явилася нова проблема, що одержала відбиття в літературі, проблема усунення колізій, що виникають між цими договорами.
Зв'язок між міжнародною публічною й міжнародною часткою правом проявляється й у тім, що в міжнародному приватному праві використається цілий ряд загальних початків міжнародного публічного права. Визначальне значення тут мають насамперед принципи суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи, недопущення дискримінації (принцип недискримінації). В області міжнародного приватного права, норми якого в значній мірі формуються кожною державою самостійно, велике значення має принцип дотримання кожною державою як своїх договірних зобов'язань, так і загальнообов'язкових для всіх держав норм і принципів міжнародного права. У нашій літературі на це справедливо звертав увагу С.Н. Лебедєв.
Вихідні початки міжнародного приватного й міжнародного публічного права єдині. Цілеспрямованість обох, писав І.С. Перетерський, є однорідною. Установлюючи норми з питань міжнародного приватного права, наша держава виходить із прагнення до миру й співробітництва. Ця ж політика знаходить своє вираження й у міжнародних договорах, що укладають Україною.
Застосовувані нашою державою норми як міжнародного приватного права, так і міжнародного публічного права спрямовані на правове оформлення економічних, науково-технічних і культурних зв'язків України з іншими країнами, служать розвитку широкого міжнародного співробітництва. У практиці міжнародних відносин ці норми, а також відповідні методи регулювання часто взаємодіють, зберігаючи при цьому свою специфіку й самостійне значення.
У ряді випадків і міжнародне приватне право, і міжнародне публічне право регулюють загальний комплекс тих самих відносин, але з використанням своїх специфічних для кожної із цих систем методів. Взаємозв'язок норм міжнародного приватного права й норм міжнародного публічного права проявляється, зокрема, у тім, що зміст контрактів, що ставляться до області міжнародного приватного права, у якійсь його частині може бути визначено тими угодами, які були укладені між урядами. У той же час кожен контракт має самостійне юридичне значення. На практиці в наведеному нами прикладі категорії міжнародного публічного права й категорії міжнародного приватного права застосовуються спільно.
У літературі кінця XIX століття нерідко втримувалися затвердження, згідно яким у колізійних принципах lex loci actus (закон місця здійснення акту) і lex rei sitae (закон місцезнаходження речі) або ж у принципі автономії волі сторін убачалися норми міжнародного звичаєвого права.
Висунуті великими юристами-міжнародниками Э. Цительманом і Ф. Каном наприкінці минулого століття теорії такого роду так і залишилися теоретичними побудовами, що не одержали підтвердження в міжнародно-правовій практиці, оскільки кожна держава встановлювала у своєму законодавстві, з яких питань повинні бути уведені колізійні норми і яке повинне бути зміст таких норм. Швейцарські юристи К. Келлер і К. Сір виходять із того, що такі нібито звичайні міжнародно-правові норми можуть в однобічному порядку змінюватися автономним правом окремої держави або ж взагалі не застосовуватися.
Таким чином, не можна затверджувати, що в загальному міжнародному праві є обов'язкові імперативні норми (jus cogens), що пропонують яке право підлягає застосуванню до правовідносини з іноземним елементом.
Варто зупинитися й на іншому питанні співвідношення загального міжнародного права з міжнародною часткою правом, що стало досить актуальним в останні роки. Мова йде про проблему екстериторіального застосування національного права. У певних, строго обмежених випадках за згодою однієї держави на його території можуть здійснюватися дії органів іншої держави, застосовуватися іноземні правові норми (наприклад, при виконанні іноземних судових рішень).
Нова ситуація виникла у зв'язку з тим, що екстериторіальне застосування картельного, валютного, зовнішньоекономічного законодавства, зокрема законодавства про експортний контроль однієї країни в іншій, вступає в конфлікт із законодавством цієї іншої країни. "У результаті такої ситуації, - як зовсім справедливо відзначали К. Келлер і К. Сір, - вітчизняна держава може перестати стать хазяїном у власному будинку, у те час як іноземна держава прямим або непрямим образом буде направляти внутрішню господарську політику". У цих випадках виникає питання про порушення принципу державного суверенітету й принципу невтручання у внутрішні справи інших держав.