Висновки

Епоха Просвітництва залишила відчутний слід у філософській думці. І сьогодні у багатьох філософських підходах можна простежити колишні ідеї європейського просвітництва, адже потяг до вивчення і розвитку прекрасного в людині, явище вічне.

Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання.

Філософія Просвітництва стала новим типом філософії передусім тому, що висувала перед собою практичні завдання і цілі. Вона слугувала Для виразу нагальних суспільно-історичних та політичних потреб, була виразником передових ідей, несла величезний перетворювальний потенціал. Філософи-просвітники прагнули поліпшити життя, змінити усталений спосіб мислення, намагалися дати людям знання і звільнити їх від неуцтва, забобонів. У добу Просвітництва значно зріс обсяг філософської літератури, збільшилася кількість людей, які займалися філософією, кількість публікованих філософських праць. Філософія стала настільки популярною, що навіть твори художньої літератури і мистецтва були здебільшого насичені глибоким філософським змістом і містили суспільно значущу ідею.

Панівною філософською ідеєю культури XVII ст. став розум. Філософи-раціоналісти були переконані, що природа упорядкована "розумно", тому може бути пізнана раціоналістичними засобами. Водночас заперечувалися інші "знаряддя" пізнання світу, зокрема, релігійний досвід, традиційна мудрість. Успіхи природничих наук сприяли поширенню думки, що науково емпіричними методами можна вивчати не лише природу, а й людину, суспільство.

Може здатися, що є всі підстави проголосити розум фальшивим ідеалом. Але це теж було б неправильно, оскільки постала проблема, що возвести на опустілий п'єдестал. Релігійні цінності? Вони різні у різних народів, і за ними також тягнеться шлейф кривавих війн. Очевидно, ідеал Просвітництва, але з усвідомленням його обмеженості, залишиться основною цінністю сучаної цивілізації. За висловом В. Черчілля (1874—1965), буржуазна демократія недосконала, але кращої людство поки що не придумало.

Враховуючи вимоги часу, просвітники замінювали старі уявлення про людину, вважаючи її істотою природною, а почуття і розум проголошували продуктами тілесної організації. Те, що люди — природні істоти, робить їх рівними. Звідси, будь-які кастові привілеї повинні бути скасовані. На думку просвітників, необхідно допомогти людям зрозуміти істину і перебудувати суспільство відповідно до людської природи. Саме таке розуміння людини та людських відносин вони вважали розумними. З погляду просвітників, розумною проголошується відповідність між індивідуальною й суспільною природою, між власними та суспільними потребами. Отже, "природний егоїзм" замінився "розумним егоїзмом". Погляди просвітників постійно коливалися між індивідуальним і суспільним. Тут містилася суперечність просвітницької концепції людини, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини — вона ніколи не буває лише природною істотою, а є також істотою суспільною, духовною. Відтак постає проблема виховання нової особистості. Просвітники закликали до створення належних суспільних умов, сприятливих для формування цілісної особистості.

Просвітницькі ідеї у філософії вперше з'явилися в Англії. Англійських філософів і діячів Просвітництва передусім цікавили питання про співвідношення знання та релігійної віри, ставлення наукового світогляду до надприродних подій та явищ, описаних у Священному Писанні. Не відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина англійських просвітників переосмислювала її в контексті деїзму з його провідною тезою "Закон природи є закон Божий", їх цікавили також проблеми моралі, виховання, політичного устрою суспільства тощо.